7(24) грудня Катерини сонячно і хмарно і вітер холодний
8(25) грудня зранку похмуро мжичка трошки а вдень прояснилось і хмарно 9(26) грудня зранку похмуро до десятої години і трохи сонце показалось а потім хмарно вітер холодний
10(27) грудня туман зранку похмуро після другої години сонце показалось перед заходом вияснилось ясно
11(28) грудня тепло і ясно
12(29) грудня похмуро маленький дощик бризкав 13(30) грудня вночі дощ а перед ранком мороз і крупа притрусила вдень вітер холодно Андрея Вови день народження 14(1) грудня мороз міцний вікна замерзли вночі а вдень розтали і сонце було цілий день оббив Коля двері
15(2) грудня похмуро вітер мороз зранку а вдень крупа перетворилася у дощик
16(3) грудня Сави зранку ясно до обід а з обід туман похмуро вогко 17(4) грудня Варвари празник похмуро вогко
18(5) грудня Сави
бавлено було навіть іуди; а далі приходять знов мудрі і навчають, як то воно було по-писаному, і научають, що то ми письма збулися та вигадали інакші вхідчини і виводини, і типір мусимо гадати за писаним, а не за тим, як було насправдеш; ума нам вкладають понад-віковішнього, і які не є віки, то під те писане доштовхують, і скіки всього ще не буде, так кажуть ті мудрі, то писане й писане, а більш не смій і здумати. Бо і їхня правда, скажіть-ви, бо як за кождий вік подописувати, а воно ж таке-е, що куди тому раньш написаному, то все те ранішішнє здрібніє, і потьмяніє розум ажнаймудріших, — а так тра, щоб це все, що його більш, і страшніше воно, було дрібніше, не заслонювало мудрощів геть щезлих віків. То чи то ж така воля а й право чиєсь догледжувати усякого, котре наважиться хоч у якім закутку свого віку переховати свій сумнів чи здогад, ушепотіти у німоту й порожнечу без наважання писати, — самісінькі шляхи, '(дні риски у помку віку. То ж чий вік, а чиє право, — товарняки зготовлені, а тато ховає оселедці у чайник од блатняків, а дозналися, який-то він майстер, то їм тра печатку якогось обласного торгу, та аби вже в таборі не прознали за якусь їхню крадіжку та не одпровадили далі, був би татові капець. А кому з начальства гітару, там меблю якусь, — хоч так перебув би у жахові, але око недремне глядить, бо це тобі не так, що одбув, та й; чогось же то визнали татову пісню антисемітською, — коли б не той чекіст, татів учень колишній, зактував тата як безнадійно хворого, і це тра в'явити, як він з бандуркою, що для себе тихенько виготовив у таборі, пішки йшов десять кілометрів до першої станції. А там заграв, заспівав, то добрі залізничники відправили далі на дрезині, — та то вже, гадай, і описано, як не в нас, то по інших світах десь, а настають часи на з'єднання світів; і що ж би то мало бути, — як мови світів різняться, хочай мова їдна, і молитва одна, а вимова не однакова; аж глядь, а тіво-го монашки, жінва усякішня затушкована з таким аж начебто правом доладнішим на віру а й право дознавания віри у кожного нечвидного та впослідженого приступаються до незайманих вікових осель, виталагунюють затишок і щонайдрібніший здогад на своє йнакше пробування попри віків, і гвалту, і гріха не свойого; що мова, що вимова, що стосталкові мудрування уперекір роздобрілого віку, — а їм доглядається все невіра, гріх за писаним чином; їм каліцтво не те, щоб сказати: от-такечки було, от-ті-го винуваті, а лиш провину звістують за прописанням гріхів од-древнійших тими-го посиланими пилом мудрецями, що довмілися прозирати в найдальші щілини і дюри, загледжувати в утробах
змерхлих і плід калічкуватий, та й на них право мати, — і це наші, і їхні гріхи будуть ті, як і спервовіку. А цим то не вкажеш на їх запилюжане віковіччя, — вони у щокожнім приступі молодецтвом таким упоказуються: їм ще більш ці баби вішні з мудростею свею на заваді, — та й готуйсь, бабо, в монашки, щоб уже іншої мудрості заживати та й не таких співів і голосінь затербічувати на яку хоч пустку. Але сперш усякого зізнання в гріховності буде на кожного спит мстна-шеський; дознаються, які то вдежі по скринях ховано, чи не в тій хатині, де піч о схід сонця челюстями, бандурку закопано для прийдешніх сиріт, — бо викажуть і цей малий гріх, а чи то він справді гріх, і чи в ґандж котрій-будь вірі, бо ж якесь-то знання ви-морочують і на цей бік жебрацтва всесвітнього: вписуйся знанова чи в кобзарі, чи у лірники, то кождому мати своє, тому бути зрячим і співати для козаків, а іншому впосліп псальми церковні та при церквах притримуватися; аж не-в-якім віці, не-в-яким побитом поєдналося їдне й інше — що в думах, що в псальмах страждають та гинуть у муках; ой же ж думав той третій по втечі з Азову, на які муки його братове полишили, покинули його у спразі і голоді, а самі здобич забрали; а в тих псальмах про святу Варвару та про Олексія, чоловіка божого, а ще ж таких героїченьків, що мало їм страждань та злиднів, а не їдного й живцем поховано. Аж-но не поганьбте й мене на цім моїм поквап-ленню, — а де не йдеш, на якім віці не спіткнешся, то все трапиться цар, що своїх жеб-раків-поминальників пнеться одпродати іншому владиці; а-ж як не стане жадного жебрака та й жадної поминальної молитви, і нападе на ту країну голод всиленний і неврожай, — то ж як довмілися, ви-дивіться,
19(6) грудня Николая празник 21(8) грудня похмуро і грязюка велика
22(9) грудня зранку туман цілий день туман грязюка сильна свайби дві у Петрової Наташі і у Бреусової у Степанової у внучки
23(10) грудня мороз вранці зранку сонце до обіду а потім до вечора похмуро 25(12) грудня мороз холодно вітер хмарно 26(13) грудня мороз холодно ясно цілий день
27(14) грудня мороз вітер ясно Санька переїжджала до своєї матері Лисинчихи 28(15) грудня мороз міцний вітер ясний 29(16) грудня похмуро мороз холодно
1980
3(21) січня сніжок вночі вдень розтав 5(23) січня похмуро морозець
6(24) січня Святий Вечір Полі Татаренковій один рік як померла в Снігурівці 7(25) січня Різдво мороз похмуро з пів на десяту туман 9(27) січня Володі день народження мороз хмарно і трошки сонце показалось 10(28) січня мороз після дванадцятої сонце
бо як мене хлібиною перехрестити догадалися, а не щукою, то ким би це ще перехрещеним бути, аби не настав мор на жебраків співацьких; не здогадається ані оден; бо як я мав поводарем стати, а мені в очі лишай в'ївся і батюшка хтів йодом залити, щоб позбавити мук, та позбавив би, але стало б на їдного бандуриста більш, а ви мене в батюшки одпросили і своїми молитвами-співами залікували, то тепер я видючий, а очі вглиб черепа подалися, ховаючися од попапруженої шкіри, і стало звідтоді видко мені углиб і передніх віків, і позадніх; і як ця воронь здалекішня обступає цей райський прикуток, і реєстри вам, і ордери, і пісьма церковні на віднаходження остатньої в цьому віці бандурки, до ж признайтеся мені, остатньому вприкінці родів, за ту стежину репату, бо вам це літо значиться найбільшою мукою: поливати з таємних джерел мучану пилюку, щоб вона храпою робилася на сонці і слалася босим ногам до найвикшого притулку для віків, жебраків. Та перш згадаймо про цю долину смутку, про шлях у темінні віку, де мама тата скликала з усіх боченьків світу, де не впіткнулася перед мудреців зором, і не мавши голосу не співоцького, а простого через татове німотиння, лишила свій слід при стовпах оселі цеї", —