Коваль при паровому молоті — Щербаков

Сторінка 2 з 2

Сенченко Іван

— Ви, Платоне Карповичу, врятували його від загибелі, вам і носити його!

Царський годинник заблискотів на руці майстра!

2. ЧЕСТЬ ФІРМЕНОЇ МАРКИ

А тим часом все незабаром змінилося. Цар зрікся престолу, в країні перемогла революція, і запанувала Радянська влада.

Після років воєн і революції господарство почало зводитися на ноги. Заворушилися люди і на Харківському паровозобудівному заводі.

На початку двадцятих років голова Всеукраїнського виконавчого комітету Григорій Іванович Петровський 4 працював у Харкові і, вірний своїй професії, не раз одвідував харківські заводи. Найбільше він любив ХПЗ — Харківський паровозобудівний завод. Вибере вільну .хвилину і — на завод послухати, що скажуть добрі люди йому, і самому розказати про свою відповідальну роботу. Час був трудний, складний. Біда, між іншим, і в тому полягала, що за час воєнних хуртовин паровозний парк зносився і країна без залізних колій задихалася. Казали Григорію Івановичу робітники:

— Ви нам того й того дайте, і паровози будуть!

Та легко це сказати — "дайте". А що даси, коли держава не мала потрібних запасів. Всі думали над цим і мовчки чухали потилиці. Григорій Іванович потішав:

— Але ще спробу зробимо, ще пошукаємо!

Та, видно, нічого не знайшли і незабаром держава замовила за кордоном велику партію нових паровозів. Приїхав на ХПЗ Григорій Іванович, про це розповів і на закінчення сказав:

— Незабаром почнуть уже й прибувати.

Тоді наперед проступив слюсар Іван Павлович Ткач, знаний у всьому заводі, сказав:

— Григорію Івановичу, а не обдурять вони нас? Коли б не підсунули якогось непотребу.

Григорій Іванович відповів:

— Не думаю. Замовлення зроблене фірмам солідним, чого ради вони б підмочували свою репутацію? Не на один же день зав'язано ділові стосунки з ними! Та й, крім того, вони хіба ж так честь фірменої марки бережуть. А втім, чорт їх знає!

Минув якийсь там час. Григорій Іванович знов на завод завітав. На заводі веселіше вже стало, додалося сього й того, і машина завертілася краще і краще. Пройшовся по цехах, між цехами, оглянув усе, помітив на робочому дворі новісінький, аж сяючий, паровоз з клеймами відомої іноземної фірми.

— О, гляньте, який красень,— сказав Григорій Іванович, відійшов далі і ще раз, і ще раз замилувався залізним конем.

— Красень. Справжній красень,— відповів той самий слюсар Іван Павлович Ткач.— Але тут, Григорію Івановичу, є один секрет. Хочете, покажу? Тільки для цього потрібні молоток і стамеска.

— Ну що ж, коли потрібні, то несіть.

Принесли інструмент. Ткач підійшов до паровоза, знайшов одному йому відому якусь точку, приклав стамеску і легенько молоточком застукав. З-під стамески посипалася спочатку фарба, потім замазка. Згодом почало тавро якесь викреслюватися і, коли воно геть все викреслилося, всі присутні, і серед них і Григорій Іванович, побачили назву всім до болю знайомої фірми: ХПЗ — Харківський паровозобудівний завод!

Розповів у 1936 роді в Харкові старий заслужений коваль при паровому молоті на ХПЗ Щербаков.

27 квітня 1966 — 8 лютого 1971 року

1 Харківський паровозобудівний завод. — Йдеться про Харківський завод транспортного машинобудування імені В. О. Малишева. Заснований у 1885 р.

2 Луганський паровозобудівний завод. — Нині Воро-шиловградське виробниче об'єднання тепловозобудування імені Жовтневої революції. Засноване в 1896 р.

3 Микола II (1868—1918) —останній російський імператор, прозваний в народі Микола Кривавий. Після перемоги Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. Микола II зрікся престолу. Розстріляний за постановою президії Уральської обласної Ради в місті Єкатеринбурзі (нині Свердловськ).

4 Петровський Григорій Іванович (1878—1958) —радянський державний і партійний діяч. Народився у Харкові. З 11 років працював учнем слюсаря, згодом токарем у Харкові, Катеринославі. У 1905 р.— голова завкому Брянського заводу в Катеринославі. Брав активну участь у встановленні Радянської влади на Катеринославщині і в Донбасі. В 1919 р.— член Тимчасового бюро (Партійного центру) по керівництву роботою у визволених від денікінців районах України, голова Всеукраїнського революційного комітету. З березня 1919 р. до літа 1938 р.— голова ВУЦВК, один з голів ЦВК СРСР, у 1937—1938 рр.— заступник Голови Президії Верховної Ради СРСР. З 1940— заступник директора Музею революції СРСР.