Контрабас

Сторінка 8 з 10

Патрік Зюскінд

Але я міг би піти до рибного ресторану, якби захотів! І я дав би п'ятдесят дві марки за морський язик, якби було треба. І оком не змигнув би, ви мене погано знаєте! Але мені бридко! Крім того, всі ці пани без винятку одружені.

Будь ласка, якби вона прийшла до мене — але ж вона мене не знає — і запропонувала б мені: "Милий, давай підемо обідати в рибний ресторан!", — тоді я відповів би: "Звичайно, серденько, чому ні; замовимо морський язик, навіть якщо він коштує вісімдесят марок, мені байдуже". Бо я ж кавалер жінки, яку кохаю, з голови до ніг. Але гидко, коли ця жінка ходить кудись з іншими чоловіками. Я відчуваю до цього велику огиду! Жінка, яку я кохаю! Не ходитиме з іншими панами до рибного ресторану! Вечір за вечором!.. Хоча вона мене не знає, але… але для неї це єдине вибачення! Коли вона мене знатиме… коли вона зі мною познайомиться… це неймовірно, але… коли ми знатимемо одне одного, тоді — вона у мене побачить, це я вже зараз вам обіцяю, бо… бо…

Раптом він починає верещати.

… я не дозволю, щоб моя дружина, тільки тому, що вона сопрано, і співатиме одного дня Дорабеллу, Аїду чи Баттерфляй, а я простий контрабасист! — щоб вона… тільки тому… ходила до рибних ресторанів… цього я не дозволю… перепрошую… Вибачте… мені треба трохи… заспокоїтися… здається… заспокоїтися… — Ви думаєте, що… хоч одна жінка… взагалі на мене подивиться?..

Він пішов до програвана, щось поставив.

… Арія Дорабелли… з другої дії… "Созі Гап ШПе"…

Коли починає звучати музика, він починає тихо схлипувати.

Ви знаєте, коли слухаєш її спів, не ймеш віри в те, що це вона. Хоча досі вона отримує менші партії — друга квіткарка в "Парсифалі", придворна співачка в "Аїді", Бейз у "Баттерфляй" і таке інше, — але коли вона співає і коли я чую, як вона співає, скажу вам чесно, у мене розривається серце, інакше я сказати не можу. І така дівчинка йде з якоюсь приблудною гастрольною зіркою до рибного ресторану! їсти плоди моря чи буйабес! У той час як чоловік, що її кохає, стоїть у звукоізольованому приміщенні і тільки про неї й думає, ні з чим іншим, як із цим безформним інструментом в руках, на якому він не може заграти жодного, жодного звука, який вона співає!..

Знаєте, що мені треба? Мені треба завжди ту жінку, яку я не можу здобути. І якщо я не здобуду її, іншої сам по собі розумний, а жінка може бути надзвичайно дурною, оце і є жахливе в музиці.

А ще саме там є еротика. Сфера, якої жодна людина уникнути не може. Я хочу ось що сказати: коли вона співає, Сара, це мене такою мірою збуджує, майже сексуально — прошу, зрозумійте мене правильно. А часом я прокидаюся вночі — від власного крику. Я кричу, бо у ві сні чую, як вона співає, о Господи! Добре, що у мене акустичні плити. Піт ллється з мене рікою, потім я знову засинаю — і знову прокидаюся, бо знову починаю кричати. І так цілу ніч: вона співає, я кричу, засинаю, вона співає, я кричу, засинаю і так далі… Це все сексуальність.

А часом — оскільки ми вже зачепили цю тему — вона являється мені і вдень. Звичайно, лише в уяві. Мені…_ви тільки не смійтеся… мені здається тоді, ніби вона стоїть переді мною, зовсім близько, як оце контрабас зараз. І я не можу стриматися, я обнімаю її… ось так… іншою рукою теж, ось так… неначе смичком… по її заду… або інакше, так, як контрабас, і ліву руку на її груди, у третьому положенні на струні–соль… соло… зараз важкувато уявити — а правою рукою смичком іззовні, так, внизу, а тоді так і так і так…

Він їздить несамовитими ривками по контрабасу, потім залишає його, сідає зовсім знесилений в своє крісло, наливає пиво.

Я ремісник. В душі я ремісник. Я не музикант. Я, напевно, не музикальніший за неї. Я музику люблю. Я чую, якщо струна неправильно настроєна, і півтон він тона я можу відрізнити. Але я не можу заграти музикальну фразу. Я не можу гарно заграти жодного звука… — вона відкриває рот, і все, що звідти виходить, прекрасно. І навіть якщо вона тисячу помилок зробить, це прекрасно! І це не залежить він інструмента. Невже ви думаєте, що Франц Шуберт починав би свою Восьму симфонію інструментом, на якому неможливо гарно грати? Що ви собі думаєте про Шуберта! — Але я так не можу.

Технічно я вам заграю все, що завгодно. Я отримав першокласну освіту. Технічно, якщо захочу, я заграю кожну сюїту Боттесіні, це Паганіні контрабаса, і знайдеться небагато таких, хто зміг би мене повторити. Технічно, якби я добряче попрацював, але я не працюю, бо не бачу потреби, мені вистачає змісту, тому що, якби його не бракувало всередині, розумієте, всередині, саме в музиці, — а я можу про це судити, бо поки що не дуже бракує, поки що вистачає, — і тут я відрізняюся від інших, позитивно, — я контролюю себе, я ще знаю, дякувати Богу, хто я є і хто я не є, і якщо я у тридцять п'ять років засів на все життя оркестрантом державного оркестру, то я не такий дурний, аби думати, як дехто, що я геній! Такий собі посадовий геній! Невизнаний, до смерті посаджений на службу геній, що грає в державному оркестрі на контрабасі…

Я міг би навчитися гри на скрипці, якщо вже на те пішло, або композиції чи диригування. Але для цього мені чогось не вистачає. А вистачає саме настільки, щоб шкрябати на інструменті, якого я терпіти не можу, бо інші не помітили, який я бездарний, Для чого я це роблю?

Він починає раптом кричати.

А чом би й ні? Чому мені має житися краще, ніж вам? Так, вам! Ви, бухгалтер! Експедитор! Фотолаборантка! Ви, дипломований юрист!..

Схвильований, він іде до вікна, відчиняє його. До кімнати вривається вуличний гамір.

… Чи, може, ви, як і я, належите до привілейованого класу тих, хто ще й своїми руками може працювати? Мені не треба.

Одного разу я хотів спробувати на репетиції до "Аріадни". Вона співала луну, це недовго, всього кілька тактів, і режисер тільки один раз послав її наперед до рампи. Звідти вона могла б мене побачити, якби подивилася, якби не помітив ГМД… Я подумав, може, мені щось таке зробити, щоб звернути її увагу… перекинути контрабас, чи зачепити смичком віолончель попереду, чи просто відверто фальшиво заграти — в "Аріадні" це, можливо, почули б, там нас тільки двоє басів…