— Я думаю тільки про ваше благо,— відповів Бельветтер.
— Помітно.
— А ще, до вашого відома, мені з того ніякого пожитку, вмиваєтесь ви чи ні.
— Не сумніваюся.
— Коли вже піклуєшся про когось,— вів далі Бельветтер,— коли глибоко відчуваєш свою відповідальність, то не дуже приємно чути, коли тебе лають.
— Я тебе не лаяв.
— Не тепер. А от перше, вдень — лаяли.
— Ну... я був знервований.
— Це через те, що ви палите.
— Не починай знову!
— Не буду. Диміть, як піч. Що мені до того? Легені ж ваші, правильно?
— Збіса правильно,— погодився Кармоді, запалюючи.
— Легені ваші, а невдача моя,— сказав Бельветтер.
— Ні, ні! — попросив Кармоді.— Не кажи так, прошу тебе!
— Не звертайте уваги на мої слова,— примирливо сказав Бельветтер,
— Добре.
— Деколи я перебираю міру.
— Атож.
— А не перебирати важко, бо правда на моєму боці. Я маю рацію, розумієте.
— Розумію,— сказав Кармоді.— Ти маєш рацію, маєш рацію. Ти завжди маєш рацію! Маєш, маєш, маєш, маєш...
— Не збуджуйтеся перед сном,— застеріг Бельветтер.— Не бажаєте склянку молока?
— Ні.
— Ви певні?
Кармоді затулив очі руками. Відчував себе дуже дивно. Він відчував себе водночас винним, слабкодухим, брудним, нездоровим і неохайним. Він відчував себе дощенту і безповоротно зіпсованим і знав, що цього відчуття йому не позбутися. Десь у глибині його єства народилася рішучість. Він заволав:
— Сітрайте!
— Кого ви кличете? — запитав Бельветтер.
— Сітрайте! Де ви?
— Чим я не догодив? — занепокоївся Бельветтер.— Просто Скажіть мені, чим?
— Сітрайте! — завивав Кармоді.— Прийдіть і заберіть мене! Це не та Земля!
Почулося трісь-хрусь-бац, і Кармоді був уже в іншому місці.
РОЗДІЛ 24
Ф'ю-у-у-у! Тр-р-рам! Гоп! І ось ми кудись потрапили, хто-зна-куди, коли і на котру з Земель? Хтось, може, й знав, тільки, певне, що не Кармоді, опинившись у місті, дуже схожому на Нью-Йорк. У дуже схожому, але чи то справді Нью-Йорк?
— Це справді Нью-Йорк? — сам себе запитав Кармоді.
— А біс його знає! — негайно відгукнувся чийсь голос.
— Запитання риторичне,— пояснив Кармоді.
— Не сумніваюся, проте відповідаю, оскільки захистив науковий ступінь з риторики.
Кармоді пооглядався навсібіч і зауважив, що голос подає велика чорна парасоля в його лівій руці.
— Це ти, Виграше?
— Звісно, я. А ти гадав хто — шотландський поні?
— Де ж тебе носило, коли я був у зразковому місті?
— Узяв собі відпустку. Коротку, але заслужену,— сказав Виграш. — і дорікати за це не маєш права. Відпустки обумовлені угодою між Галактичною Об'єднаною Спілкою Виграшів та Лігою Реципієнтів.
— А я не дорікаю,— сказав Кармоді.— Я просто так... Облишмо, краще. Це місце — чисто моя Земля! Ну чистісінько як Нью-Йорк!
Це було місто. Товпище людей і потоки автомобілів. Повно театрів, повно кіосків з біфштексами, повно народу. Повно крамниць з оголошеннями про банкрутство і повний розпродаж товарів за низькими цінами. Спалахи неонових вивісок. Повно ресторанів — найсолідніші із них називалися "Західняк", "Південець", "Східняк" та "Північанин". В усіх — фірменні біфштекси і картопляна соломка. Крім них, були ще "Північносхідняк", "Південнозахідняк", "Східнопівнічносхідняк" і "Західнопівнічнозахідняк". Кінотеатр на протилежному боці вулиці показував "Апокриф" (грандіозніше й дивовижніше, ніж Біблія) з тисячами статистів у головних ролях. Поряд була дискотека "Омфалос", де під хрипку музику виступала фольк-рок-група "Ланяки", танцювали незрілі незайманки в сукеночках із глибочезними вирізами спереду й ззаду.
— Життя вирує! — гукнув Кармоді, облизуючи губи.
— Чую тільки передзвін касових апаратів,— зауважив Виграш тоном зачерствілого мораліста.
— Не будь занудою,— відмахнувся Кармоді.— Здається я вдома.
— Сподіваюся, що ні,— відповів Виграш.— Щось це місце діє мені на нерви. Роздивися, будь ласка, як слід. Пам'ятай, що схожість — не обов'язково тотожність.
Але ж Кармоді бачив, що стоїть на розі Бродвея і 50-ї вулиці! Ось і вхід у підземку, станція просто перед ним! Так, він удома! І він поспішив до підземки, рушив униз по сходах. Все знайоме радісно збуджує і водночас навіює сум. Мармурові стіни вкриті вологою, блискуча монорейка вибігає з одного тунелю й зникає в іншому...
— Ох! — вирвалося у Кармоді.
— В чім річ? — запитав Виграш.
— Ні в чім... Я передумав. Мабуть, я краще прогуляюся по вулиці.
Кармоді повернув назад, спокійно рухаючись до світлого прямокутника неба у рамці виходу. Та звідти посунув натовп і перепинив шлях. Кармоді став проштовхуватися до виходу, та натовп тягнув його назад. Мокрі мармурові стіни здригнулись і судомно запульсували. Блискуча монорейка скочила з опор, скрутилася гадючим язиком і блискавично метнулася в його бік. Кармоді побіг, збиваючи зустрічних і все ж помічаючи, що вони одразу зводилися на ноги, ніби іграшки-покивани. Мармурова підлога зробилася м'яка й липуча. Його ноги в'язли, люди зімкнулися круг нього, а монорейка заколивалася над головою.
— Сітрайте! — заволав Кармоді.— Заберіть мене звідси!
— І мене! — вискнув Виграш.
— І мене! — зойкнув підступний хижак.
Бо це він і ніхто інший спритно прикинувся підземкою, в пащу котрої так необачно заліз Кармоді. Сітрайт не давав про себе знати. Ніщо не змінилося. Кармоді в голову закралася жахлива думка, що Сітрайт міг вийти пообідати, або в туалет, або ж розмовляє по телефону. Блакитний прямокутник неба вужчав, вихід ніби змикався. Постаті довкола втратили людську подобу. Стіни зробилися багрянисто-червоними, напружилися, затремтіли і почали зсуватися. Гнучка монорейка пожадливо обхопила ноги Кармоді. З утроби хижака забурчало й лавиною пішла слина. (Здавна відомо, що кармодіїди хамлуваті й не вміють поводити себе за столом).
— Рятуйте! — заволав Кармоді, коли підошви його черевиків розчинилися в травних соках.— Сітрайте, рятуйте мене!
— Рятуйте його, рятуйте його! — ридав Виграш.— Якщо це важко, то рятуйте мене! Витягніть мене звідси, і я дам оголошення у всі відомі газети, скличу комітети, організую ініціативні групи, вийду на вулиці з плакатами,— за смерть Кармоді треба помститися! І надалі я беру на себе обітницю...
— Припини теревені,— почувся голос, за яким Кармоді впізнав Сітрайта.— Ганьба! А ви, Кармоді, запам'ятайте на майбутнє; треба думати, перш ніж лізти в пащу свого хижака. Моя контора не для того, щоб кожного разу витягувати вас із зашморга в останню мить!