Едвард не брав участі в розмові. Він дивився вдалину на сяюче море, проте прислухався до кожного слова сивого француза. Коли той закінчив, лорд Хакслі сказав:
— Світ ще належить нам, мосьє, і цей корабель — прояв нашої сили й могутності.
Домерж похитав головою.
— Це — корабель приречених. Поживемо — побачимо. Ви ще молодий, мілорде, і будете свідком цього. Однак досить невеселих пророцтв. Пробачте старому. Гляньте, місіс Хорткліф! Вона вітається з вами. Остерігайтеся таких жінок. Вони міцно тримають те, що потрапить їм до рук. — І він підморгнув Коннору.
Едвард не підтримав розмови.
— Я не зовсім добре почуваю себе і хочу трохи відпочити до обіду, — несподівано підвівся він і, злегка вклонившись, швидко пішов.
— Цікава людина, цей лорд Хакслі, — промовив містер Коннор, дивлячись йому вслід.
— Ви так гадаєте? — запитав Домерж і задумливо подивився на ясне небо, де, наче паруси, пливли білі хмаринки.
Едвард замкнувся в своїй каюті і кинувся на ліжко. Заклавши руки під голову, він спробував розібратися в безладних думках. Лорд Хакслі розумів, що потрапив у невидимі тенета, в яких дедалі більше заплутується. Тепер він уже не сумнівався в тому, що допомагає Каш-барну у злочині. Так, у злочині! Історія з браслетом Мерджері доводить це, хоч Кашбарн і не признався. Що йому робити? Він у руках цього негідника. Сьогодні Кашбарн сказав йому про це досить ясно. В збудженій уяві Едварда постала жахлива картина: в Нью-Йорку його зводять з корабля закутим у кайдани; він проходить повз Мерджері, Алісу і всіх тих, хто ставився до нього, бездоганного лорда Хакслі, з безмежним довір'ям і повагою.
"А Бетті? — Думка про те, що вона про все знає і, можливо, співучасниця брата, з блискавичною швидкістю пронизала його мозок. — Ні, ні, Бетті не здатна на такі ганебні вчинки". І сильніше, ніж будь-коли, Едвард відчув у цю мить, що вона — його підтримка в житті, що ЇЇ чисте кохання зігріває йому душу. Він повинен бачити її. Сьогодні ж! Увечері, коли Кашбарн гратиме в карти, він знайде Бетті. А що буде завтра? В останню ніч плавання? Кашбарн сказав: ще тільки один раз! Потім — Америка, де почнеться нове життя… з Бетті!..
Після вечері у коридорі було порожньо. Едвард нерішуче глянув на двері поряд з каютою Кашбарна. В цю мить підійшла стюардеса.
— Це каюта міс Кашбарн? — запитав він дівчину, яка, зробивши кніксен, зупинилася перед елегантним пасажиром.
— На жаль, не можу вам сказати, сер, — відповіла вона, зашарівшись. — Містер Кашбарн не бажає цього.
Едвард дістав гроші з жилетної кишені і поклав їх дівчині в руку.
— Дякую, сер! Прошу, міс Кашбарн займає каюту № 288. Але зараз її там немає.
— А де ж вона?
— Після обіду міс Кашбарн завжди гуляє на палубі, сер. — І дівчина побігла.
Едвард повернувся, щоб піти. Назустріч йому прямувала Бетті. Він кинувся до неї.
— Бетті! Люба!
— О Едді! — шепотіла вона під його поцілунками, його руки ніжно гладили її волосся, обличчя, плечі.
— Бетті… Моя кохана маленька Бетті!
— Боже мій, що коли Френк побачить нас тут! Він так розгнівається! Ходімо на хвилинку в мою каюту. — Вона потягла його за собою і швидко зачинила двері.
— Ти так боїшся брата? — запитав він, допитливо дивлячись їй в очі.
— Він усе ще вважає мене школяркою і не дозволяє самій виходити з каюти на довгий час, — поскаржилась вона. — Краще ми поїхали б не на такому розкішному судні! Це було б чудово!
— Ти думаєш?
— Я вчора сказала Френкові, що це ув'язнення мені набридло. Кінець кінцем, я вже не дитина, за кожним кроком якої треба стежити. Він може не турбуватися, що ти або я станемо предметом пересудів. Але Френк нагримав на мене, сказав, що знає, чому так робить, і я не повинна втручатися в його справи. Він, мовляв, хоче нам тільки добра, а я невдячна, неслухняна. Ти ж знаєш, який дивний мій брат!
— Він справді сказав це? — В Едварда наче гора з плечей спала. Очі його заблищали. Юнак схопив Бетті в обійми і закружляв з нею по каюті. — Я ж знав це. Інакше й бути не могло!
Сміючись, вона спробувала звільнитись.
— Едді! Облиш!
— Ще дві ночі, люба, і ми в Америці, — вигукнув він щасливо. — Потім ми вже ніколи не розлучимося!
Вона обхопила його шию руками і глянула на нього серйозними очима.
— Дві довгих ночі і один довгий день, Едді… Під час цієї подорожі я багато думала про тебе. Раніше я зовсім не знала світу, в якому ти живеш. Хоч Френк тримає мене, ніби полонянку, я все ж багато бачила й чула. Твій світ не такий прекрасний, як я уявляла собі. Цей блиск і розкіш, ці елегантні фраки й вечірні туалети здаються мені несправжніми. Знаєш, мов у театрі. Дивишся з залу, все як в житті. А за куліси краще не дивитися. Можливо, Френк тому і не випускає мене нікуди, щоб я зберегла прекрасну ілюзію. Він набагато старший за мене і краще знає життя. Пробач, Едварде, я не хотіла завдати тобі болю. Але я боюся, коли бачу цих людей, просто боюся. Не дай мені втратити віру в тебе, любий! Чуєш? Я не переживу цього!
— О Бетті! — прошепотів Едвард. А перед його очима стояв Кашбарн, цинічно посміхаючись: "Ще один раз, Едварде Хакслі, і ми — квити!"
СІРА СТІНА
Наступного дня прозора імла заволокла сонце. Це віщувало зміну погоди. В повітрі потягло холодом. Лише поодинокі пасажири в пальтах і капелюхах прогулювались по палубі. Кілька любителів свіжого повітря попросили поставити шезлонги в затишних місцях і, укрившись шерстяними ковдрами, дивилися в холодне імлисте небо.
Пустинною палубою тепер заволоділи діти. Лунали крики, сміх, чути було застережливі голоси гувернанток, що наглядали за своїми пустотливими вихованцями.
На містку стояв на вахті Лайтолдер. Спершись на поручні, він оглядав у бінокль горизонт на заході. Хтось твердою, спокійною ходою наблизився до нього. Певно, капітан. Він уже не вперше підіймається на місток, щоб визначити погоду.
Лайтолдер відірвався од бінокля і обернувся до Сміта. Той, мружачи очі, дивився в далечінь, де з моря піднімалася ніби сіра стіна.
— Радіограми — підтверджуються, капітане. Перед Ньюфаундлендом на великій площі туман. Боюся, наш рекорд зірветься біля самої мети!
— Зірветься? — командор допитливо глянув на Лайтолдера, але зараз же відвів погляд на сіру стіну туману. Вона все наближалася, піднімаючись дедалі вище. — Зірветься? — повторив він стиха.