Космо-Натка

Сторінка 3 з 3

Нестайко Всеволод

Натка щосили потягла вгору. Від напруження потемніло в очах. Все-таки Натка була дівчинка! Ні, не витягти їй Бориса — сил не вистачає. Раптом щось затріщало, штани розпанахались, і гачок зірвався.

Натка розгублено міркувала, що робити. Нарешті збагнула. Опустила жердину другим кінцем і гачком зачепила за ринву.

— Хапайся, Борько! Лізь!

Борька пихкав, як паровоз.

Натка схопила його за комір і тягла до болю у пальцях. І — о радість! — нарешті Борис на даху.

Уже вдвох, спільними зусиллями, за допомогою тієї ж таки жердини вони виловили Котьку.

І ось Котька і Борис стоять перед Наткою. Борька білий, як молоко, Котька червоний, як помідор (від приливу крові; спробували б ви повисіти догори ногами!). В обох тремтять губи і очі великі-великі, зовсім не хлоп’ячі, а просто дитячі, перелякані.

І тут Натка не витримала — вона все ж таки була дівчинка…

— Чого плачеш? — тихо і розгублено спитав Котька.

Вона не відповіла.

Котька перезирнувся з Борисом і сказав ще тихіше:

— Та ти ж просто молодець, Натко! Ти ж просто нас врятувала. Без тебе ми б просто, я вже навіть не знаю…

Натка все ще плакала.

Тоді, переборюючи хвилювання, Котька мовив:

— Слухай, знаєш, а ти теж готуйся з нами, добре? Я думаю, згодом жінок теж братимуть космос. Правда, Борько?

— Ага, — сказав Борис, гладячи рукою розпанахані штани.

— І можливо, ти будеш першою в світі космонавткою. Хочеш? Космо-Наткою! — і Котька, засміявшись з власного дотепу, додав: — Я серйозно, зовсім не глузую…

Натка посміхнулася крізь сльози. Їй чомусь згадався раптом казковий козлик, якого так щиро вони оплакували колись удвох із Котькою.