– Тітці напевно було б дуже приємно, якби моя дівчина приміряла її хутра й сукні. Вони зараз тут. Гадаю, тобі її речі чудово б пасували, бо ви маєте подібну статуру. Зрештою, це ми бачили ще в Парижі.
Ось так ми почали порпатися в шафах по всьому тому старому домі. В ньому ще залишалося безліч прекрасних речей у благеньких скринях, які колишні власники, моряки, привозили з далеких мандрів. Блукаючи будинком, ми увесь час напотикалися на величезні комоди й оббиті залізом корабельні сейфи із дубровницькими замками. Одну з тих скринь, де було повно тітчиних речей, він привіз із собою з Італії до Парижа, а з Парижа сюди. Звідти він вийняв і запропонував мені одягти шубу з полярного лиса... Шуба підійшла мені бездоганно.
– Вона твоя, – шепнув він і поцілував мене. Потім дарував мені браслети, десятки тітчиних мітенок і рукавичок, і перстені, що надягаються поверх рукавиці, з камінням кольору шкіри, мережива чи шовку.
– Коли прийде час, отримаєш у дарунок і нові парфуми. Але ще не зараз.
З Тимотеєм було дуже цікаво. Тут він почав демонструвати мені всілякі свої вміння. Навчив мене, як можна їсти двома ножами, навчив малювати стопи арабськими фарбами, а губи – чорним лаком. До біса мені личить. Почав мені давати уроки куховарства. В мене аж волосся стало дибки, коли він мене навчив готувати пивну юшку з кропом, зайця в порічковому соусі, і врешті устриці св. Якова з грибами. Я добросовісно всьому навчилася, та куховарити й далі доручала Селені. Він був трохи розчарований. Коли я якось запитала, де б я могла в Которі зробити зачіску, він посадив мене на диван, узяв виделку й ніж і вмить підстриг мене так, що зразу й узяв мене тут, на дивані, перш ніж я встигла глянути на себе в дзеркало. А з новим проділом, який він мені зробив, у дзеркалі я була викапана його тітка.
– Кого це він тут насправді бере, мене чи свою тітку Анастасію? – спитала я сама себе.
Найприємнішими були вечори, коли ліхтар з Тунісу, щойно його засвітиш, розстеляв барвистий перський килим на стелі, вечори, коли ми дивилися з душі, а чули з темряви. Ми сиділи в саду за будинком, на рівні другого поверху, мружилися в пітьмі та їли виноградарські персики, волохаті, немов тенісні м'ячики. Як вкусиш його, наче мишу гризонув за спинку. Тут, нагорі, у високій траві росли фрукти, лимон і дикий апельсин. Над нами змінювали одна одну ночі – кожна глибша й просторіша за попередню, а за стінами змішувалися хвилі, чоловічі й жіночі голоси. У кам'яному відлунні з міста до нас долинали звуки скла, металу й порцеляни.
– Слухай, – казав мені Тимотей, – чоловічим голосом можна збезчестити жінку. Чуєш отой жіночий сміх?
Я прислухалася. Сміх був гортанний, гарячий і набубнявілий, от-от лусне. І тут раптом хтозна-звідки, з верхнього Котора, в той жіночий сміх увірвався оксамитний чоловічий голос, прорвав його і позбавив цноти чи й запліднив, і жіночий сміх тієї ж миті завмер...
Пам'ятаю, іншого разу, на Івана, коли час (як каже Тимотей) тричі спиняється, я крадькома роздивлялась його. Він лежав у ліжку й дивився на стелю, вистелену моїми барвистими спідницями, розгорнутими, наче віяла. І тоді я відчула, як він дивно став пахнути. Потім я бачила, як він голий прокрався в ніч, на спорожнілий берег, і увійшов у тепле море. Трохи поплававши, перевернувся на спину, розкинув руки й ноги, і з рота в нього висунувся величезний язик, яким він облизав ніс, як це роблять собаки. Лише тоді я помітила, що прутень у нього стоїть і, наче риба, раз за разом виринає з хвиль. І знову згадала, як він мене вчив, що можна ворожити на спогляданні чоловічого славня. Він лежав нерухомо в солоній морській воді і дозволяв припливу й хвилям легенько гойдати його статевий орган і, як жінка рукою, немов якась могутня коханка, вицідити сім'я. Врешті я побачила, як він викинув ікру в море й заснув на припливі, ніби на коханці...
4
Якось, заморившись блукати по дому, я мимохідь глянула на портрет пані Катени, матері Тимотея, і мені здалося, що він якось дивно позирає на мене. Дивніше, ніж перед тим. Були сутінки, коли на небі перемішуються птахи й кажани, юго зненацька вривався в кімнати й задирав краї покривал...
Взагалі-то, в домі, точніше, між мною й Тимотеєм і далі була якась напруженість. Він і тут поводився так, наче познайомився зі мною в той день, коли я прийшла з гітарою дати йому перший урок музики. Наче колись у Греції я ногою не розстібала йому під столом штани.
– З таким доведеться мені юшку виделкою їсти, – подумала я перелякано, – хіба може таке бути, що він мене не впізнав?
– Ти мене любиш? – спитала я його.
– Так.
– Відколи? Чи ти пам'ятаєш, відколи? Зізнайся, що в Парижі ти подав оте оголошення, склавши його так, щоб колір волосся і все інше підходило до мене! Зізнайся, що потім ти вирізав оглошення з газети і сам його підкинув у мою поштову скриньку на вулиці Filles du Calvaire. Коли ти зізнаєшся, що знаєш, хто я?
А він мені сказав:
– Я навіть не знаю, хто я, а тим паче хто ти.
– Ти той метелик, що викликає землетрус в чужому житті. Але я? Ти пам'ятаєш, хто я?
Задивившись у воду під західною брамою Котора, він додав:
– Ти й сама не знаєш, хто ти... А що стосується метелика, метелик значить дещо інше... Нині кінець світу настільки близький і настільки можливий, що будь-якої миті будь-який метелик може його спричинити... Та я тобі мушу дещо розповісти про кінець світу. Багато хто вважає, що кінець світу буде видно з будь-якого місця земної кулі. Треба зрозуміти, що це насправді значить. Якщо кінець світу можна бачити будь-де, це означає, що простір зникне. Отже, кінець настане тому, що час відокремиться від простору в тому сенсі, що всюди у світі простір буде зруйнований. Всюди залишиться лише безшумний час, вільний від простору.
– Ну що ж, можна й так сказати, – вирвалось у мене.
– Бачиш, я так не думаю. В древньому Ханаані поблизу храму був круглий жертовник, а навколо нього – сидіння. То були сидіння для того, щоб спостерігати кінець світу. З них судний день можна було бачити найкраще. Отже, вони чекали кінця світу в одній-єдиній точці. Для них то був кінець часу, а не простору. Бо якщо кінець світу можна бачити в одній-єдиній точці, це значить, що в тому випадку й на тому місці зникне саме час. Це кінець світу. Простір звільняється від часу.