— Та дівчина сказала, що я, мабуть, твоя симпатія, — тихо мовив Конрад.
— Так воно і є, — теж тихо, як і він, відповіла Кіті.
— Справді?
— Справді, — Кіті кивнула головою.
Конрад нерішуче запитав:
— Слухай, Кіті, може, ти кажеш це тільки для того, щоб я не журився?
— Що ти! — засміялася Кіті. — Ти мені справді подобаєшся, дуже подобаєшся. Дужче за всіх.
— От добре, — тихо мовив Конрад.
— Завтра ми разом ітимемо до школи! — вигукнула Кіті. — І додому йтимемо разом. А після обіду підемо в парк. І хай-но тільки хтось тебе зачепить, я йому покажу! Та вони й побояться, бо я ого яка дужа.
— Дякую, — сказав Конрад і подзвонив У двері.
Кіті побігла вниз, на другий поверх. На сходах вона ще раз помахала йому рукою.
— Гарні були іменини? — запитала пані Бартолотті, впускаючи Конрада.
— Багато було поганого, — відповів Конрад, — але й багато дуже гарного!
— Так воно переважно й буває в житті, синку, — сказала пані Бартолотті й повела його до кухні.
На вечерю був тунець, кекс, солодцеві палички й солоні плетуни. Пані Бартолотті знов забула піти щось купити. Накладаючи шматочки тунця на кекс, Конрад запитав:
— Чи личить семирічній дівчині боронити семирічного хлопця? Чи треба навпаки?
Пані Бартолотті лизнула солодцеву паличку.
— Конраде, байдуже, хто кого боронить! — сказала вона. — Головне, щоб боронити того, кому потрібна оборона.
— А вам не здається, — запитав далі Конрад, — що інші люди можуть сміятися з такого оборонця?
Пані Бартолотті витягла солодцеву паличку з рота, вмочила її в тунцеву підливу, облизала й мовила:
— Конраде, хлопче мій! Запам'ятай одне. Це куди важливіше, ніж багато чого в житті. Не треба думати про те, що скажуть інші люди! — Пані Бартолотті знов ткнула солодцеву паличку в тунцеву підливу і, замислено помішуючи її, повела далі: — Якщо ти завжди думатимеш про те, що роблять інші, і робитимеш те, що роблять інші, то зрештою станеш такий самий, як вони, і сам собі остогиднеш. — Пані Бартолотті перестала мішати підливу солодцевою паличкою, глянула на Конрада й запитала його: — Ти розумієш мене?
— На жаль, не розумію, — відповів Конрад і вкусив кекса з тунцем. — Але Кіті любить мене!
— Ти ба! Молодець! — зраділа пані Бартолотті. — За це нам треба випити.
— Що ви, мамо! — Конрад докірливо похитав головою.
— Вибач, — промурмотіла пані Бартолотті, — я хотіла сказати, що за це мені треба випити! — Вона дістала з буфета пляшку й налила собі горілки. — За твоє здоров'я, синку! — мовила вона й одним духом випила чарку.
Саме тієї миті, коли пані Бартолотті ставила порожню чарку на стіл, у двері подзвонили. Раз коротко і раз довго, але не настирливо. Пані Бартолотті зітхнула.
— Хто це так пізно? — запитав Конрад. Пані Бартолотті повільно підвелася й рушила до дверей.
— Раз коротко і раз довго, але не настирливо, завжди дзвонить аптекар Егон, синку! — мовила вона.
Аптекар Егон зайшов до кухні слідом за господинею. В руках у нього була величезна пластмасова торба. Він поставив її біля дверей, втупив очі в недоїдки на столі й гидливо скривився.
— Може, тебе тут щось не влаштовує? — грізно запитала пані Бартолотті.
Пан Егон підняв пальця, похитав ним перед носом у пані Бартолотті і сказав:
— Семирічному хлопцеві потрібен білок, тваринний білок, а не солодцеві палички! І вітаміни А, В, С і Д!
— Завтра він матиме їх, — сердито сказала пані Бартолотті і вдарила по пальці, що метляв у неї перед носом.
— Сьогодні матиме! — мовив пан Егон, узяв торбу й витяг із неї пачку сухих житніх хлібців, яблуко і шматок сиру. — Оце, сину, справжня вечеря для хлопця.
— Дякую, — промурмотів Конрад не вельми радісно, бо вже встиг з'їсти чотири великі шматки кексу з тунцем і три солодцеві палички.
— Він уже повечеряв, — сказала пані Бартолотті.
— Це не вечеря, синку, а карикатура на вечерю, що тільки зіпсує тобі шлунок. — Пан Егон підсунув Конрадові сир і житні хлібці. — Тут, дитино моя, треба все докорінно змінити! — додав він.
Пані Бартолотті грізно глянула на нього.
— Що треба змінити, скажи, будь ласка?
Пан Егон переклав з ослінчика на підвіконня те, що там лежало, — шпильки до волосся, ложки, лушпиння з яєць, кілька стеблин цибулі й ножички, — і сів. По ньому видно було, що він приготувався до довгої розмови. А ще видно було, що він побоюється сказати пані Бартолотті, які саме зміни він хоче запровадити.
— Ну, то що треба змінити? — ще раз запитала пані Бартолотті, так само грізно дивлячись на нього.
Аптекар схвильовано закліпав повіками, потер руки і сказав:
— Дитино моя, ти дуже добра й мила, але зовсім не здатна виховувати такого досконалого хлопця, як Конрад. Тому я вирішив узяти його виховання у свої руки!
Пані Бартолотті засміялася. Не весело, а люто. Потім вибухнула:
— Он як, ти вирішив. Ну що ж, чудово! Тільки ти не туди зі своїми рішеннями втрапив! Заведи собі сам дитину або замов її! І, про мене, роби з тією бідолахою, що тобі заманеться! Виховуй її день і ніч, мені байдуже! А до мого Конрада тобі зась, бутлю з дистильованою водою! Торбо з блювотним порошком! Гірчичнику! Липучко для мух!
Хоч пан Егон і кліпав віями з ляку, але з ослінчика не вставав.
— Дитино моя, — заявив він, — можеш мене ображати скільки хочеш, я все витримаю, а не поступлюся, коли йдеться про мого сина.
Пані Бартолотті схопилася, підбігла до буфета, дістала з шухляди блакитний конверт із Конрадовими паперами і тремтячими пальцями витягла з нього метрику.
— На, подивися! — крикнула вона. — Прочитай, що тут написано! Може, "Аптекар Егон"? Ні! Написано "Август Бартолотті"! Його батька звати Август Бартолотті!
Та на пана Егона її слова анітрохи не вплинули. Він пояснив, що Конрад сам вибрав його своїм батьком, і він цей вибір прийняв. Крім того, Август Бартолотті багато років тому завіявся хтозна-куди, тому його аж ніяк не можна вважати батьком. І навіть вона визнала його, пана Егона, за Конрадового батька, бо вимагала від нього аліментів.
— А хто платить аліменти, той і є батько! — докінчив пан Егон.
Пані Бартолотті кортіло ще й не так вилаяти пана Егона, кортіло навіть витурити його з помешкання. Просто схопити на оберемок і викинути за двері. Та до цього не дійшлося. Бо пан Егон знов засунув руку в пластмасову торбу й витяг звідти авторучку, зошити, кольорові олівці, фломастери і шкільний ранець із червоного брезенту.