У ті часи, коли земля була ще зовсім молода, а хмари тільки народжувалися, два могутні володарі змагалися між собою, хто з них стане багатший і сильніший, хто матиме те, чого не має другий, хто буде царем царів!
— Я цар царів! — вигукнув Ферфелін того дня, коли все його володіння було огороджене високою прямовисною стіною, крізь яку не могло прослизнути навіть кошеня.
— Що?! Хто сміє стверджувати, що могутніший від мене? — грізно мовив цар Пелетін. І по якімсь часі володіння Пелетіна були обнесені ще вищою і прямовиснішою стіною. Вона була така висока, що тільки птахи могли її перелетіти! Цар, цариця і три принцеси Пелетінки аж підстрибували від радості. Та і як не радіти? Весь народ зустрів звістку про небачену досі стіну з не меншим захопленням, ніж вказівку про те, що чай треба пити лише солоним, а черевики носити лише жовті.
— Що скаже на це Ферфелін? — запитав Пелетін суперника через свого наймудрішого придворного. Могутній Ферфелін сказав тільки "гм, гм", а того ніхто не міг пояснити. Аби довідатися, що воно значить, Пелетін послав до сусіда-царя всю свою Раду наймудріших, але Ферфелін і цього разу сказав тільки "гм, гм!" — і ні звуку більше.
Немало днів Ферфелін ходив мовчазний і насуплений. Занепокоєно проводжали його поглядами цариця Ферфеліна і три принци Ферфеліни. Що ж робити? Нарешті одного дня Ферфелін ляснув себе по лобі: Пелетін має справді вищу стіну, але без башт. Вдень і вночі, без спочинку працювали муляри й нарешті останню башту на Ферфеліновій стіні було закінчено. У кожній башті цілодобово чергувало кілька сурових стражників. Без доскіпливої перевірки навіть хробак не міг прослизнути у володіння Ферфеліна, тим паче вийти звідти!
— Що ж там робиться? — аж тремтіли від цікавості Пелетін, Пелетіна і три принцеси Пелетінки, проте жоден їхній шпигун не міг нічого дізнатися.
— Може, послати в розвідку Чорноголову? — згадала цариця про одну вельми стару ворону й плеснулд. в долоні. Але ніхто з придворних не знав, де шукати ворону.
— Вона давно вже на пенсії! — згадав один з них.— Хто знає, чи й жива?
— Нехай дізнаються! — наказала Пелетіна, а Пелетін додав:— Нехай дізнаються негайно!
Принцеси мовчали. Та й не могли вони нічого сказати: роти в них були повні солодощів, од яких їхні животи так повиростали, що принцеси ледь переставляли свої дебелі ножиська. Бідні принцеси! Підданці потайки називали їх Пампушками, царицю — Паляницею, а царя — Пролазою! Але до царських вух те не доходило. Жили б можновладці й далі, як доти, щасливі й задоволені всім, якби не було Ферфеліна. Що той замишляє? Нарешті розшукали Чорноголову й послали її в розвідку.
З нетерпінням уся царська сім'я чекала повернення ворони, але та змогла лише якусь годинку політати над володіннями Ферфеліна, бо в неї вже дуже старі й немічні крила. Тому її повідомлення було коротким і неповним: "Цар Ферфелін має найрозкішнішу мантію на всім білім світі, а принци — коштовні пантофлі. Всі стражники мають рушниці, а вулиці вимощені зеленим камінням!"
— Що ж будемо тепер робити? — замислився цар Пелетін.
— Справді, що? — зітхнула Пелетіна.
Принцеси мовчки жвакали, а цариця сказала, що цар Пелетін повинен мати мантію, розкішнішу від Ферфелінової, а його доньки — пантофлі, всипані не лише бісером, й дорогоцінним камінням. А як бути з вулицями? Де взяти зеленого каміння? Прикликали до царя наймудрішого радника, потім начальника над усіма радниками, але жоден не знав, де в їхній землі є каменярня із зеленим камінням. У володіннях є білий мармур, блискучий голубий камінь, навіть камінь, рожевіший від молодого вина, а зеленого немає, ніде немає! Навіть найсиводавніші підданці не пам'ятають, щоб він був коли-небудь. Утім, може, черепаха Ясновидюща, котра старіша від усього живого в царстві й мудріша від усіх мудреців, разом узятих, знає щось про зелений камінь. Але й вона не чула, щоб у володіннях Пелетіна було щось подібне. Проте давним-давно хтось їй розказував, що в Країні вітрів є Золотий птах і хто його впіймає, матиме все, що тільки душа забажає, навіть зелений камінь. Правда, вона не знає, як можна дістатися до тієї Країни вітрів і як зловити Золотого птаха!
Цар Пелетін радісно сплеснув руками й став лагодитися у дорогу. Те саме робили й цариця з принцесами. Але став збиратися в дорогу і цар Ферфелін з Ферфеліною і принцами, хоча ніхто у володіннях Пелетіна не знав, звідки вороги дізналися про Золотого птаха.
Перед далекою дорогою цар Ферфелін наказав підлеглим, аби позмагалися у грі скельцями, щоб визначити, хто удостоїться честі йти з ним.
Як довідався про це Пелетін, давні літописи нічого не кажуть. Лише в одному місці є натяк на те, що цю звістку принесла стара ворона Чорноголова. Проте це не так важливо. Суть у тому, що ні Пелетін, ні Пелетіна, ні Пампушки ніяк не могли збагнути: що то таке скельця?
— То щось кругле, розфарбоване, що котиться по землі й падає у лунку. Хто більше скелець у лунку закотить — той переможець! — пояснила Чорноголова урочисто, але цар, цариця і принцеси ніяк не могли зрозуміти: що ж то таке падає у лунку? Ні наймудріші мудреці, ні Ясновидюща не знали, як дохідливіше пояснити можновладцям таїну скелець. Всі піддані цілими днями й ночами, забувши про сон, ламали голову, що робити? Нарешті Ясновидюща збагнула, що й махання віялом незгірше завдання для охочих іти в похід з царською сім'єю.
— Боже, як це мудро! — аж підскочив цар Пелетін.
— Справді напрочуд мудро! — вигукнула слідом за ним Пелетіна.
— Це більш, ніж мудро! — сказали б і Пампушки, якби кожна не мала повний рот солодощів.
Отож і не дивно, що зі всього царства стали сходитися до двору найвправніші махальники віялами. Важко словами передати, що то було за видовище! Три дні й три ночі мусили відпочивати після нього! Натомленим був Пелетін, падала з ніг від утоми Пелетіна, а про принцес і мови немає — лежали незрушно, мов справжні пампушки. Бідні маленькі принцеси! Видовище справді було захопливе, а махальники — хоробрі й заповзятливі. Тож і треба було привітати їх плесканням у долоні. А після плескання, ясна річ, треба відпочити. Хто знає, скільки часу тривав би той відпочинок, якби Чорноголова не вигукнула: