— А ми з Джеймі тільки що купили "короллу". Вона записана на нього, але воджу я: тепер адже до старої ярмарку автобуси не ходять, а Джеймі працює зовсім близько, так що може добиратися і пішки, це там, де роблять таке пристосування проти мошкари, ну, ти знаєш, електричні решітки, які розпалюються до червоного, люди ставлять їх біля басейнів або коли готують смажене м'ясо.
— Схоже, прибуткове дільце. А зараз у нього, напевно, спад в роботі.
— Начебто має бути так, а ось немає ж: вони зараз роблять ці решітки вже для майбутнього року і розсилають їх по всьому Півдню.
— Хм. — Може, вже вистачить розмовляти. Йому зовсім не хочеться слухати про ці решітки проти мошкари, які робить Джеймі.
Але дівчину вже не зупиниш — вона з ним освоїлася, і потім вона така юна, їй все новиною. Нельсон вважає, що вона року на три, на чотири молодша за нього. А Пру на рік старше, і це раптом його дратує — разом з цими її викликають танцями, її вагітністю і всіма цими Чорномаз і збоченцями, яких вона зовсім не боїться.
— Так що за правилами я повинна виплатити йому половину вартості машини, — пояснює тим часом дівчина, — хоч він і заробляє в два рази більше за мене. Його батьки і моя мама позичили нам порівну грошей на аванс, хоча я знаю, що мамі це було важко. У майбутньому році, якщо мені вдасться кудись влаштуватися на пів-окладу, я хочу піти на курси медичних сестер. Ті, у кого є диплом, заробляють купу грошей, але ж я роблю все те ж саме, крім уколів, які їм дозволені, а мені — ні.
— Господи, невже ти хочеш все життя возитися з хворими?
— Мені подобається про когось піклуватися. Поки був живий батько, ми завжди тримали у себе на фермі різних тварин. Я навіть сама стригла наших овець.
— Хм. — Нельсон завжди терпіти не міг тварин.
— А ти танцюєш, Нельсон? — питає вона його.
— Ні. Я сиджу, і п'ю пиво, і шкодую себе.
Пру розгойдується тепер з якимось пуерторіканцем. У Менні двоє таких працюють в майстерні. Нельсон не знає, чим вони хворіють в дитинстві, але тільки щоки у них все в вибоїнах — гірше віспи.
— Джеймі теж не хоче танцювати.
— Запроси кого-небудь з цих виродків. Або почни танцювати сама — хто-небудь неодмінно підлаштується.
— Я обожнюю танцювати. А чому ти себе жалієш?
— Ох ... батько в мене — сучий син. — Нельсон сам не розуміє, чому він це сказав. Напевно, тому, що це дівчисько так добре говорить про своїх батьків. При думці про батька перед очима Нельсона виникає велике добродушне обличчя, і його вражає застигле на цьому обличчі вираз похмурої безпорадності. Потім воно розпливається, точно зняте крупним планом не в фокусі, як це буває у військових фільмах, коли в центрі битви раптом з'являється і тут же зникає чиєсь обличчя ...
— Ти не повинен так говорити, — зауважує дівчина і встає.
Ноги у неї довгі, обтягнуті блискучими брюками. Вони труться одна об одну, навіть коли вона стоїть. Рожеві пальці її ніг зарилися в кошлатий килимок зовсім поруч з ним, так що він ледве не вмирає від бажання. Навіщо вона це сказала? Щоб йому стало соромно і він відчував, що вона його не схвалює. У неї-то батько помер. Після її слів Нельсону починає здаватися, що він убивця свого батька. А, пішла вона подалі. Вона і пішла і, соромливо постоявши з хвилину біля стіни, зарухалася, розслабляючись. Він не хоче дивитися на неї і заздрити; важко піднявшись, він відправляється на кухню — взяти нову банку пива і подивитися на напівголу дівчину. Вона сидить сумна, голі груди спокійно лежать, як зазвичай у сидить жінки. Миленькі, лише наполовину наповнені кошелечкі. Там же сидить і Джеймі, обличчя і руки у нього широкі, все в подряпинах, він розпустив краватку,щоб не надто стягував могутню, як у бика, шию. Інша дівчина ворожить по його долоні, вони все сидять навколо маленького кухонного столика з фаянсової кришкою, що потемніла в тих місцях, де зазвичай лежать серветки, — Нельсону здається, що він давно знає цей столик. Тут висить плакат з Марлоном Брандо в чорному шкіряному костюмі з фільму "Дикий". На іншому плакаті — Еліс Купер з зеленими повіками і довжелезними нігтями. Холодильник, де на прохолодних полицях стоїть йогурт в паперових стаканчиках і пиво в упаковках по шість банок з чітко віддрукованим назвою, здається острівцем порядку серед панує в кухні хаосу. Холодильник нагадує Нельсону майданчик з рядами новеньких "тойот", і у нього кевкає всередині. Іноді він стоїть в демонстраційному залі один, без покупців, і раптом відчуває, як з дитинства на нього наповзає знайомий страх: йому здається,що він заблукав і що життя йде за правилами, які ніхто не бажає йому пояснити. Він повертається у велику кімнату з її подвійним стелею і негайно помічає, як безглуздо виглядає Пру, наскільки вона старше всіх інших танцюючих: маленькою кучерявою дівчата на ім'я Доді Вайнстайн, що працює моделлю "У Кролла", і худого з цим Лайлом в сорочці футболіста, і Пем, їх господині, в широкому плаття, в якому трясеться її тіло в згасаючих світлі бруерского дня за вікном, а також безіменній дівчата в білих брюках, яка стоїть осторонь, похитуючись в такт музиці, і чекає, поки хто-небудь до неї підійде . "Одна ніч в житті, одне життя за ніч". Вона трохи соромиться, але явно рада бути тут, вибратися зі своєї глухомані. Чорні дірочки динаміків, здається, зараз розірве від гуркоту, який все наростає і наростає,а його дружина з цим своїм гарматним ядром ось-ось завалиться на підлогу долілиць. Нельсон підходить до неї і, схопивши за руку, відтягує в сторону. Її смаглявий бандит-партнер розгортається з незворушним виглядом і підкочує до дівчиську в білих брюках. "Дитинко, це буде неодмінно сьогодні, дитинко, це буде неодмінно сьогодні". Нельсон щосили стискає руку Пру, щоб вона відчула біль. А вона, вибившись з ритму, хитається, і це ще більше злить його — треба ж, щоб його дружина так накачала. Посудина з вадою, який розсипається, тільки щоб привернути увагу до нього. І у нього виникає бажання шмякнуть її як слід, щоб зовсім вже збити з ніг."Дитинко, це буде неодмінно сьогодні, дитинко, це буде неодмінно сьогодні". Нельсон щосили стискає руку Пру, щоб вона відчула біль. А вона, вибившись з ритму, хитається, і це ще більше злить його — треба ж, щоб його дружина так накачала. Посудина з вадою, який розсипається, тільки щоб привернути увагу до нього. І у нього виникає бажання шмякнуть її як слід, щоб зовсім вже збити з ніг."Дитинко, це буде неодмінно сьогодні, дитинко, це буде неодмінно сьогодні". Нельсон щосили стискає руку Пру, щоб вона відчула біль. А вона, вибившись з ритму, хитається, і це ще більше злить його — треба ж, щоб його дружина так накачала. Посудина з вадою, який розсипається, тільки щоб привернути увагу до нього. І у нього виникає бажання шмякнуть її як слід, щоб зовсім вже збити з ніг.