— Стань за мною, Коралова гілко, і притиснися до мене! — сказав Кругляк.— І тоді хвилі не страшні тобі будуть.
Але Коралова гілка замахала головою.
— Корали тільки до скель притискуються! — мовила вона і почервоніла.— Тільки з ними паруються! — Коралова гілка сумно похилила голову, а Кругляк засміявся.
— Таж я скеля! — сказав він.
Роздумувати було ніколи. Притиснулася Коралова гілка до Кругляка, всміхнулася: нарешті і в неї є своя скеля! Нехай вирує і піниться море: хіба скелі поступляться хвилям? Повеселішав і Кругляк, адже Коралова гілка всміхнулася йому. Чи здогадувалася вона, чи, може, вже знала, що серце Кругляка, мов троянда, відкривається тільки у відповідь на привітну усмішку? Вітер про це нічого не каже, і сам Кругляк теж мовчить. Ну й нехай собі мовчить: Коралова гілка все знає.