— А якщо він погодиться на половину золота і припинить війну? — запитав Матіуш чужим, на диво спокійним, глухим голосом.
Стало тихо. Усі погляди звернулися на військового міністра. Той зблід, почервонів, потім знову зблід і пробелькотів:
— Тим краще. — І після невеликої паузи додав: — Самі ми війну все одно не виграємо. А допомоги чекати немає звідки.
Матіуш заплющив очі і просидів так до кінця засідання. Міністри подумали, що він заснув. Але Матіуш не спав, і щоразу, коли, обговорюючи ноту, виголошували: "Низькоуклінно просимо ворожого короля…", у нього здригалися губи.
Коли нота була готова, його попросили підписати її.
— Чи не можна замість "низькоуклінно" написати "бажали б"? — запитав він.
Ноту переписали, замінивши слова "низькоуклінно" на "бажали б". Вийшло так:
"Ми бажали б припинити війну".
"Ми бажали б урегулювати конфлікт мирним шляхом".
"Ми бажали б виплатити супротивній стороні військові витрати в розмірі половини золота, що є в нас".
Коли Матіуш підписав ноту, була друга година ночі.
Не роздягаючись, упав Матіуш на ліжко, але сон не приходив. Почало світати, а Матіуш усе не спав.
— Перемогти чи померти! — пошепки повторював він.
ХLVI
ин Старого короля повів війська в напрямку підірваних фортець, як і передбачав військовий міністр. Але війська просувалися дуже повільно. Тут військовий міністр виявився не правий.
Молодий король був дуже обережний. Просуваючись вперед черепашачим кроком, він, де треба й не треба, наказував рити окопи, рови, траншеї. Річ у тому, що він воював уперше і дуже боявся оточення або якоїсь хитрості з боку ворога. Він пам'ятав, як під час минулої війни його батько заманив Матіуша вглиб своєї країни, зайшов із тилу й оточив. Молодий король був обережним тому, що боявся програти війну. Боявся, як би не сказали: "Старий король кращий за молодшого. Хай править країною батько, а не син". Тому він із шкіри пнувся, аби показати, хто кращий.
"Тихіше їдеш — далі будеш", — міркував він подумки. Для чого поспішати? І де тому Матіушу воювати, коли в нього солдати за партами сидять, а хлопчиська перепсували всі гармати? І журналіст-шпигун теж не дрімає там, у столиці. Плутанина й безлад — його рук справа. А тут ще завдяки дітям або шпигунам вийшли з ладу телеграф і залізниця. Матіуш тепер не скоро дізнається про війну, а дізнавшись, не встигне спорядити й вислати назустріч військо.
Так розмірковував син Старого короля й не квапився. "Хай солдати побережуть сили для генеральної битви біля стін столиці", — думав він. Що однієї битви не уникнути — це він розумів.
Ідуть, ідуть війська по ворожій землі й не зустрічають жодного опору. Мирні жителі, кинуті напризволяще, розсердилися на Матіуша й не захотіли воювати. Навпаки, багато хто радів і вітав ворога як рятівника.
— А ну, діти, марш до школи. Кінчилося правління короля-хлопчиська!
Одного дня передові пости помітили: хтось іде назустріч і розмахує білим прапором. Ага, значить, Матіуш уже дізнався про війну.
Молодий король прочитав послання і злорадно засміявся:
— Бач, який добрий, половину золота пропонує! Ха-ха-ха!
— Що передати моєму государеві? Якщо половини золота мало, додамо ще. Прошу дати відповідь.
— Скажи своєму Матіушу, що з дітьми переговорів не ведуть — їх різками січуть. І більше мені листів не носи, а то й тобі всипемо. Ну, геть звідси, та хутчій!
З цими словами Молодий король кинув на землю лист Матіуша і давай його топтати.
— Ваша величносте, за правилами, прийнятими у всьому світі, на королівські листи належить відповідати, — наважився зауважити посол.
— Гаразд, так і бути, відповім! — зарозуміло погодився Молодий король і на звороті зім'ятого, забрудненого землею листа написав два слова:
ШУКАЙ ДУРНІВ!
Тим часом столицею рознеслася звістка про війну й ноту Матіуша. Столиця з нетерпінням чекала відповіді. А тут приходить така відповідь.
Обурення було загальним.
— Ах ти, задавака! Нахаба! Почекай, ми тобі покажемо!
Столиця стала готуватися до оборони. Усі, як одна людина, стали на бік Матіуша. Ніхто не згадував про старі образи й розбрати, зате про заслуги Матіуша пригадали всі. І тепер не одна, а всі газети писали про Матіуша-реформатора і Матіуша-героя.
Фабрики працювали день і ніч. Військові навчання проходили прямо на вулицях і майданах. У всіх на вустах були слова Матіуша: "Перемогти або померти!"
Щодня нові звістки і плітки тривожили столицю:
— Ворог наближається до міста.
— Сумний король обіцяв Матіушу допомогу.
— Бум-Друм на виручку йде.
Тим часом ворог дійсно наближався до столиці.
І ось настав день битви.
У місті чулася стрілянина. Увечері з дахів будинків виднілися гарматні спалахи.
Наступного дня постріли стали лунати глухо. "Значить, Матіуш переміг і переслідує ворога", — говорили городяни.
На третій день стало зовсім тихо. "Мабуть, ворог уже далеко", — раділи всі.
І ось із поля бою прийшло повідомлення: ворог відступив на п'ять кілометрів і засів в окопах.
Матіуш отримав би перемогу, якби в нього було більше гармат і пороху. Він неодмінно виграв би битву, але, на жаль, доводилося заощаджувати порох.
Тільки-но ворожі війська зайняли нові позиції, звідки ні візьмись з'явився журналіст-шпигун.
— Ти що, такий-сякий, брехав, ніби біля Матіуша немає ні пороху, ні гармат! — оскаженіло напосівся на нього Молодий король. — Коли б не моя обережність, ми б програли війну.
Упоравшись зі страхом, шпигун розповів, як Матіуш викрив його, як стріляв у нього з пістолета, як йому вдалося втекти і він цілий тиждень ховався в підвалі. Поза сумнівом, їх хтось виказав. Інакше чому Матіушу раптом спало на думку вирушити в місто? І про Фелеке розповів. Словом, виклав усе.
— Справи в Матіуша погані: гармат і пороху в нього мало. Але оборонятися легше, ніж наступати. І потім, у нього місто під боком, а нам усе доводиться возити здалеку. Самі ми його не здолаємо — це очевидно. Нам допоможе король-хитрун, — висловив свої міркування шпигун.
— Це ще бабуся надвоє гадала. Він мене не любить. І потім, якщо він прийде на підмогу, доведеться ділитися з ним здобутим.
"Може, розсудливіше взяти половину золота і припинити війну?" Сумніви не давали спокою Молодому королю.