Кошмари

Сторінка 3 з 3

Хуліо Кортасар

Був четвер — не те, щоб вони стежили за плином днів чи він якось їх цікавив, просто доглядальниця оголосила про це, коли вони пили каву на кухні ? сеньйор Ботто згадав, що передають спеціальний випуск новин, а донья Луїса й собі — її сестра телефонувала з Росаріо, що приїде у четвер чи п'ятницю. У Лауро, природно, почалися іспити, він пішов о восьмій ранку, не попрощавшись і залишивши у вітальні записку, мовляв, не певен, чи встигну до вечері, тож даремно не чекайте. Він не з'явився на вечерю, доглядальниця вмовила цього разу донью Луїсу лягти раніше; коли сеньйор Ботто визирнув у вікно вітальні після телевікторини, пролунали автоматні черги від площі Ірланди; а тоді раптом запала тиша, аж моторошна, не сигналили навіть патрульні машини, краще піти спати; ця жінка, що відповіла на всі запитання телевікторини о десятій вечора, — справжнє диво, вона так досконало знала стародавню історію, наче сама жила за часів Юлія Цезаря, врешті-решт, від освіти більший зиск, ніж від будь-якої комерції. Ніхто не збагнув, що вхідні двері не відчинялися цілу ніч і Лауро не повертався додому; зранку вирішили, що він іще відпочиває після іспиту або ж засів до сніданку за конспекти; лише о десятій похопилися, що його немає.

— Не переймайся, — заспокоїв дружину сеньйор Ботто, — він, певно, лишився з друзями відсвяткувати успіх.

Для доньї Луїси то був час допомогти доглядальниці помити Мечу й перемінити їй білизну; вода кімнатної температури, одеколон, ватяні тампони, простирадла — вже полудень, а Лауро… "Але ж дивно, Едуарде, чого він хоча б не зателефонував; це на нього не схоже, навіть на шкільний випускний вечір він подзвонив о дев'ятій вечора, пригадай, щоб ми не хвилювались, а тоді ж він був значно молодший".

— Хлопець, певно, закрутився з іспитами, — мовив сеньйор Ботто, — ось побачиш, він з'явиться з хвилини на хвилину, він завжди приходить на випуск новин о першій.

Проте о першій Лауро не з'явився, пропустив спортивні новини й телеграфне повідомлення про чергову спробу збройного перевороту, що провалилася завдяки вчасному втручанню сил внутрішнього. порядку, нічого нового — температура понижується, в районі Кордильєр — дощі.

Було вже за сьому, коли доглядальниця покликала донью Луїсу, яка марно обдзвонювала знайомих; сеньйор Ботто чекав дзвінка від приятеля, поліцейського інспектора, чи щось з'ясувалось; він благав донью Луїсу не чіпати телефон, проте вона вишукувала в записнику все нові номери й дзвонила всім, кого знала, — може, Лауро в дядька Фернандо або ж подався в університет на інший іспит.

— Не займай телефон, будь ласка, — знову попрохав сеньйор Ботто, — зрозумій, що саме зараз хлопець може дзвонити, а в нас весь час зайнято; а раптом він дзвонить з автомата — вони ж або зіпсовані, або знову вистоюй чергу.

Скорившись наполяганням доглядальниці, донья Луїса пішла глянути на Мечу, яка раптом почала повільно крутити головою з боку в бік; доводилося поправляти волосся, що падало їй на чоло. Кинулися повідомити лікаря Раймонді, надвечір його важко застати вдома, проте о дев'ятій його дружина подзвонила, мовляв, він уже поїхав.

— Щось сталося, — зазначила доглядальниця, коли повернулася з аптеки з коробочкою ампул. — Чогось очепили весь квартал, скрізь виють сирени.

Одірвавшись на хвильку від Мечі, яка так само хитала головою, наче неспішно й уперто заперечувала щось, донья Луїса гукнула сеньйора Ботто — "ні, ніхто нічого не знає, я певен, хлопець просто не може пройти сюди, але Раймонді пропустять за лікарським жетоном".

— Ой ні, Едуарде, ні, я певна, з ним щось трапилось; неймовірно, щоб ми досі нічого не знали, Лауро завжди...

— Поглянь, Луїсо, — прошепотів сеньйор Ботто, — поглянь, вона ворушить головою, всією рукою, вона вперше заворушила рукою; Луїсо, найпевніше...

— А якщо їй стає гірше, Едуарде? Схоже, в неї галюцинації й вона наче захищається... Зроби щось, Росо, зарадь чимось, я подзвоню Ромеро, може, вони щось знають, адже їхня дочка вчилася з Лауро, прошу, зроби їй укол, Росо, я зараз; або краще ти, Едуарде, подзвони, запитай у них, ну ж бо, швидше.

У вітальні сеньйор Ботто почав набирати номер, і зразу ж поклав трубку. А коли цієї миті телефонує Лауро, та й що можуть Ромеро знати про нього, краще зачекати ще трохи. Лікар Раймонді все не йшов, очевидно, його затримали на розі й він мусив пояснювати; Роса не наважувалась більше робити уколи Мечі — надто сильнодіючі були ліки, треба дочекатися лікаря. Нахилившись над Мечею й слідкуючи, щоб волосся не затуляло її невидющих очей, донья Луїса раптом захиталась, та Роса вчасно підсунула стілець і всадовила враз обважнілу жінку. Виття сирен наближалося від вулиці Гаона, коли Меча розтулила повіки: погляд, не один тиждень запнутий завісою, вп'явся спершу в стелю, а тоді повільно опустився вниз і зупинився на обличчі доньї Луїси, яка закричала, зціпивши на грудях руки. Роса насилу відтягла її вбік і розпачливо покликала сеньйора Ботто; той одразу прибіг і закляк в узніжжі, втупившись у Мечу, — все відбувалося наче в глибині її очей, що переходили з доньї Луїси на сеньйора Ботто, з доглядальниці на стелю; руки Мечі поволі підтяглися до поперека, поповзли далі і сплелися за головою; її тіло забилося в корчах, бо, певно, вона вже розрізнила виття сирен, грюкіт у двері, від якого задвигтів будинок, люті вигуки, тріск дерева, що розлетілося на тріски від автоматної черги, зойки доньї Луїси, тупотіння юрби, яка вдерлася до кімнати, — наче настало пробудження Мечі, наче прийшла та щаслива мить, коли відходять кошмари, й Меча нарешті повернулася до дійсності, до прекрасного життя.