– Ви ще тут? – тремтячи усім тілом, пискнув Чмих.
– Я, гадаю, ще тут, – почувся голос Мумі-троля. – Ото буде що розповісти Мамі!
Раптом спалахнула вузенька смужка світла – Нюхмумрик знайшов ліхтарика. Промінь лякливо затріпотів на чорній воді та вогких кам’яних стінах.
– Здається, русло стає вужчим, – тоненьким голоском озвався Мумі-троль. – А ти що скажеш? Вужчає?
– Може, хіба трішки, – визнав Нюхмумрик, намагаючись зберігати спокій. Однак йому це не вдалося. Щось знову хряснуло, і на пліт упала верхівка щогли.
– Щоглу треба скинути за борт! Допоможіть мені! – гукнув Нюхмумрик. – Покваптеся!
Щогла шубовснула у воду і зникла. Друзі завмерли, тісно притулившись один до одного. Зненацька Чмих відчув, як щось торкнулося його вух.
– Мої вуха! – зойкнув він. – Мої вуха черкають стелю!
Він упав на живіт і затулив носа лапами. У ту мить пліт шарпнувся й зупинився.
– Не рухайтеся! – порадив Нюхмумрик.
Слабке сіре світло наповнило тунель під скелястим склепінням, принаймні вони змогли бачити свої маленькі налякані мордочки. Нюхмумрик присвітив ліхтариком у воду.
– Це щогла, – мовив він. – Вона лягла упоперек, ми зачепилися за неї. А тепер погляньте, від чого це нас порятувало!
Мумі-троль і Чмих схилилися до плеса. Чорна лискуча вода стрімко котилася повз них, жахно булькаючи і зникаючи у бездонному проваллі!
– Мені вже досить і вас, і вашої подорожі, і ваших комет – усього досить! – заголосив маленький Чмих і розридався. – Хіба я не казав, що ризик – ваша власна справа?! Хіба я не казав, що хочу на суходіл?! Такі крихітні звірята, як я….
– Послухай! – урвав його голосіння Нюхмумрик. – Я знаю, що всі пригодницькі історії мають щасливий кінець. Глянь угору!
Чмих обтер лапками носа і підвів голову. Він побачив над собою вертикальну тріщину в скелі, а далеко вгорі смужку сірого неба.
– То й що з того? – хлипнув він. – Я ж не муха! А навіть якби був мухою, це теж нічого не змінило би. Мені паморочиться в голові ще з того часу, як я у дитинстві захворів на запалення вушок.
Чмих знову заплакав.
Тоді Нюхмумрик витягнув свою губну гармонію і заграв. Пісня була про пригоди, розвагами в яких і не пахло, а у приспіві йшлося про неодмінний несподіваний порятунок. Потроху Чмих заспокоївся, повтирав свої вуса від сліз.
Пісня тим часом злетіла вгору, до смужки неба у скелях, розбудила відлуння, ще одне і ще, аж врешті розбудила Гемуля, який, сидячи, куняв біля свого сачка для метеликів.
– Що це таке? – зачудувався Гемуль і роззирнувся навколо.
Глянув на небо, зазирнув у сачок, відкрутив покришку баночки з жуками і теж зазирнув досередини.
– Галас, – мовив він сам до себе. – Щось, без сумніву, спричиняє галас. (Музичного слуху він був цілком позбавлений).
Зрештою Гемуль взяв своє збільшувальне скло і заходився шукати у траві. Він нишпорив, прислухався і принюхувався, аж доки натрапив на глибоку тріщину у землі. Звідти долинав отой жахливий галас.
– Напевно, якісь дуже незвичайні комахи, – буркнув собі під ніс Гемуль. – Безсумнівно, рідкісні, а може, навіть ще невідомі науці!
Думка страшенно схвилювала Гемуля, він встромив у щілину свого великого носа, щоб ліпше бачити.
– Дивіться! Гемуль! – вигукнув Мумі-троль.
– Врятуй нас! Врятуй нас! – ридав Чмих.
– Вони геть знетямлені, – пробурмотів Гемуль, запихаючи у щілину сачок.
Сачок дуже обважнів, коли Гемуль витягав його. Він тягнув і підважував його, а витягнувши, захотів роздивитися свій улов.
– Дуже дивно, – мовив Гемуль, витрушуючи з сачка Мумі-троля, Нюхмумрика, Чмиха, намет і два наплічники.
– Страшенно дякуємо! – тішився Мумі-троль. – Ти врятував нас в останню хвилину!
– Я вас врятував? – здивувався Гемуль. – Не мав такого наміру! Мене цікавлять тільки рідкісні комахи, які зчинили там, унизу, галас. (Гемулі зазвичай тугодуми, однак дуже лагідні, якщо їх не сердити).
– Це Самотні Гори? – запитав Чмих.
– Не знаю, – відповів Гемуль. – Але тут водиться багато цікавих нічних метеликів.
– Так, це Самотні Гори, – ствердив Нюхмумрик.
Навколо них здіймалися могутні гірські хребти, тоскно пустельні і сірі. Було дуже тихо й прохолодно.
– А де ж Обсерваторія? – не вгавав Чмих.
– Не маю жодного уявлення, – Гемуль починав сердитися. – А що вам відомо про нічних метеликів? Оце я хотів би знати.
– Нас цікавлять лише комети, – сказав Чмих.
– Вони рідкісні? – у голосі Гемуля почулося зацікавлення.
– Можна й так сказати, – потвердив Нюхмумрик. – З’являються приблизно раз на століття.
– Нечувано! – зрадів Гемуль. – Таку варто спіймати. Які ті комети на вигляд?
– Червоні, з довгими хвостами, – пояснив Мумі-троль.
Гемуль дістав нотатник і записав ознаки комети.
– Напевно, належить до роду Filiscrypus Chmychogalonica, – пробубонів собі під ніс Гемуль. – Ще одне запитання, мої вчені друзі, – чим харчується ця дивовижна комаха?
– Гемулями, – чмихнув Чмих.
Гемуль почервонів мов буряк.
– Наука – не жарти. Бувайте здорові! Дозвольте відкланятися!
Він зібрав усі свої баночки, підхопив сачок і подався геть, у Самотні Гори.
– Гемуль, вочевидь, вирішив, що комета – це якийсь жук або щось на те схоже! – повеселів Чмих. – Ото дурний! Чудасія та й годі! А тепер я хочу кави!
– Кавник залишився на плоті, – нагадав Нюхмумрик.
Мумі-троль, який теж полюбляв каву, кинувся до тріщини й зазирнув униз.
– Пліт зник! – закричав він. – Кавник запався крізь землю! Як ми собі порадимо без кави?!
– Їстимемо оладки, – втішив його Нюхмумрик.
Друзі розпалили ватру і посмажили оладки. Хапали їх просто з пательні – бо це єдиний правильний спосіб споживати оладки. Попоївши, вони обрали собі найвищий гірський кряж і поволі почали спинатися на вершину. Якщо вже будувати Обсерваторію, то, напевно, ближче до зірок.
Був пізній вечір. Прадавні величні гори дрімали, вершини переглядалися між собою понад проваллями, з яких піднімалася угору імла, сіро-біла й крижано холодна. Час від часу маленький клаптик відривався від важкого хмаровища і поволі плив над горами, де гніздилися орли та кондори.
Біля підніжжя однієї гори блимало крихітне світелко. Підійшовши ближче, можна було побачити жовтий намет, освітлений зсередини. Губна гармонія Нюхмумрика звучала дуже самотньо у цій пустелі. Удалині задерла носа, прислухаючись, гієна. Вона ще ніколи не чула музики, тож завила моторошно й протяжно.