Тільки раз Майєрс повернув гоову до стінного годинника. Скоро північ! Він тихо кашлянув.
Невеличкий акустичний натяк зробив свою справу. Висока постать біля вікна поворухнулася. Містер Уорридж вийняв руки з кишень і повернувся.
— Що показала перевірка списків пасажирів?
— Нічого підозрілого, сер. Усі пасажири "Титаніка", про яких уже подані відомості, мають бездоганні характеристики.
— А як з екіпажем судна?
— Поза всякою підозрою.
— Продовжуйте перевірку, Майєрс, продовжуйте! Перевірте кожного, хто виявив бажання пливти на "Титаніку". Крім того, візьміть під нагляд усіх спеціалістів, яким довірені відповідні роботи на судні. Виясніть їх зв'язки, а також стосунки з екіпажем, з майстрами, з чорноробами. Ми повинні з самого початку стати хазяями становища, щоб не довелося потім нарікати.
Містер Уорридж сів у крісло і в роздумі потер скроні, йому доручили відповідальну справу, і всі службовці Скотленд-ярду, цього великого відомого будинку на Вікторія-Ембанкмент, знали, що він не склепить очей, доки не виконає її як слід.
— Тих, кого ми повинні мати на увазі, — зауважив Майєрс, — буде небагато. Хто захоче рискувати? Адже кожному відомо, що під час першого рейсу "Титанік" кишітиме детективами.
— Злочинці не дуже бояться детективів пана Ісмея. Про нашу ж участь у грі ніхто навіть не догадується. Але ця перевага не дає нам права помилятися відносно серйозності ситуації. Можу з певністю сказати, що вже зараз якийсь авантюрист сушить голову над тим, як добути ті казкові скарби, що за кілька днів будуть в океані.
— Крім плану, треба ще мати значну суму для його здійснення, — зауважив Майєрс.
— Згоден. Ця умова справді обмежує кількість тих, що здатні піти на злочин. І все ж таки вона не має дуже великого значення, бо висока ставка в даному разі повинна виправдати себе. Злочинець може завдати удару з будь-якого темного кутка несподівано і дуже вміло. Як тільки судно підійде до пристані, ми мусимо з усією серйозністю непомітно почати копітку роботу, щоб забезпечити охорону пасажирів. Коли судно вийде у відкрите море, тоді все залежатиме від пильності інспектора Томпсона та його людей. Власні органи безпеки Вайт-Стар-Лайн під час плавання підлягатимуть йому. Словом, інспектор Томпсон повинен завтра вранці бути в мене. Будь ласка, запишіть це. І на сьогодні досить!
Вони вийшли з кімнати.
— Тут треба мати хист ясновидця, — зауважив Майєрс, стоячи на порозі.
Містер Уорридж посміхаючись кивнув головою.
— Тоді ми, працівники кримінальної поліції, дуже швидко позбулися б свого шматка хліба.
— Я маю на увазі тільки незвичайний випадок, такий, наприклад, як перший рейс "Титаніка", — уточнив Майєрс.
— Перший рейс "Титаніка"… Так, Майєрс, думаю, що для даного випадку мати хист ясновидця було б непогано.
ПОВНИЙ ВПЕРЕД!
Опівдні 10 квітня 1912 року над південним узбережжям Англії нависли сірі хмари.
Похмура погода не перешкодила, проте, тисячам людей зібратися на молах Саутгемптона. Вони махали прапорцями й хусточками вслід кораблю-велетню, що темною громадою просувався вздовж пологих берегів до моря.
Деякий час було видно чотири, величезні труби і клуби диму над ними, високі радіощогли, навколо яких кружляли сріблясті чайки, сяючі білі палуби й барвисті вимпели. Судна, що зустрічали цього велетня і вітали його гудками та прапорами, здавалися поряд з ним іграшковими.
Поступово завіса дрібного густого дощу закрила величне видовище. На найбільшому в світі судні, гордості британського морського флоту, застукотів телеграф. Упали буксирні троси.
"Титанік" почав своє незабутнє плавання.
В цей час у плавучому місті все ще ніяк не міг установитися порядок. На палубах було повно людей, вони махали хусточками, шапками, плакали й сміялися. В коридорах і на трапах зчинилася біганина, давка, галас.
Ліфти то летіли на десятий поверх, то спускалися вниз. Грюкали двері кают, злякано кричали діти. Знайомі вітали одне одного голосними вигуками: "Хелло", деренчали дзвінки, стрімголов бігали стюарди, слуги тягли по палубах важкі чемодани.
У квартирмейстера Модлі голова йшла обертом, його буквально засипали питаннями і проханнями, тисячами великих, дрібних і просто дріб'язкових прохань: "Містер квартирмейстер, дайте мені іншу каюту! В цій можна збожеволіти від шуму машин!" — "Хіба тут немає жодного стюарда, сер? Я дзвоню вже цілу годину, але ніхто не приходить". — "Я скаржитимусь! Де, власне, капітан?" — "Що, я не маю права хвилюватися? Послухайте, я хвилююсь, коли, де й скільки мені захочеться. Кінець кінцем, я заплатила за це скажені гроші!" — "Лікаря, негайно лікаря!" — "Як, ви не знаєте, де залишився мій багаж? Нечувано!" — "Я повинен звернутися до обер-стюарда? Який він з себе?"
Товстун Модлі, обливаючись потом, намагався відповісти на всі запитання. Нарешті не витримав: утік у свою каюту, клацнув замком і затулив вуха руками.
Гамір і метушня, проте, не заважали судновому оркестру оглушливо грати веселі марші.
Тимчасом здійнявся вітер і поніс по кораблю просту й сумну мелодію. Вона линула звідти, де група емігрантів сиділа біля своїх пожитків, чекаючи, коли можна буде пройти в переповнені приміщення третього класу. Схиливши голови, з тугою в серці, вони піснею посилали прощальне вітання батьківщині: "Му heart is in the Highlands… My heart is not here"[5].
Зате в межах першого класу панував спокій. Більшість пасажирів розійшлися по розкішних каютах. І хоч на палубі було чимало гуляючих, вони стримано розглядали все, віталися поважним нахилом голови. Тут дуже легко зав'язувалися нові знайомства.
Едвард накинув на плечі плащ і піднявся на палубу. Він шукав Бетті. Йому хотілося хоч здалеку глянути на неї. Кашбарн вимагав, щоб Едвард забув дівчину, доки вони перебуватимуть на борту судна. Що мав на меті цей дивний чоловічок, ставлячи таку вимогу? Навряд чи громадська думка щось для нього важила. А втім, марна справа робити догадки. Кашбарн повинен сказати про це сам, коли вони вийдуть у відкрите море.
Якийсь неспокій, що з часу розмови на Райтон-стріт не залишав його, спонукував Едварда блукати по судну. Проте відчуття неспокою швидше тішило, ніж лякало його. І все-таки воно вносило в життя Едварда чужий ритм, якому віднині було підвладне його серце. Та пам'ятна ніч, коли життя лорда Хакслі висіло на волосині над прірвою, змінила юнака. З того часу він не переставав чути голос, який нашіптував йому: "Відкинь усі сумніви. Ще один крок… Лише один крок. Світ, якому ти раніше простодушно вірив, до якого ти належав від народження і де марно минали твої дні, цей світ — хижий звір, що пожирає своїх власних дітей. Хіба ти не був у нього в пазурах? Стережись його! Бути не гнаним, а переслідувачем, не обдуреним, а шахраєм, вовком серед вовків — такий закон твого світу. Хочеш бути володарем у ньому — дій відповідно до цього закону…"