30(17) листопада похмуро цілий день а з чотирьох туман 1(18) грудня похмуро сонце трохи показувалось 2(19) грудня зранку туман сильний вдень похмуро і вогко з чотирьох годин туман 3(20) грудня вночі дощ і вдень цілий день дощ
4(21) грудня вдень похмуро град вітер 5(22) грудня зранку мороз вдень похмуро до 12 годин і розтавало сонце було 6(23) грудня мороз і сніг сонячно а вночі дощ після дощу сніг на ранок
7(24) грудня зранку мороз і ясно до обід а з обід хмарно холодно
8(25) грудня сонячно вітер не холодно 9(26) грудня хмарно і сонце показувалось вітер
10(27) грудня вночі сніг і вранці падав пухнастий годин до 10 вдень сонце і сніг почав розтавати 11(28) грудня вранці мороз вдень розтав прохолодно 12(29) грудня вночі дощ вдень похмуро вітер
13(30) грудня вночі вітер сильний зранку хмарно а з 12 годин сонце було до вечора холодно Андрея Вові день народження
бігань, підглядань, і всеношних, і утреніх, і при локітницях попри стін розмальованих з нашої давнини пригощаємо їх, що там є напохват; ми довмілися узиратись у душі пришельців й бентежити їх духом наших одеж, бо де ж ще, як не тут, вбувся запах і сморід мазуту й прив'ялого сіна, соломи навигріб із-під корів і муко-мельства; то диво чи нє, як цей дух чоловіцтва та перетримався і збуджає ненасить зчуманілих пришельців, і гостюванню не знати кінця, бо з казенних притулків із аптечними пахощами ми переходимо аж поволеньки до осель наших предків й нащадків, — там жар не вгородній, не жах самоти й опідозри, що наші кохані не лишаться з нами побіля воріт, а спитавши про віру й бажання само-погубитися, вернуться до наджидаючих їх медсестер; там запашіє од грубок і печей; і при схололих стравах, бо ж зготовлені на продовжденне святешне пригощання, привтішимо й найотря-хуватіших гостей, й найстрашнішими новинами, що в віковому затишку видадуться за казку, — як вертаються одірвані од гілля роду до спорожнілих осель свого краю, хоча й не батьківських, і вчиняють допити вішнім сторожам тих осель; і до півночі туманітиме на горбистий закуток лямпа під стелею, і сторож вклякатиме на стільці посеред хатини, і цмулитимуть чай зі скип'ячених двома лезами банок і смалитимуть самокрутки зі знайденого у дерев'яних потрісканих ночвах в коморі тютюну підцвілого, і допитуватимуться про долю всіх і яка на кому провина; і зморений сторож оселі вкрізь пасма волось прозиратиме куті бляхою черевичиська, і розстібнуті френчі, й приречені на одчай помудрілі од урочистості миті лиця синів цього краю. То чом же ні, — хай святиться усяке вертання, бо додому усе буде й буде вороття, і Господь навернеться до душі поверненця, і вжахнеться, і, може, вперше перейметься дрібкою скорботи, що в цій душі нуртує, як нурти змілілої річки-моря колись, і вибавить в цій душі рівно стільки страху й скорботи, скільки одразу і вселить, — то що ті спогадування чужинських заходин у ці оселі, і комісарова жінка впритул білесенької стіни, і вистріляний з німецького автомата німб довкола її голівоньки, і хвороба розуму, і причинувате блукання селом усю встачу життя, і аж радісні вповідання, які то лоханки їй сняться, що й завидка не полишають в спокою, дивіцця-но, в хустці, у хрензлях тако аж кишить ними; і їй тут домівка, а де не зайде, то сідайте, а сяде в порозі, і їй подай в руки, бо йнакше ж ніяк, і святково-притомленими очима висповідує простір хати, і кожного що-сидячого, що-стоячого; й так же ж допитливо-нетямковито на спитування а як
там Віктор, чи думає завтра на хутір, як прошено, чи одвезе домовину із Мартою, звідається щонаймудрішою фразою з потемків дитинячого розуму — ну-хіба-що; як і на ту новину лиш схитне ледь опростаною з-під хустки голівкою, — як ті салдати-утікачі чи вони там які демобілізовані перестрілялися в хаті під ранок, лишивши за свідка примоту-зованого до стільця сторожівника всіх спустілих хатів. Та й догледжуємо пори най-іскрявішої, найзапашнішого смаку хлібоб*ого од жмені снігу, та ще й з світляної латки вікна попід тин аж зелений від чарування небесного пилу; і стрінеться ця невинна долонька присмученої пришелиці потон-шілого від судоми доторку чоловічого ліктя, і от би зіллятися цим одежам на вічнеє не-прощавай, поновити блукання нічиїми вже садками, прихиститися найтовстішого стовбура, розпростати поли прадідівського кожушка і вхистити на грудях довірливий і винуватий погляд уже мовби неземної цеї істоти без тіла, без подиху, бо ж рай земний це лиш-но мить, що триває як і той, неопіз-наванний, — та рука невблаганна за миті вагання, а свято опізнюється на кожну ще й не спогадану гадку, і прошено буде прийняти од усепомочі світової ці гроші, бо іншим дісталися ще раніш, і мало котра бабуся не враділа, а мало хіба не одбулося жартом, що там у німеччизні то й непогані хазяї траплялися, а пиво про свято то таке-е пиво, що де йому і тепереньки взятись, от добре ж пиво було-о; і вже на віддалі не одного сузір'я, як це тако мовби ниточки опустились доземно з країв тих сузір'їв і зміряти кроком між тими сузір'ями, виповідатимеш і не казкою, і не ласкою на нещасність віку цього, допевнятимешся навхлип і навхрип, а які ж то ті жертви і скільки їх, і якими завдатками
14(1) грудня знов дощ вітер сильний вранці сніг до обід йшов з обід сонце 15(2) грудня вранці мороз а вдень сонце 16(3) грудня вранці туман вдень похмуро тихо
17(4) грудня Варвари мороз вітер вдень сонце похмуро холодно
18(5) грудня Сави зранку і вночі сніг і до 12 годин мороз вітер холодно і похмуро 19(6) грудня Миколи вранці мороз холодно цілий день сонце було і з обід а на вечір
похмарилось ввечері я бутил кою розбила... 20(7) грудня вночі вітер дощ вдень похмуро
21(8) грудня вночі вітер дощ мороз рано вдень дощ і мороз 22(9) грудня ожеледиця я з порога впала руку забила 23(10) грудня мороз похмуро празник Анни зачатія 24(11) грудня похмуро 25(12) грудня в лікарню я їздила хмарно і трошки ясно вночі дощ 26(13) грудня похмуро дощ 27(14) грудня зранку ясно трошки а вдень похмуро 23(15) грудня похмуро 29(16) грудня похмуро
і доплатами погамувати і біль, і початок, і скінчення жахіть, і кому доведеш хоч на мигах та хоч до зору, що цей край поновився у статках, та стратився на душі, і не в нашому часі, не цими горбами, й не в змові із цими-о сузір'ями перейде який суд, яке допевняння останнє, а нам тіки змовчати, й хоч мовчанням присторонити найурочистішу мить пізнання," —