Він тішився з черешень і з мого приходу, з букетика кві: тів, котрий я поставила в склянку на його лікарняній білій тумбочці. "Ох, Пет-Пете, який у вас безлад у тумбочці, — сказала я йому. — Можна, я трохи приберу?" — "Дай спокій, — усміхнувся Пет-Пет. — Дружина відразу запримітить жіночу руку, краще залиш їй ту приємну роботу. До речі, як у тебе справи з проектом? Закінчила?"
'Подивившись просто в Пет-Петові спокійні, добрі й неза-клопотані очі, я відважно сказала:
— Ні, Пет-Пете. Не зовсім ще. Роблю усе спочатку.
— Спочатку? Тобто як? І навіщо? — не зрозумів Пет-Пет.
— Так, Пет-Пете, усе спочатку, і мені треба... мені потрібна ваша допомога. Скажіть, ви допоможете?
— Ясна річ, — охоче й просто погодився він, усе ще не розуміючи, в чому справа, і я подумала, що він погодився надто поспішно, що я негарно повелася, попросивши в нього допомоги, не пояснивши докладно, якою мусить бути вона, ця допомога. Та й чи можна було назвати це допомогою — відмовитись від свого задуму, пристати на мій проект та ще й підтримати його. Поставивши себе на місце Пет-Пета, я подумала, що хто знає, як би учинила сама, і все ж треба було говорити далі, треба було пояснити все, що я мала на думці.
Спокійні й лагідні Пет-Петові очі не втрачали ані крихти спокою й лагідності, поки він слухав мене. Просто в глибині їх голубої й ніби дитячої лагідності я раптом побачила легенький відблиск насмішкуватості й образи водночас, але ховався він так далеко, що, може, я й помилялась, може, я приписувала Пет-Петові щось зовсім не властиве йому, була несправедливою до нього. Тепер він уже не опирався на подушку плечима, не їв черешень, а тільки безперестанку перекочував у роті черешневу кісточку, і я весь час боялась, що він може проковтнути її.
— Гм, — сказав Пет-Пет шепеляво, все ще не випльовуючи тієї кісточки.— Гм, — сказав вій і подивився на мене зовсім не з докором, а зі співчуттям скоріше, і я не зрозуміла, чому б то він мав мені співчувати. — Не гнівайся, Андріяно, але все те здається мені просто марною фантазією, далекою від реальності... Ти взагалі орієнтуєшся, що означає зараз, за кілька тижнів до кінця терміну, братись за таку роботу? По-перше, ти її не подужаєш...
— Подужаю, Пет-Пете, я знаю, зрештою, якби ви мені допомогли.
— Зажди, Андріяно, зажди... Ось ти говорила про оформлення кімнати для відпочинку. Де...
— Я про все думала, про все абсолютно! Ви кажете — братись за таку роботу! Та я її майже закінчила, я б не йшла до вас з порожніми руками, розумієте, поки була сама ідея — самісінька лиш ідея, я не наважувалася йти до вас, а тепер все майже готове, Пет-Пете, я думала не про одне. Можна використати для оформлення відходи нашого виробництва — те ж скло, Пет-Пете, ну, будь ласка, послухайте, послухайте, що я кажу! Та кімната для відпочинку — це ж не будівництво нового приміщення! Всього лиш пробити стіну до кабінету механіка, він занадто просторий, той кабінет, Пет-Пете. Занадто! Кабінет спокійно можна влаштувати на старому місці, тільки зробити ширшим вікно, вікно уздовж усієї стіни, а в кімнаті для відпочинку — щоб тиша, справжня тиша, щось на зразок тієї ізоляції стін, яку роблять у кімнатах друкарок. Щоб вухо відпочивало від шуму, від грюкоту, розумієте? А якщо хтось хоче послухати музику — там мусить бути установка, як у нашій "Мелодії", слухає і чує лиш той, что хоче, а решта можуть відпочивати. Інакше, можуть просто радіти з тиші тих півгодини. І мусить бути кімната майстрів, ви бачили, як вони буквально на ходу розмовляють з людьми? А їм тих розмов доводиться вести куди більше, ніж... ніж механікові чи навіть начальникові цеху, слово честі, я все вивчила, все підрахувала, все зрозуміла — майстер вирішує проблеми виробничі, побутові, розв'язує суперечки з приводу денних норм і. з приводу прогулів, мирить сім'ї й повчає підлітків, свариться за премії й визначає місце роботи, а ви хочете, щоб вони й далі влаштовували всі ці справи в тому тісному голуб'ятникові, в тій прибудові, Пет-ПетеІ Або ж з їдальнею — хіба я не маю рації, коли кажу, що там треба покласти уздовж стін ті світлі керамічні плитки, які ви чомусь...
— Почекай, Андріяно, почекай, — поморщився Пет-Пет. І мені здалося, що йому знову хочеться вхопитись рукою за серце, як тоді, коли він говорив: "Так усе просто, підкинь од-ну-дві маленькі ідеї".
— Почекай, не треба так навально переконувати мене. Адже я сам чимало працював над цим проектом і робив його не так, щоб тільки збутися, так само, як і кожен інший, — він сказав "кожен інший", а не "як ти", — обмірковував кожну деталь, і мені здається, що таки знайшов раціональне вирішення у цій справі... Не гнівайся, Андріяно... Звичайне, я подумаю над тим, що ти говориш, можливо, де з чим і варто погодитись, але про докорінну зміну — про це мови не може бути, Андріяно, зрозумій, ти ще надто мало знаєш виробництво, ще не маєш реалістичного погляду на всі ці речі, тебе засліпила можливість прикрасити цех — а цех не іграшка, Андріяно, це навіть не театральна декорація, де потрібен зовнішній ефект, і ти повинна зрозуміти...
— Пет-Пете, це ви дуже добре сказали — не театральна декорація, і тому треба думати, що цеховий інтер'єр робиться не задля одного дня, навіть не задля кількох сотень вистав, а надовго, реконструкція — це ж не зміна декорації, згодна з вами, але й ви погодьтеся, що я саме з цього й виходила, так, — не зовнішній ефект, а краса внутрішня, необхідна для роботи й для естетичної радості...
— Кажеш, без ефекту? А ці твої ідеї з оригіналами картин у кімнаті відпочинку, ця музика, може, іще запропонуєш влаштувати там десь басейн ,і подавати страви французької кухні в буфеті?
— Ну, французька кухня — не обов'язково, ми й своїх страв маємо вдосталь, та тільки доброго кухаря нема — це ви також маєте рацію. — Я відчувала, що ми вже не туди заходимо в своїй суперечці, зовсім не туди, замість того, щоб говорити про можливість економії при здійсненні проекту, про час, потрібний для його виконання, ми взялися просто насміхатися один з одного, і це було найгірше, чого можна було сподіватись.
— Ну от, — сказав раптом Пет-Пет і гірко посміхнувся, — от який милий анекдот оповіла мені сьогодні маленька Сорох-теєчка... Знаєш, я справді страшенно зрадів, коли побачив тебе сьогодні..,. Дуже зрадів, по-справжньому... Послухай, чи ти... чи ти справді така переконана, що маєш рацію? Знаєш, часом людина жалкує, що упиралась нерозумно при дитячих фантазіях...,