Крихітко, ти була незрівняна!..

Сторінка 2 з 6

Кейт Вільгельм

Херб піднявся, увімкнув у кімнаті світло, і екран потьмянів, зливаючись за кольором зі стіною. Не дивлячись на Джона, він витер обличчя. Рука його трусилась, і він сунув її до кишені.

— Коли ти розпочав подібні перегляди? — запитав Джон, помовчавши декілька хвилин.

— Пару місяців тому. Я казав тобі про це. Чорт, ми були змушені, Джоне! Це шістисот дев'ятнадцята дівчина! Ми перевірили шістисот дев'ятнадцять чоловік. І все підробка, окрім однієї! Цілковитий нуль у голові. Ти хоч уявляєш собі, скільки нам потрібно було раніше часу, аби з'ясувати це? По декілька годин на кожну! А зараз це займає лічені хвилини!

Джон Льюїсон зітхнув. Він знав. Власне, він сам і запропонував це, сказавши Хербу: "Оберіть для тесту якусь одну основну хвилюючу ситуацію, щоб людина відчувала сильні емоції". Але він не хотів знати, на якій ситуації зупинив свій вибір Херб.

— О'кей, але вона ще дитина. Як щодо її батьків, її прав та іншого?

— Це ми все улагодимо. Не турбуйся. Що з Ганною?

— З учора вона телефонувала до мене вже разів із п'ять. Акули її добили. Вона хоче нас бачити, обох, сьогодні у другій половині дня.

— Жартуєш? Я не можу зараз все кинути!

— Не жартую. Вона сказала, що не буде транслювати, якщо ми не з'явимось. Прийме снодійне і буде спати, доки ми не прилетімо.

— Боже! Вона не насмілиться!

— Я вже замовив квитки. Виліт о дванадцятій тридцять п'ять.

Вони мовчки подивились один на одного, і Херб знизав плечима. Невеликого зросту, міцний, але не важкий, він не став сперечатись зі своїм кремезним, шести футів на зріст, партнером. Джон мав нелегкий характер, і йому доводилось постійно себе контролювати. Багато хто говорив, що якщо він колись зірветься, для тих, хто виведе його з себе, це може погано скінчитись. Але до цих пір Джон завжди тримав себе в руках.

Раніше для того, аби справлятися зі своїм характером, йому потрібна була колосальна напруга волі, ледь не фізичні зусилля: тепер же це відбувалось цілком автоматично, і він не міг згадати, коли йому траплялось хоча б трохи розлютитись.

— Послухай, Джонні, коли ми зустрінемось з Ганною, давай-но говорити буду я. О'кей? Багато часу мені не знадобиться.

— Що ти збираєшся робити?

— Умовлю. А якщо вона почне виявляти характер, так їй суну, що вона в мене ще тиждень буде підстрибувати. — Він посміхнувся. — Досі все було, як вона хотіла. Вона знала, що її ніким замінити, навіть якщо вона розпочне викаблучуватись. Ну, нехай тепер спробує. Хай тільки спробує! — Херб рухався кімнатою туди й сюди швидкими смиканими кроками.

Джон раптом зрозумів, що ненавидить цього опецькуватого чоловіка з червоним обличчям. Почуття було новим: він наче смакував ненависть і смак виявився незнайомим та приємним. Херб зненацька зупинився й поглянув на нього.

— Чому вона телефонувала тобі? Чому вона хоче, щоб ти теж був присутнім? Вона ж знає, що ти цих справ не торкаєшся.

— Вона у всякому разі знає, що я повноправний партнер, — сказав Джон.

— Так, але тут справа не в цьому, — обличчя Херба викривилось у посмішці. — Вона гадає, що ти до неї ще на остиг? Вона знає, що ти вже зламався один раз, на самому початку, коли працював над нею, налагоджуючи апарат. — Тут посмішка його втратила м'якість. — Вона права, Джоне, дитинко? Це так?

— Ми, здається, з тобою домовились? — сказав Джон. — Ти займаєшся своїми справами, а я — своїми. Мене вона хоче бачити тому, що не довіряє тобі й не вірить жодному твоєму слову. Їй потрібний свідок.

— Гаразд, Джонні. Але ти вже теж не забувай про нашу домовленість. — Херб раптом розреготався. — Знаєш, що це нагадувало, ти й вона? Полум'я, що тулиться до бурульки.

О третій тридцять вони вже сиділи в номері Ганни в готелі "Скайлайн" на Багамах. Херб замовив місце на рейс назад до Нью-Йорка на шосту вечора. Ганна транслювала до четвертої, тож вони розташувались у її номері і взялися чекати. Херб увімкнув телевізор і запропонував шолома Джону. Той відмовився, і вони обидва всілись у крісла. Джон деякий час дивився на екран, потім все ж таки одягнув шолом.

Ганна дивилась на хвилі далеко в морі, де вони котилися ще великими, зеленими й повільними; потім вона перевела погляд ближче — там хвилі стали вже синьо-зеленими й торопкими; і, нарешті, повернулась туди, де вони, накочуючись на піщану косу, збивалися піною такою щільною, що, здавалось, по ній можна ходити. Вона відчувала себе цілком втихомиреною, погойдуючись разом з яхтою. Сонце поливало гарячими променями її спину, в руках посмикувалось важке вудилище. Відчуття виникало таке, наче ти лінивий звір, що живе в цілковитій згоді з цим світом, наче ти в ньому вдома, єдиний з ним. За декілька секунд вона поклала вудилище й повернулась, подивившись на високого усміхненого чоловіка в купальних трусах. Він протягнув їй руку, і вона піднялась. Вони пройшли до каюти, де на них чекали наготовлені напої. І зненацька її безтурботність та відчуття щастя зникли, змінившись недовірою, обуренням та, таким, що розпочав зароджуватися, страхом.

— Що за чорт? — пробурмотів Джон, вмикаючи звук. Від нечасто користувався звуковим каналом, коли транслювала Ганна.

— ...Капітану Бразерсу довелось їх відпустити. Врешті решт, вони нічого ще не зробили... — розсудливо казав чоловік.

— Чому ти вирішив, що вони спробують мене обікрасти?

— А хто ще носить на собі коштовності на мільйон доларів?

Джон вимкнув телевізор і сказав:

— Ти ідіот! Це вже не зійде тобі з рук.

Херб встав і підійшов до відчиненого вікна з видом на лискучій блакитний океан зі сліпуче-білою смугою пляжу.

— Знаєш, чого кортить кожній жінці? Мати щось таке, що варте бути вкраденим. — Він сумно посміхнувся. — Я маю на увазі, крім усього іншого. Ще вони мріють, щоб їх пару разів відхльостали й примусили встати на коліна... Наш новий психолог дуже непоганий, га? Він нас ще не підводив. Ганна, може бути, ще побрикає трохи, але це пройде.

— Вона не згодиться на справжнє пограбування, — сказав Джон і підкреслено гучно додав: — Я теж не погоджусь.

— Але ж ми можемо його розіграти, — сказав Херб. — Від нас більше нічого й не вимагається, Джонні, лише підкинути ідею, а все інше розіграти.