Ілія запевнився, що нема пощо більш бити язиком і пішов. Тоді Передерій мовив до писаря:
— Воно й справді, Єлисей Савич! Наче трохи не до ладу наша школа; треба б трохи причепурити. Як ваша думка про се?
— Треба, я не. проти, та на все свій час Люде аж рвуться з шкури на полі, а йому заманулося в сю пору школу мазати. Школа не втече, а жито як перестоїть, що тоді? Вдруге літа не буде... Нехай підожде...
— Чи нехай, то й нехай, аби за се від земців чого не було... як ви про се?
— А що там буде? Нехай жаліється... Хіба земці не тямлять, що у нас крепаків нема, з поля людей не зганяти.
— Що правда, то правда! Ще коли б сказати для якого важного діла або для начальства, то й зігнав би, а то для школи, для вчителя! Ге! Не великий пан! Підожде!
V
У неділю вранці отець Кузьма, вернувшись з церкви, сидів над чаєм. На другому кінці столу проти нього сидів Передерій. На столі, опріч чаю, стояла пузата куховка з горілкою, біля неї дві повних здоровенних чарки; на одній тарілці лежав нарізаний хліб, на другій — сало шматочками і зелені свіжі іурки.
— Торкай, Климе, мати підкине,— мовив Кузьма, ковтнувши з чарки і вказуючи старшині на другу.
— Може, ліпше буде після чаю,— відповів Передерій,— більше смаку.
— По доброму звичаю не завадить і до чаю... Ось ну! Торкай за попом,
Передерій взяв лівшею чарку, побожно перехрестився і мовив:
— Царство небесне, вічний спокій усім помершим, дідам, і батькам, і всім хрещеним, а нам посилай, боже, віку та здоров'я! Будьмо живі! — 3 сим словом обняв губами чарку, перекинув її і одним духом проковтнув горілку; скривився, втерся полою і мовив: — Добряча! І гірка, і пече, і по серцю йде; такт і чуєш, як йде!
— Животкова! — відповів Гречаний.— По рецепту одного лікаря настояна на різних лікарственних зіллях і квітках.
— Се зараз знати, тільки до губ притулиш, то й чуєш, що лікарственна.
— Тепер літня пора, спека, недовго застудити живіт; часом холодної води не в міру нап'єшся — от і лихо; попсуєш у животі, а от із отсієї кринички,— говорив отець Кузьма, вказуючи на куховку,— як проковтнеш чарку-другу, то й полагодиш, нагрієш у шлунку.,. Звісно, там наче в печі — без дров страва не звариться... Еге... Так і новий був сьогодні в церкві?..
— Був; на криласі біля мене стояв, славно співає; голос добрий у нього; так реве, хоч лопатою горни,— мовив Передерій.
— Що й казати! Славно горою виводить, а низом як возьме, так аж гуде. От коли б нам з таким голосом дякона, як би то гарно на молебнях він виводив: "Благоденственное и мирное житие!" — от, Кузьма взяв горою і обірвався.— Еге! Шкода, нема в мене голосу, а колись був гарний тенор; я в архієрейському хорі співав. Еге... Дак би з таким голосом — аз таким басом як би ТОТІІЯКОН!..— усе б брав вгору, вгору та як ревонув би: "М-н-о-г-а-я літа!" — аж шибки б у церкві задрижали! Люблю я басів... ох, як люблю!.. П'ють вони здорово; йдучи до церкви, півкварти нахилки витягне, ну за те ж і співають! — Гречаний допив чарку і попробував знов вивести басом: "Рцем вси от всея души" і знов обірвався.
— Ні, шкода,— мовив він, перекашлявшись,— не бере... Еге... в церкві був, а до мене щось не йде...
— Прийде ще.
— Повинен би вже! Як же так — не ввічливо, та й те треба б пам'ятувати, що школа під моїм доглядом, хоч вона і земським коштом, а у мене єсть наказ з консисторії, щоб я, потай бога, назирав і на школу, і на вчителя, щоб пильнував, аби того духу, духу, щоб ні-ні...— отець Кузьма посварився пучкою, наче той "дух" стояв у нього перед очима і, давлячись суворо на Передерія, казав далі: — Духу,— чуєш ти! — духу...
— Еге ж! А в нас як на те покійний дякон завів в школі великий дух.
— Що кажеш? — спитався Кузьма полохливо.— Дякон дух завів? Чи справді? Як се можна?
— А вже ж завів! Нехай вже бог з нього взище, коли се гріх... не сам він заводив його...
Отець Кузьма насторочив вуха і впився очима в Передерія.
— Ну, ну? — мовив він.
— Не сам, кажу, заводив, а пустив у школу жидівську дробину, а вона й завела той дух; звісно — птаство, ба того вже не можна хоч де. Новий вчите/іь — як вчув той дух, трохи не зблював.
— Ха-ха-ха! — зареготався отець Кузьма.— Та й налякав же був ти мене. Я слухаю, слухаю: як же се так, що я недогледів за дяконом? Аж бачу, ти не тямиш, який то дух...
— Смердячий, звісно, не який більш.
— Я не про той дух... ха-ха-ха! — реготався він, взявшись у боки.
— Не про той! —протягом мовив Передерій.— А я гадав, що про той, та й собі якось ніяково; думка: коли у вас з консисторії наказ є...
Отець Кузьма взявся просвіщати старшину, про який "дух" йде річ.
Еге, так воно от що,— промовив старшина, вислухавши попову річ,— а я думав собі що інше... Коли так, то се, звісно, непотрібна річ; до чого вона і цащо нам той дух? Цур йому, цур. І звідкіль він береться, той дух?
— Таке вже попущение боже, за гріхи людські. Та, мабуть, і розвелося його скрізь багацько, бо вже ж то недаром шарять його і урядники, і станові, і жандарми. От і ісправник прибігав і мені, і шинкарю наказував — пильно вартувати...
— Доки що у нас бог милував.
— Доки що! — переговорив отець Кузьма.— Доки що! А хто нас запевнить, що завтра він і в нас не прокинеться? А може, вже й прокинувся, та ми не спостерегли.
— Ні, ні! Вже коли б був, то хто, хто, а жид Мошко спостеріг би.
Отець Кузьма налив по чарці, похитав головою і мовив:
— У жида — жидівська віра, може, й спостеріг, та мовчить. А хто то з новим вчителем? Жінка? — спитав він у Передерія.
— А хто з ним є? Я собі й байдуже, чи є хто з ним, чи нема. Отець Кузьма докірливо похитав головою і мовив:
— От бач — як то ви пильнуєте свої обов'язки! А кому ж се знати? Хто в нас на селі начальство? Га!.? То-то! Я й не старшина, а більш вашого відаю!.. Як же... привіз... привіз кралю... Мошко каже: сестра.
— Вже коли Мошко каже,— мовив Передерій,— то так воно і є; Мошко все знає, на те він жид.
— А я тобі пораджу, що в таких справах не слід на Мошка покладатися,— докторально напучував старшину отець Кузьма.— "Мошко каже!" Гм! А що, коли покажеться, що то "сестра" з Остра? Хто тоді відвітить перед начальством: чи Мошко, чи Передерій? Еге!.. Ти старшина, ти і повинен спитатися; нехай він тобі вид покаже: чи там прописано, що вона йому сестра?.. Тепер такі "сестри" розвелися, що...— отець Кузьма не договорив, а замість того заплющив очі і плюнув.