2(17) березня ясно тепло 3(18) березня холодно мороз 5(20) березня зранку похмуро з четвертої години вияснилось 7(22) березня хмарно з четвертої години вияснилось 8(23) березня і хмарно і ясно 9(24) березня похмуро мороз а вночі сніжок 10(25) березня хмарно і ясно до обід сніг розтав 11(26) березня вночі дощ 12(27) березня зранку ясно з третьої години хмарно
я в вітальні упала 13(28) березня зранку похмуро під вечір вияснилось 14(1) березня зранку ясно а після обід похмуро а вночі дощ 15(2) березня хмарно а ввечері дощ 16(3) березня хмарно сонце трошки виглянуло і швидко сховалось 18(5) березня вночі дощ а вдень хмарно і сонце вітер 19(6) березня ясно третій тиждень постилася
20(7) березня зранку
туман з обід
вияснилось
22(9) березня дощ
цілий день
23(10) березня
похмуро помер Хома
Бондаренко
звуглілому од морозу камінню; ви-и-исуну голову та з-під хустки глибокої вже й бачу: несе мій синоньцьо в'язку морозу, де ж — кіля магазинчика нарвав попід лозами; мамо, ставте-но в який банячок, так любить, щоб йому в хаті найостаннішими квітками темніло. Але й ще видкіше мені, — ці машини завертають на греблю, це ще так за німця можна було побачити; дивлюся, то він уже шофер якийсь, і кожній вдові по машині щебеню цього, — сину, не тра мені, я собі серпом позжинаю вищу травичку, та й у мене подвір'ячко, та й такий райок; я цього бетону не хочу, ця гразь мені зір каламутить, доправлює тяму на все грузьке; така кров руда замішана — чи це мазута, чи мишаче м'ясо за траками з поля потяглося. Надзю-батилося лихо горою і низом світу: дай та дай, — з котрої оселини, де якої людинки, зо звірятка хоч-якого; з мертвого більша пожива, аж як з живого, — та не вповідай, Юрку, як ти такий переможець, що й смерть здолав, бо то тіки в казці, — хто кого здолає, а так то в кожного на горбі сидить та й поганяє; хоч спомином, хоч нагадом, хоча й здогадом, або страхом яким. Вповідь же Лагуті, що він мав та який хадзяїн був, бо те, що мав, те було його й нічиє більш; а як збувся й того всього свого, то тепер увесь світ йому належний, теперички він і над мертвими, і над живими володар, — ото, бач, який хадзяїн, що кожне боїться, і кожде запобігає. Типір, — як для його всі їднакі; він кождому кіля його остатньої домівки попідкошує і гілля обріже; він тобі й тих покаже, що вони ні-живі-ні-мертві, — ще звідколи кождого імено вписано у реєстри, та не позначено, що померлий; кажи ж і те, буцім ти ті реєстри позакопував, де колись скарби були позакопувані, — то чим ти тепер ту руїну попідлатуєш та попідтиньковуєш, кому нову пришту вповіси на чию тяму та на чий безум. Німець хочай людей вистріляв, та з котру яку хатину лишив, — а то вже й побєда, і слава рукам роботящим, і милостиня з-за кремльовських стін: а нащо вам ті хутори, а що це вони тамечки по закутках ще намислюють; та давай, де горбок викший, лісочки вчищати, та людей на видке виводити; далі що — або до села приєднуй, або й тих решту на висілки та у прийми; довмілися ж гов як оно, — повписувано у реєстри і мертвих, мов наче живих, та й є вже стіки душ, що й сільраду вчиняй нову, й лавку, і всю бухгалтерію; по-отекли гроші на мертвих як живих; і що є гріх, а що люцька біда, — так ми собі настарчуємо народу, і влади, і бухгалтерій; уже ж не твоя воля, за тебе, мертвого, рішать во славу Господа, а чи кого, а чи якезного світу, що так, бува, зачуєш його, як-то так і мотоцикли чулися, як-то літаки гуділися, та все
знайдеться їден мудрий, та все рішить, що є гріх, та вдягне протигаза, та обів'яжеться мотузочком, та вникне у підземелля, аби реєстри і там передержати до скінчення віку, — то якими типір хатами, якими лазами нам переходити та на стінах коржі кровляні за-гледжувати; позвалювано каміння на всенькі горби та на долини, а ще ж машини ізнов гудуть, бо то уже ж звишня потреба, і в третю й четверту сталку насипано буде, що лиш будякові упроріст піти, й сідай-но, баба, у першу чи найостаннішу машину, бо кожда посередині не в той бік зверне, але в кождій кермує твій син невстрітенний; і проминаєш осьдо-го вже перші села й останні, а найбільші городи впочинаються найменшими скраю селами, — вітають тебе такі юрми люду, з такими прапорами, з криками, що це ж сина твого одшукано, і ведуть до най-гарніших люків, але кажуть, аби глибше не лізла, бо там булькотить отрутна водиця; і на першій сталці таких поверхів заґратованих син впокаже їден ряд кістяків люцьких, а другий ряд ледь видко, але так вакуратно вистелений, буцім то був такий час і таке вповідження сумирно лягти на впочинок що першим, що другим. Та й скажеш ти перше — сину, — га? як не знати анійжаднісінького імення впритул цеї смерті, що вже й сама мертвіша за смерть; а скажеш друге — доле, то чом і ні, — як стаєш увіч цих-о стін мурованих і згадаєш щонайдрібнішу Христову науку в научення; а верхом очей все зеленіший світ, то до нього якою ж наукою обізвешся, яким наученням, бо то потребується аж гинакшої мови, а в тій німоті хіба слову котрому вродитися, — де ти бачив. То вини-шпорюй цим селом, вигадуй собі де-інші світи, що про них тіки здогад та й здогад; приставай хоч і до найостатнішого стовпа з
24(11) березня хмарно з четвертої вияснилось трошки 25(12) березня і ясно і хмарно і холодно 26(13) березня ясно і хмарно четвертий тиждень посту 27(14) березня ясно і хмарно 28(15) березня похмуро
Середохресна дощ вночі із п'ятої години 29(16) березня померла... вночі дощ 30(17) березня Миля Іванівна Семенуха померла ясно і вітер Олекси теплого 31(18) березня тепло сонячно
1(19) квітня тепло і сонячно
2(20) квітня Милю І. Семенуху хоронили сонячно і хмарно і дощ трошки бризкав починається п'ятий тиждень посту Похвальна
3(21) квітня з десятої години дощ 4(22) квітня похмуро дощ накрапав 5(23) квітня зранку сонце і вдень сонце і хмарно і вітер а ввечері дощ 6(24) квітня цілий день ясно було 7(25) квітня зранку дощ а з першої години вияснилось Благовіщення 8(26) квітня вдень ясно а вночі вітер дощ
9(27) квітня Гальки Гапчихи син пішов в Армію зранку дощ а з третьої години
усіма реєстрами й шепотіннями понад ними, — уже ж ти як є їден, уже ж лишиш-сі на всенький світ їден-сам, а твому царству зліку не буде, та всі послухняні, та в-одно у білих одежах, та взір аж із глибу душі — як то дитячий або тваринячий, бо то сум, бо то погляд, бо й то ти їден. Аж то й буде правда правдешня, шо дід тобі ув науку вповідував, — співай "діду мій, дударику" і не роби павзи між першим словом й останнім, та й так встережешся од смерті, і од чуми, й од непам'яті, й од чого хоч. Аж то й буде те, що нам невид-ким світом ввижалося, а ми такі мудрі, аж все голосніше балакали, і так забалакали і невидкий світ, і гочі свої, і вуха, — та враз як той світ невидкий узяв та й явився чи таким чоловіком з-за рогу кам'яної оселі, чи страхом самим, став та й дивиться; а нам то з якої тями: оно, вже! і знов стала пустка, бо цеї мови аніхто не дожене, так ні звір не подумає, ні пташка не каркне, ані дерево не скрипне. Та ж хотів нетутешньої мови, а світу інакшого, — на-н, вчувайся; типір то вже так, як здавен заохотувалися, що не ти їден, а все є всим, а кожде зокрема не таке, як гинше, а всі є їдні — і повік".