Крадіжка

Сторінка 29 з 30

Джек Лондон

Маргеріт завагалась, але Нокс підпер голову рукою й цього не зауважує.

Не буде ніякого скандалу. Я дам вам законне розлучення. І Томмі буде з вами.

Нокс(раптом підносить голову і каже радісно й благально). Маргеріт!

Маргеріт вагається, але мовчить.

Чалмерс. Ми з вами, Медж, ніколи не жили в добрій злагоді; але я не такий уже негідник, як це може здаватись. Я чоловік згодливий. Я завше був згодливий. Я хочу полегшити вам справу. Але ви я{ бачите, що я й сам потрапив у халепу. Ви кохаєте іншого, а я, хоч би там що, мушу повернути ті документи. Вони набагато важливіші, ніж ви собі уявляєте.

Маргеріт(з притиском). Уявляю собі, як багато важать для вас оті документи…

Нокс. Віддайте йому документи, Маргеріт.

Чалмерс. Виходить, вона ще не передала їх вам?

Маргеріт. Ні; вони ще й досі в мене.

Нокс. Віддайте їх йому.

Чалмерс. Він ладен проміняти їх на спідницю! Оце так ідеаліст!

Нокс(гордо). Передусім — я її кохаю…

Маргеріт(до Чалмерса). Він слабкий нині. Але не в тім річ. Учора він був дужий. І ця сила до нього повернеться. Людина буває й слабка часом. Але й слабкістю його я пишаюся, бо то слабкість від кохання. Далебі, і я була слабка, але цього не соромлюсь, бо то слабкість від кохання. Дуже тяжко притлумити в собі почуття навіть заради морального обов'язку. (Хапливо). Зрозумійте мене правильно, Томе. Я не маю на оці ту вашу умовну моральність. Мені байдуже, що ляпатимуть про мене брудні пліткарі й бульварні газети; мені байдуже, що скажуть про мене мої знайомі, якщо я піду з містером Ноксом ось хоч би й зараз. Я пішла б охоче, пішла б радо й гордо з ним, розлучена чи не розлучена, із скандалом чи без, якби ж… якби те не заподіяло лиха нікому іншому… (До Нокса). Говарде, — знайте, що я залюбки пішла б із вами зараз, цю ж мить, пішла б із дорогою душею, щаслива, як весняний ранок, і все голосливе птаство співало б у моєму серці… Якби ж то не доля інших людей. Бо є вища моральність. Ми не маємо права завдавати лиха іншим людям. Ми не сміємо красти наше щастя в них. Адже в них усе життя ще попереду, і ми не повинні, не сміємо приносити в жертву їхнє майбутнє заради нашого особистого щастя. Вчора ввечері я прийшла до вас. Я була слабка, це так; ще й більше — наївна. Я не знала, аж до сьогодні не знала я тієї страхітливої підлості, тієї скрайньої ницості, серед яких ми живемо. Я зрозуміла все це тільки сьогодні. Я зрозуміла, що моральність церкви — це облуда. Багато реальніша і дужча — моральність долара. Мій батько, мій чоловік, ціла моя рідня ладні були простити мені навіть мою вигадану подружню зраду. А заради чого? Заради кількох клаптиків паперу, що втілюють їхній привілей грабувати й обкрадати народ. (До Чалмерса). Ось ви, Томе, — ви не тільки охоче віддавали мене моєму, як ви вважаєте, коханцеві, а ще й нашого з вами сина докладали до торгу, аби лиш допнутися свого. А заради чого? Заради кохання до іншої жінки? першої-ліпшої жінки? Ні. З любові до людськості? Ні. З любові до бога? Ні. Тоді заради чого ж? Та заради того, щоб мати привілей і надалі обкрадати народ — красти в нього: гроші, хліб і масло, капелюхи, черевики й панчохи — щоб красти в народу чимпобільше! (До Нокса). Аж тепер тільки зрозуміла я цілком, яка сувора й жорстока життєва боротьба — та боротьба, що в ній ви і я, Говарде, мусимо взяти участь і боротися завзято й уперто, ви так само, як і я, і я навіть запекліше, ніж ви. Тут злодійська печера — лігво крадіїв. Я — дочка крадіїв. Уся моя родина — самі крадії. Мене виготувано на крадені гроші, і я сама причетна до цього крадійства. Але хтось мусить покласти край цьому огидному злодіяцтву, і це маю зробити я. А ви повинні допомогти мені, Говарде.

Чалмерс (стиха, протягло свиснувши). Дивно, що ви не пішли в суфражистки[67]. З таким промовницьким хистом ви б затьмарили там усіх.

Нокс(сумно). А найгірше, Маргеріт, що ви маєте рацію. Як прикро, що ми не можемо бути щасливі без того, щоб не обкрадати щастям інших людей. Але й відмовитись від вас — так боляче і тяжко.

Маргеріт кидає на нього вдячний погляд.

Чалмерс(саркастично). Повірте мені, я зовсім і не спішуся відмовитись від своєї дружини. Гляньте на неї! Це ж ласий шматочок для кожного чоловіка.

Маргеріт. Томе, я без зайвого галасу погоджуся на розлучення, вийду заміж за містера Нокса і заберу Томмі з собою. За однієї умови.

Чалмерс. Тобто?

Маргеріт. Тобто — я залишаю в себе документи.

І їх буде використано в Ноксовій сьогоднішній промові. Чалмерс. Ну, то вже зась!

Маргеріт. Що б там не сталося, яких би заходів ви не вжили, — цю промову таки буде виголошено сьогодні. Тут уже ніщо вам не допоможе.

Чалмерс. Не повернете документів — не буде ні розлучення, ні Томмі, нічого.

Маргеріт. Ну що ж, — тоді ви примусите мене лишитися тут. Я не вчинила нічого лихого, та, гадаю, і вам не буде охоти знімати бучу.

У двері праворуч на другому плані входить Лінда, спиняється і дивиться запитливо.

А ось і вони. (До Лінди). Можете дати їх мені.

Лінда добуває з-за пазухи паку документів Коли вона передає папери Маргеріт, Чалмерс пробує їх перехопити.

Нокс(підскакує й відштовхує Чалмерса). Помалу, помалу!..

Чалмерс хапається за хворе серце й відходить хитаючись.

Маргеріт (материнським тоном). Томе, ви що?! Ваше серце… Така необережність!

Чалмерс непевною ходою рушає до дзвінка.

Говарде! Зупиніть його! Не дайте йому дзвонити, а ні, то слуги відберуть у нас документи.

Нокс ступає крок до Чалмерса, але той у знемозі падає на крісло, відкидає назад голову і простягає ноги.

Лін до, шклянку води!

Лінда віддає Маргеріт документи і вибігає в двері праворуч на другому плані. Маргеріт тривожно схиляється над Чалмерсом.

Пауза.

Нокс(торкаючи її за руку). Дайте їх мені.

Маргеріт дає йому документи, і в ту мить, як він бере їх, вдячно скидає на нього очима. Входить Лінда із шклянкою води й подав її Маргеріт. Маргеріт намагається піднести шклянку до Чалмерсових губів.

Чалмерс(раптом брутально вибиває шклянку їй з руки і каже притлумленим голосом). Принесіть мені віскі з содовою!

Лінда запитливо дивиться на Маргеріт. Та, вагаючись, знизує плечима, але, зрештою, киває головою. Лінда спішно виходить праворуч.