— Як стосовно вина? — запитав Кривошеєв. Не почувши відповіді, відкоркував пляшку, поставив на столі келихи, налив.
Вони випили. Прокіп підніс до рота келих з вином уперше в житті. Його смак видався хлопцеві дивним і не вельми приємним. Проте легенький хміль був відчуттям новим, незнайомим ї спершу подіяв заспокійливо.
— У мене можна розмовляти вільно, — посміхнувся Кривошеєв. Посмішка виглядала не зовсім природно на його аскетичному обличчі. Короткозорі очі під товстими скельцями окулярів здавалися більшими, ніж були насправді. — Мені розповідав Ендрю, як ви його врятували. Я давно зрозумів, що ви будете з нами. Ще тоді, коли ви з’явилися на фермі.
Прокіп зрозумів, що Кривошеєву кортить заговорити про кривду, якої так несподівано йому, Прокопові, завдало життя, але інженер утримувався від цієї розмови. Мабуть, і на лаві поруч з Прокопом він опинився саме тому, що хотів якось висловити співчуття, але слова здавалися йому недоречними.
Стривай, Прокопе, а звідки ж він міг про це знати? Ясно звідки — від самого Макарова. І чомусь Прокопа не здивувало, що колишній однокашник Степана Макарова виявився спільником Ендрю. Щось було в характері цієї людини таке, що не дозволяло про нього думати інакше.
— Ми на вас розраховуємо, Прокопе. Ваш телескоп здатний зафіксувати кораблі наших друзів… Я не буду розповідати про них. Ендрю мені сказав, що у цій справі ви з ним порозумілися.
— Так, Ендрю казав правду, — підтвердив Прокіп.
— Гаразд. Ви помітите їх на відстані світлового тижня або й раніше. Для нас дуже важливо мати деякий резерв часу.
Все, про що вони розмовляли того вечора, було для Прокопа найліпшими ліками. Бо ніщо так не лікує травмовану душу, як боротьба з Темрявою на боці Світла.
А проте Прокіп мав тепер іще одні ліки, що діяли заспокійливо: астрономічні обрахунки, пов’язані з рівняннями, котрі належали Лі Чуню, точніше, його невідомому й таємничому попередникові Миронові Гриві. Якось Прокіп, намагаючись осмислити гравітаційну модель світіння зірок, яку так красномовно викладав Лі Чунь, сам написав формулу, поклавши в її підвалини чотири фізичні складники: а) масу зорі (М); b) її власний гравітаційний потенціал на видимій поверхні, котру називають фотосферою (φ); с) швидкість руху зорі довкола центру Галактики (Y); d) її відстань від Галактичної Монади (Rгал). Саме вони, ці фізичні фактори, на думку Прокопа, й мали визначати потужність випромінювання будь-якої зорі (Р).
Тепер, коли Прокіп засвоїв теорію Монади, термоядерна теорія світіння зірок видавалася йому просто наївною: люди послідовно вмонтовували у зоряні надра ті фізичні процеси, які були їм добре відомі із земного досвіду. У свій час енергетичні джерела в надрах Сонця бачили як радієві, відтак як уранові. А коли в розпорядженні людства опинилась термоядерна енергія, нею відразу ж були наділені надра найближчої зорі — Сонця.
Цікаво, що високі температури планетних надр земна наука пояснювала гравітацією, а зоряні надра гравітація буцімто розігріти не здатна. Звідки ж така непослідовність? Як вона могла зберігатися так довго? Адже ж проти неї повстає найголовніший принцип філософії — принцип всеосяжної єдності світу.
На думку Прокопа, фізичні фактори, котрі визначають променеву потужність зорі, мали діяти в такому взаємозв’язку:
PӨ = MφV
R гал.
Хоч як далеко перебувала Космічна академія від Сонячної системи, але, враховуючи масштаби Галактики, вона все ще містилася на тій самій відстані від Галактичної Монади, що й Сонце. Величина була спільною для цілої групи зірок того галактичного регіону, де торувала свою космічну дорогу багатостраждальна колонія. Безумовно, найточніше було обчислене у всіх своїх параметрах Сонце — саме його величини й поставив Прокіп у свою формулу. І що ж він отримав? Ось що:
PӨ = 5 1033 ерг/с.
Тобто, отримав так звану сонячну сталу — кількість енергії, котру випромінює Сонце протягом секунди. Це було неймовірно! А проте помилки бути не могло: Прокіп пам’ятав відстань від Сонця до Галактичної Монади — вона становила десь близько 2 1022 см. Інші величини, що беруть участь у відкритій ним формулі, також були відомі: маса Сонця — 2 • 1033 г, гравітаційний потенціал на його поверхні — 2 • 1015 см2/с2, швидкість руху Сонця довкола Галактичної Монади — близько 2,5 • 107 см/с.
Щоправда, сонячна стала має попереду не п’ятірку, а четвірку. Але ж, у принципі, деяка приблизність тут неминуча, навіть обов’язкова. Коли ми оперуємо галактичними масштабами, різниця стає переконливою, якщо величина не збігається на порядок. Це ж бо не мікрокосм, а мегакосм. А тут майже не існувало різниці: навіть п’ятірка не була повною, вона виникла із заокруглення. Але ж сюди вписані такі астрономічні величини, як швидкість руху Сонця та його відстань від Галактичної Монади, — ось що подиву гідне!
Прокопові було цілком зрозуміло, що він отримав сонячну сталу — отримав за допомогою галактичних величин. Що ж звідси випливало? Насамперед засадничий висновок: в такий спосіб можна перевірити справедливість теорії монад взагалі: фізична наука не визнає жодних теорій без експериментальної перевірки. Але ж на галактичному рівні експерименти неможливі — слід вишукувати у самій природі явищ, котрі в той чи той спосіб підтверджують теорію. Відкриття Прокопа й демонструвало одне із таких явищ.
А може, це було не його відкриття — можливо, згадане рівняння підказане Галактичною Монадою? Та якщо прийняти цей погляд, тоді доведеться приймати його стосовно всіх природознавчих відкриттів загалом. Не сама людина здійснює відкриття — людський мозок є лише інструментом у розпорядженні вищих сил. Думка не нова і, правду кажучи, не позбавлена ймовірності.
Щасливий Прокіп, набравшись витримки й статечності, вирушив зі своїм відкриттям до Лі Чуня. Той слухав його з доброзичливою посмішкою, що проступала у звужених очах та у виразі обличчя з трьома підборіддями.
Коли Прокіп закінчив говорити, Лі Чунь мовчки дістав із металевого сейфа, що ховається у стіні, товстого зошита в дерматиновій обкладинці:
— Я обіцяв розповісти про Мирона Гриву. Та краще вам спершу переглянути його записи. Ось вони, познайомтеся. До речі, там ви зустрінете протокол обшуку, підписаний офіцерами КДБ…