Крокви над табором

Сторінка 11 з 13

Багряний Іван

Уже не папі римському стримати великий похід, масове зрушення. Папі цього не перетравити ні головою, ні шлунком, бо дідусів дотеп дуже проречистий і слушний — від по носу недалеко до поносу.

Коли я перевожу очі від прапора на місці хреста до прапора над будованими спорудами, над кроквами, — я бачу в найменших дрібницях всю велич походу, динаміку, зрушення; і хатки оті — то вже не хатки, то лише ветхі, тимчасові халупки, курені, палатки — притулки для ночівлі, що скупчились на таборищі навколо закладеного й будованого великого спорудження на безголів’я всім папам.

10. ТАК СЕЛО, А ЧИ ТАБІР

Табір – ось те слово, що вперто напрошується, коли я силкувався підшукати нову, відповідну назву оцій колишній Іванівці. Ті кілька днів, що я провів у колгоспі, остаточно переконують мене, що село вже ні. "Село" — це статично і не відповідає дійсності. Яке тут, перепрошаю, село, коли думки й зусилля всіх, лише терплячи поки що ці стріхи, активно й одностайно б’ються, будуючи нову дійсність, нові спільні форми, соціалістичні, щоб скінчити з ним назавжди.

Ні, не село, це перехідний ступінь. Це — табір.

Гриша, тракторист із МТС, що не дні, а ввесь час живе й працює в такому оточенні, охоче й цілком пристає на це: ТАБІР.

І залишаючи його, я певен, що незабаром, обстроївшись, колгоспівці покинуть свої халупи — перекочують в нове, спільне житло і тоді вже тут буде не тимчасовий табір біля початих колективних споруджень, а викінчена ланка в чіткій системі країни соціалізму і назва їй буде — комуна.

11. СИЛУЕТ ПРИЙДЕШНЬОГО, АБО — ГРИШИНЕ КРЕДО

Увечері на розставанні, коли я стомився за день від вражінь, від цифр, від усього того, чим живе колгосп робочого будня, — сиділи ми з Гришею вдвох на горі за садом і, спочиваючи, димили в синє небо.

Згодом підійшов і підсів до нас дідусь. Сиділи ми втрьох. Це там, де кінчається старий шкільний сад, сад колишнього мого товариша вчителя, і починається колгоспівський на 12 га.

Так от, сиділи ми на шпилі, між двома садами. Внизу, як на долоні. Розкинулось селище. Далі: ліворуч по узгір’ю ліси (прекрасні слобожанські ліси), праворуч — луки, бори ы вже аж ген на обрії місто.

Я задумано спостерігав колгоспівський двір унизу, що коло нього як коло центру, купчились всі 253 двори, — і з усього, що чув, помалу виростала, формувалася й міцніла єдина думка.

Чи думав ти, друже Іване, попри всю свою романтичну вдачу й марксівську практику, що в такому закамарку і так скоро воно станеться? Ось вона яка, Стара Іванівка, себто — "село, село! І хто тебе придумав?". Тепер треба це якось інакше перефразувати.

Вони стоять і цього рожевого вечора, як і колись, ніби ті самі.

Але "моя хата скраю" вмерло; вони горнулися до центру, ховаючи в собі інший зміст, такий відмінний від учорашнього…Згори цього поки що не видно, але я знаю, я бачив і тепер відчуваю на відстані — це вже не хаос, це не купи гною, тинів і жорстокого егоїзму, безперспективні, залляті дикою темрявою. Це — суцільний організм, розумно спрямований до конкретної, до звабливої мети, — це колектив.

І наскільки раніш ця панорама була мені чужа й незрозуміла, настільки зараз близька і рідна, аж до того, що я вільно зазираю думкою під кожну стріху і бачу чітку перспективу — не стріхам, ні, стріхам дні вже полічені — бачу перспективу в людях. Дивлюсь уперед на той шлях, на який стала Іванівка, і не можу навіть охопити думкою тої величі, тої прикінцевої точки в розпочатому героїчному поході.

Головне ж, не треба вже говорити: "село, село! І хто тебе придумав" і смішно вже згадувати: "Кампанелла чи Маркс". Ленін. Це простіш і проречистіш, на підставі живої дійсності.

Не знаю, чи я це думав, чи говорив уголос, але Гриша саме на цьому місці, попадаючи в тон, встряв у мої думки.

— Так, читав і я колись цього Кампанеллу. І Мора читав, і Фур’є. Да-а, писали хлопці…А от я сиджу та й думаю: — мєлко вони все ж таки плавали проти нас, га? Пером скільки ти там не пиши утопій, але коли ти не більшовик, коли ти її не пишеш тупором і трактором — дим, копійка їй ціна. А ми от одколемо "утопію", якої ще світ не бачив. А хіба це по-їхньому не утопія? Хіба не хихикали вони й не казали, що ми мрійники й невдалі експериментатори?

Так от ми й одколемо "утопію", А що вже одколемо, так отим немрійникам, що сичали й сичать і хихикають, — від злості жаба й цицьки дасть. Головно — дружно.

Читав я в того самого Кампанелли, Фур’є чи в котрогось іншого про організацію праці й про організацію тих самих фаланг, чи як їх. Наївно як! Тоді ще мабуть не було справжньої класової боротьби імперіалістичного оточення і таких алігаторів, як Америка, Франція і іже єси. Писати сьогодні утопію, надто ж будувати її — куди складніша справа.

А ми її втешимо (не впишемо, а таки втешимо) в історію, ще й раз і назавжди. І навіть оцю Іванівку заб’ємо, як клин, між старим і новим світом.

Я особисто від пустої романтики далекий. Я от кручу свого трактора і орю аж чортам тошно, і я знаю для чого я орю, і, починаючи, заздалегідь знаю, що з того вийде. Так от я знаю, що й з цього вийде (для того, брат, народився, за це й умру). Ти от витріщив очі на ці халупи, на ці купи гною, на злидні — на цю мерзоту доісторичну…

Так от умри сьогодні, а через п’ятдесят років устань (звичайно, ти ідіот будеш, як умреш, бо жити в наш час у стократ цікавіше. Ото ж бо).

(Зробивши паузу, Гриша пильно окинув оком табір, проглядаючи вечірню сутінь і, ніби спокійно креслячи план, вів далі помалу й упевнено):

…Там, де стоять халупи, — цвістиме сад. Великі, багатоповерхові ясні будівлі з центральним опаленням, з водогоном, із спільною їдальнею, словом – удосконалені й устатковані за всіма правилами для колективного життя, заступлять ці рахітичні хатки…

Ти от візьми в думці і тільки перекинь сюди одну з великих сучасних Харківських будівель, як вона є, пересели туди всіх колгоспівців, а це все порозвалюй к бісовій мамі і заскородь — то й що вийде, га? А ті ж будівлі будуть досконаліші й кращі, і колгоспівці вже будуть не колгоспівці, а комунари, і тут буде не дача, а велике, централізоване (себто об’єднане з кількох теперішніх колгоспів) господарство, організоване за найостаннішими правилами науки й техніки. Машинізоване, електрифіковане, з низкою всіляких підприємств…Комбінат…