— Вважаю, що слід,— озивається Квік.— Ану, хто небудь, приведіть її.
— Чому б не піти тобі? — питає Уінтерботтем.
— Нехай її приведе Ернст,— каже Дарлі.— Він їхній сусіда. Ернст пішов, щоб привести її, причому, я можу заприсягнутися, він виглядав ну чисто як мрець. Тут заходить місіс Літтлджон, з казанком і рушниками. Вона заходилася обтирати Генрі, аж ось появляються місіс Армстид і Ернст. Місіс Армстид підійшла до ліжка і зупинилася, склавши руки під фартухом, спостерігаючи, що робить місіс Літтлджон.
— Вам, чоловікам, слід вийти звідси,— каже місіс Літтлджон.— Ідіть собі геть. Ходіть та пошукайте ще якоїсь іграшки, шо вб'є когось із вас.
— Він помер? — запитує Уінтерботтем.
— Це не твоя заслуга, якщо він живий,— відказує місіс Літлджон.— Піди та приведи Уілла Вернона. Сказати коротко, я гадаю, що чоловік мало чим відрізняється від мула. Хіба що у мула більше розуму.
Ми пішли за дядечком Біллом. Викотив повний місяць. Навколо з відстані чотирьох миль долинало: "Егей! Переймай його!" По всій околиці на кожному мості гриміло: "Агов! Ось він біжить! Переймай його!"
Не встигли ми вийти, як заверещав Генрі. Вважаю, що вода місіс Літтлджон привела його до тями; врешті, він був живий. Ми подалися до дядечка Білла. В будинку було темно. Ми погукали, через якийсь час вікно відчинилося, і дядько Біллі висунув голову; мов дятел, прислуховуючися.
— Хіба ще тих зайців ловлять? — запитує він.
Натягнувши штани на нічну сорочку, з помочами, що, спущені, хиталися на всі боки, він виходить із домівки, тримаючи скриньку з ветеринарним інструментом.
— Так, сер,— каже він, нахиляючи голову, мов дятел.— Все ще намагаються упіймати.
Голосіння Генрі ми почули, не дійшовши до оселі місіс Літтлджон. Він стогнав: "Ой-ой-ой!" Ми зупинилися у дворі. Дядечко Біллі пішов до кімнати. Чути було лише Генрі. Ми стояли у дворі і прислуховувалися, як коні бігали мостами, а навколо лунало: "Агей! Агей!"
— Ек Сноуп мав би спіймати свого коня,— каже Ернст.
— Та мав би,— погоджується Уінтерботтем.
Генрі стогнав у будинку, а потім знову взявся верещати. "Це дядечко Біллі почав своє лікування",— каже Квік. Ми заглянули до вітальні. Світла ніде не було видно. Аж ось з'явилася місіс Літтлджон.
— Білл потребує допомоги,— говорить вона.— Ти, Ернсте. Іди допоможи.— Ернст пішов у дім.
— Чуєш їх? — запитує Квік.— Гупотять на мості Четвертої милі.— Ми справді почули щось подібне до віддаленого грому; проте лунав він недовго.
— Агей!
А Генрі вів своє: "Ой-ой-ой!"
— Вони обидва взялися за нього,— каже Уінтерботтем.— Ернст також.
Все це відбувалося на початку ночі. І це непогано, бо ж чоловікам знадобилася довга ніч, щоб ганяти коней, і для Генрі теж, який лежав і скиглив, оскільки у дядечка Білла не було пінохлору, і він вправив ногу Генрі так. Довга ніч потрібна була і Флемові. Яке ж зауваження, на вашу думку, зробив Флем?
Отож-бо. Жодного. Тому що його не було. Його ніхто не бачив з тієї миті, як техасець поїхав.
VI
Була субота. Гадаю, що вдень місіс Армстид з'їздила додому, щоб подивитися, як там хлопці. Втім, діти, мабуть, і не знали, де були батько з матір'ю. На щастя, найстарша їхня донька, років дванадцяти, приглянула за меншими. Те саме вона робила й протягом наступних двох днів. Місіс Армстид доглядала за Генрі вночі, а вдень їздила додому (за чотири милі), щоб подбати про хлопців. Вона варила горщик страви, а дівчина стерегла дім та вгомоняла малюків.
— Як там хлопці? — запитала місіс Літтлджон.
— Все гаразд,— відказує місіс Армстид.
— Вони не бояться вночі? — поцікавилася місіс Літтлджон.
— Айна Мей зачиняє двері на засув, коли мене нема,— відповідає місіс Армстид.— А в ліжко вона кладе сокиру. Гадаю, вона зуміє нею замахнутися.
Я теж так гадаю. І думаю, що місіс Армстид чекала на Флема, коли він повернеться до містечка; до сьогоднішнього ранку його ніхто не бачив; а їй треба було одержати гроші, які він тримав для неї, взявши їх у техасця. Безсумнівно. Так воно і було.
До того ж я чув, як місіс Армстид і місіс Літтлджон розмовляли на кухні вранці, поки я снідав. Місіс Літтлджон повідомила місіс Армстид, що Флем у місті. "Можете запитати його про п'ять доларів",— каже місіс Літтлджон.
— Думаєте, він віддасть їх? — питає місіс Армстид.
Місіс Літтлджон мила посуд, і мила, як це робить чоловік, ніби посуд був залізний. "Ні,— каже вона.— Але запитати не зашкодить. Може, йому стане соромно. Важко сказати, проте все може статися".
— Якщо він їх не поверне, то яка користь питати? — каже місіс Армстид.
— Вам видніше,— каже місіс Літтлджон.— Гроші ж ваші.
Знову загримів посуд.
— То ви вважаєте, що він їх не поверне? — запитує місіс Армстид.— Той техасець сказав, що гроші віддадуть. Він говорив, що я можу отримати їх від містера Сноупса згодом.
— Тоді підіть і запитайте у нього,— відказує місіс Літтлджон.
Я чув, як бряжчить посуд.
— Він не поверне їх,— каже місіс Армстид.
— Гаразд,— відповідає місіс Літтлджон.— Тоді не просіть його.
Знову забряжчали тарілки; місіс Армстид, видно, допомагала. "Так ви вважаєте, що він не поверне?" — запитує вона. Місіс Літтлджон не сказала нічого. Брязкіт стояв такий, ніби вона била посуд. "Може, мені краще піти і поговорити про це з Генрі?" — говорить місіс Армстид.
— Я б так і вчинила,— відказує місіс Літтлджон. Щоб мені пропасти на місці, коли вона не била тарілкою об тарілку.— Тоді Генрі знову зможе купити коня за п'ять доларів. Можливо, наступного разу він купить такого, що вб'є господаря. Якби я була в цьому переконана, я б сама дала вам гроші.
— Думаю, що краще поговорити спочатку з ним,— каже місіс Армстид. А тоді почувся такий брязкіт, ніби місіс Літтлджон зібрала весь посуд і кинула його на пічку; я пішов собі.
Це сталося вранці. Я з'їздив до місіс Бандрен і повернувся назад, гадаючи, що все вляглося. Отож після сніданку я пішов до крамниці. Там був Флем, сидів на стільчику і стругав паличку, так ніби він і не виїздив нікуди, а весь цей час служив у Джоні Варнера. І.О. притулився до дверей, у жилетці і з зачіскою навпіл, так як у Флема, перед тим як І.О. заступив його на місці прикажчика. Дивна річ з цими Сноупсами: вони всі схожі один на іншого, однак серед них немає і двох, яких можна назвати братами. Вони завжди лише кузени, подібно до Флема і Ека та Флема і І.О. Там був і Ек, який обперся об стінку, він та його хлопець, які їли сир з печивом, дістаючи їх із торби; вони сказали мені, що Ек не ходив додому взагалі. І що навіть Лон Квік не повернувся до міста. Він ганявся за своїм конем до Самсонового моста, разом з бричкою і наметом. Ек нарешті спіймав свого. Кінь забіг у глухий кут у Фрімановому обійсті, а Ек та його хлопчина зав'язали вхід туди мотузкою футів на три заввишки. Кінь добіг до кінця, обернувся і побіг назад. Ек сказав, що кінь не бачив вірьовки взагалі.