Вся папашіни біда в тому, що він занадто давно живе в гаремі — мама і бабуся заради нього в коржик розбивати. З будь-яким чоловіком, який з'являється в будинку, — окрім Чарлі, вмираючого прямо на очах, і тих бовдурів, з якими папаша грає в гольф, — він веде себе премерзко. Ніхто в світі, крім нього, Нельсона, здається, не розуміє, який мерзенний тип Гаррі К. Енгстрем, і це Нельсону до того важко, що іноді кричати хочеться, якщо батько входить в кімнату — величезний, впевнений в собі і спритний, а адже на самій-то справі він — вбивця, вже двоє небіжчиків на його рахунку і на черзі — власний син, якого він охоче прикінчив би, якби придумав, як це зробити і не зіпсувати собі репутацію. А татусь нині дуже піклується про свою репутацію, тоді як раніше йому було наплювати, і це як раз і захоплювало в ньому: йому було все одно,що думали про нього сусіди, коли він, наприклад, взяв до себе ушлого, у нього була ця божевільна, незрозуміла віра в себе, що залишилася від тих днів, коли він грав у баскетбол і був загальним улюбленцем і міг при нагоді сказати: "А пішли ви! .. "Ця іскра згасла, і тепер поруч з Нельсоном великий мрець. Він намагається пояснити це Пру, і вона слухає, але не розуміє.
У Кенті, тоненька і струнка, вона ходила швидко, гордо несучи голову з вражаючими, морквяного кольору волоссям, стягнутими в пучок або лежали у неї на спині точно відпрасовані. Коли він, студент, вирушав на побачення з нею в нову частину Роквелла годині о п'яти, він відчував себе точно риба, вийнята з води, і одночасно ніби виростав у власних очах від свідомості, що ось зараз відвезе цю працюючу жінку, яка на рік старша за нього, від її машинок, і картотек, і холодного яскравого світла; адміністративні приміщення здавалися йому чимось на зразок небес, де вершаться справжні справи, а під ними по лабіринтах аудиторій день у день, точно черв'як, плазує він. Пру не належала до числа показних всезнайок, вона не сипала іменами модних мерців, а могла говорити лише про події сьогоднішнього дня: про фільми і пластинках,та що показують по телевізору, так про щоденні скандали на роботі — кого довели до сліз та до кого чіплявся один з деканів. Секретарка, яка працювала з Пру, жила зі своїм начальником, хоча він не так вже їй і подобався, просто їй було наплювати і на своє життя, і на своє тіло, і думка, що так могло бути і з Пру, приємно лоскотала самолюбство Нельсона, — в Пенсільванії люди відчувають себе скуто, а тут вони трохи розслабляються і пливуть за течією. Приємно лоскотало його самолюбство і то, як Пру недбало і рішуче — кому-де-яку роботу? — крокувала поруч з ним, поширюючи запах парфумів і ще чогось теплого, під цими деревами, якими так пишаються в Кенті, — деревами та ще гімнастичними залами в студентському комплексі, а також тим, що в студентському містечку найбільш розгалужена в світі автобусна мережа ;нагромаджують все це лайно в надії змусити людей забути, як 4 травня 1970 року гвардійці стріляли в студентів з гори Бленкетт — єдине, чим може пишатися Кентський державний університет. Правда, Нельсон вважав, що всіх цих покидьків слід перестріляти. Коли в 1977 році почалася колотнеча з приводу наметового містечка, Нельсон залишався в гуртожитку. Він тоді ще не був знайомий з Пру. Вона пізніше розповість йому в одному з барів на Прибережній вулиці моторошні історії зі свого дитинства — про побої і спалахи гніву і про незрозумілі довгої відсутності батька, а потім про пригоди сестер, які, подорослішавши, почали буквально розносити будинок. Його розповіді бліднули в порівнянні з цим. Завдяки Пру він став вважати, що йому пощастило в житті. З багатьма студентками, включаючи Мелані, він відчував себе посміховиськом,вони завжди залишали його далеко позаду в грі, в яку йому зовсім не хотілося грати, а з цієї секретаркою Пру Лубелл він посміховиськом себе не відчував. Вони однаково дивилися на багато, на головне. Вони знали, що в основі своїй світ жорстокий, ніякої батько не захистить тебе, ти один повинен вести боротьбу, чого не знали вони ці хлопці, віддають перевагу катанню на конях, готуючись до спортивних змагань, або розігрують з себе радикалів, або горланять на зборах, або пішли з головою в свої справи. І те, що Нельсон розумів, яка це дурниця, робило його в очах Пру людиною серйозним. Сидячи з нею за фанерною столиком в розділеному перегородками барі того типу, що відвідують робочі в північному Акроні, — вони приїжджали туди на машині Пру, у неї ж була своя машина, роз'їдений сіллю старенький "Плімут" з відірваним переднім крилом, яке плескали,як прапор на вітрі (і це йому в ній теж подобалося — то, що вона їздила на такому потворному, старому драндулете і придбала його на зароблені гроші), — Нельсон відчував, що виглядає в її очах зовсім непогано. Вона розуміла, що з точки зору суспільного становища він стоїть на сходинку вище її. А з точки зору зовнішнього середовища, місцевої географії вона вище. У неї не тільки була машина, але і квартирка, маленька, але своя, з плитою, на якій вона готувала собі обіди, і з запасами спиртного — вона ставила на програвач платівку і наливала йому. З найпершої їх зустрічі, крім тих випадків, коли він проводив час з Мелані і її божевільними приятелями з Студентської ліги за демократичний Кент, Пру привозила його до себе додому в цей містечко, іменований Стоу, вважаючи без всякого манірності, що їх обох насамперед цікавить ліжко. Вона закінчувала,швидкими рішучими рухами вганяючи його в себе і даючи йому можливість теж кінчити. Він трахался і раніше з іншими дівчатами, але ніколи не був упевнений, кінчали вони чи ні. А ось з Пру був упевнений. Вона завжди скрикувала і навіть підстрибувала, точно риба, вискакує на поверхню похмурого озера. А потім, розігріваючи йому яку-небудь їжу, ходила голяка, волосся її звисали уздовж спини до шостого хребця, — ходила голяка, незважаючи на те що багато вікон виходило на подвір'я, звідки її могли бачити. Ну хіба не все одно? Їй подобалося, коли на неї дивляться — і в дансингах, куди вони іноді ходили вечорами, і на самоті, — нехай він дивиться на неї під будь-яким кутом, своїм великим гладким тілом вона була схожа на ляльку, у якої все на місці: руки, ноги і голова.Його незмінна подяку — в той час як будь-який інший прийняв би це як належне — додавала йому чеснот в її очах, і вона так до нього прив'язалася, що вже не могла розлучитися з цією коштовністю — ніколи.