— Ніяк не можна. Не веліли будити, — відповів недотепа-денщик.
Так Дормесько став полковником. А зараз він розвалився на м'якій полиці і спить, посвистуючи носом: "Ф'юїть, ф'юїть, ф'юїть, ф'юїть".
"Почекай, ти в мене посвистиш!" Матіуш підкрався навшпиньки до дверей, відсунув їх і зазирнув у шпаринку.
Справи невтішні: у коридорі вартовий. Матіуш зачинив тихенько двері й нечутно підійшов до вікна. Як приємно, коли на вікні немає грат. Але як воно відчиняється? Унизу товстий шкіряний ремінь невідомого призначення. Угорі теж шматок шкіри. Матіуш прикрив клітку рушником: боявся, щоб канарка не заспівала. Потім поставив клітку на підлогу, заліз на валізу й почав пробувати відчинити вікно. Потягнув ремінь униз — скло ні з місця; підштовхнув догори — трохи подалося і застрягло. Якщо розбити вікно, полковник прокинеться. Ага, пригадав: якось при ньому відкривали у вагоні вікно. Тоді він і гадки не мав, що це, як і будь-яке інше знання, може знадобитися в житті.
І ось, піднявши скло трохи вгору, він потягнув ремінь на себе й воно опустилося. У купе увірвався гучний перестук коліс. Матіуш поглянув, чи високо. Нічого, вистрибнути можна. Треба лише станції дочекатися.
А далі що? Грошей немає. І без їжі до столиці не дістанешся. Може, у стрілочника сховатися? Добре, що він відвідав його, повертаючись із війни. Добра стрілочниця напевно його не видасть.
Полковник неспокійно заворушився уві сні, і Матіуш поспішив зачинити вікно. Як би сонька не розбудив холодний вітер!
А полковник натягнув на голову шинель і продовжував спати.
"Це мені на руку", — подумав Матіуш.
Час тягнувся нестерпно повільно. Матіуш боявся прогавити станцію. А може, не варто чекати? Він пригадав виснажливі походи під час війни й подумав: "Зараз мені не хочеться спати, але раптом сон зморить мене під ранок? Тоді прощавай свобода!"
Два полустанки, станція. Ні, не та. Знову полустанок. Нарешті його станція! Відчинити вікно й вискочити було справою однієї хвилини. І ось він уже біжить уздовж насипу, а попереду в мороці мерехтить світло у вікні стрілочника. Матіуш мчить щодуху.
Свобода!
З обережності він сховався в сарайчику й чекає: може, помітили, як він вистрибнув у вікно, і кинулися навздогін? Ні, все спокійно, потяг рушив зі станції.
"Нехай начальник в'язниці виконує свій обов'язок, а я — свій", — сміючись, подумав Матіуш.
Сонько-полковник продер очі, лише коли потяг під'їхав до кордону. Дивиться: вікно відчинене, а Матіуша немає.
"Добра справа! Утік! Адже мені наказано доставити його на безлюдний острів. Як же я його доставлю, коли він утік? Здається, йому чітко було сказано: спати! Нечувана справа! Хлопчисько посмів не послухатися мого наказу! Що робити? Стріляти? Але з чого? Гармати немає. І в кого! І як стріляти без наказу?"
Полковник Дормесько вийняв із портфеля наказ і прочитав:
Після отримання цього полковникові Дормеську негайно належить передати командування капітанові, а самому з'явитися в столицю й відвезти Матіуша з речами на безлюдний острів. Сухопутним і морським властям ставиться в обов'язок надавати полковникові Дормеську всіляке сприяння. Після повернення наказуємо подати рапорт.
— Ну гаразд, відвезу на острів канарку й валізу, а після повернення подам рапорт, — розсудив полковник. Потім зітхнув, почухав потилицю, зачинив вікно і, прикрившись шинеллю, заснув. А поїзд мчав усе далі й далі.
V
ри дні провів Матіуш під гостинним дахом стрілочника.
"Кинуться, що мене немає, — роздумував він, — почнуть нишпорити, пустяться в погоню, влаштують облаву, але нікому на думку не спаде, що я в них під носом причаївся".
У першу війну стрілочник викопав під хлівом яму, щоб у разі небезпеки було де сховатися. Якщо нагрянуть з обшуком, там сховається Матіуш. Але поки все спокійно.
Зазирнув, проходячи повз дім, черговий по станції, добрий знайомий стрілочника, і каже:
— Учора нічним поїздом якогось злочинця везли. Я вартового бачив у вагоні.
— Може, це денщик був?
— Та ні, він із рушницею стояв.
— Може, посол їхав іноземний?
— Може, і так.
"Обережність не зашкодить, — подумала про себе дружина стрілочника. — Утікачів інший раз у відкриту шукають, а інший раз і потихеньку, таємно. Хто знає, що в нього на думці".
— Ох, ваша величносте, якби ви знали, як нам без вас погано живеться, — скаржилася стрілочниця. — Усяк розпоряджається, а платню платити ніхто не хоче. Ще перед війною завели нові порядки: хлопцям веліли потяги водити, а дорослим — у школі вчитися. Базікали, ніби сам Матіуш так розпорядився. Знайшлися дурні, повірили. "Не до добра це, — сказала я тоді. — Позаздрили, видно, сироті. У його царювання шоколаду більше було, ніж зараз хліба! Що ж далі буде?"
Матіуш ходить кімнатою: руки — за спиною, обличчя похмуре.
"Досить без діла сидіти й бідних людей об'їдати. Час у дорогу".
Стрілочник із дружиною вмовляли його зачекати трохи.
— Ні, — каже Матіуш, — треба скоріше потрапити до столиці — дізнатися, що там відбувається.
Стрілочник приніс від кума стареньку латану одежинку. Матіуш перевдягнувся, взяв на дорогу шматок хліба (від сиру відмовився) і грошей рівно стільки, скільки коштує квиток із наступної станції: на цій він не ризикнув сідати на потяг.
Без будь-яких пригод пройшов він п'ятнадцять верст, купив квиток у вагон третього класу й надвечір був уже в столиці. Про всяк випадок Матіуш насунув на очі шапку.
— Гей, малий! Віднеси мішок, заплачу.
"З превеликим задоволенням". Від мішка так апетитно пахло, що в Матіуша слинки текли. Мішок набитий ковбасами, сосисками, сардельками і свинячим салом.
— Ти зараз приїхав?
— Так. Точніше, вчора.
— А місто знаєш?
— Трохи. Тобто ні: адже я лише вчора приїхав.
— Здалеку?
— Ні, тобто так.
— Ну, ворушися!
Ковбасник підганяє хлопчика. А в того руки заніміли, голова паморочиться. Ідуть, ідуть вони, Матіуш зовсім із сил вибився. Зупинився дух перевести.
— Послухай-но, парубче, не надумай утекти з мішком. Мене не проведеш. Знаю я вас, пташок, які чи то сьогодні, чи то вчора, чи то з далеких місць, чи то з ближніх прилітають. Крутитеся біля вокзалу, шукаєте випадку поклажу піднести, а самі так і норовите на першому ж перехресті дати тягу. Я вас миттю впізнаю по цій насуненій на очі шапці! Недаремно до того, як ковбасою торгувати, я два роки в поліції служив. Ну, ну, повертайся та швидше!