Але вибрати мені було дуже важко. Я дивилася на кожного так пильно, що Левко Звонцов навіть сказав мені: "Ти хочеш на прощання запам'ятати всі наші обличчя? Щоб зберегти їх у пам'яті на все життя, так? Може, дати тобі фотографію усього нашого класу? Є у мене така: ми якось для стіннівки фотографувалися!"
Я взяла фотографію і почала вдома ще уважніше розглядати всіх своїх товаришів, згадувати їхні заслуги й всілякі провини також. Я навіть згадувала, хто з них як виступав на зборах — справедливо чи несправедливо, і які писав замітки до стіннівки — справедливі, чесні чи не дуже.
Я думала порекомендувати і свою Білку, і Любу Янкевич, яка серйозніша від усіх у нашому класі. І ще декого з хлопців… А потім я вирішила назвати твоє ім'я. Знаєш, коли я це вирішила? Того дня, коли зустріла тебе у дворі, біля зеленого горбочка. Ти розповів мені про свого померлого птаха, про свою пташину лікарню, показав свою саморобну клітку, яка дуже простора. І тоді я вперше як слід розгледіла твої очі. І побачила, що вони надзвичайно добрі. А командир "Загону Справедливих" неодмінно має бути доброю людиною. І ти завжди будь таким: добрим і справедливим.
Усі, звичайно, дуже здивувалися, коли я назвала твоє ім'я. Бо вони не знали тебе таким, який ти насправді. Адже ти мовчав про себе. А ми з тобою жодного разу й поговорити по-справжньому не намагалися. Нічого ніколи не доручали: не довіряли чомусь… Ну, й ти нам через те не довіряв. Ні думок своїх не довіряв, ні вчинків, ні навіть добрих слів.
— Бачиш, усі проти, — сказав мені Фелікс. — А їм же голосувати!
— Давай поб'ємося об заклад, що Коля доведе, на що він здатний! — вигукнула я. — І що ви усі за нього проголосуєте!..
Фелікс подав мені руку: певно, теж не вірив у тебе. І ми побилися об заклад!
Ще раніше Фелікс просив мене придумати девіз нашого "Загону Справедливих" і вишити його золотом на червоній тканині. Я не встигла цього зробити. І сказала, що надішлю вимпел з девізом із Заполяр'я.
— Передай його як естафету тому, кого вибереш у командири, — сказав Фелікс.
І ось, Колю, я прислала вимпел тобі. У тебе тепер дуже висока посада: ти повинен бути найсправедливішим із справедливих!
Оля
Оля пише не Колі
Дорогий Феліксе!
Я перемогла у нашій суперечці! Коля довів, на що він здатний. Я не тільки можу поручитися за нього, але можу твердо сказати, що він підходить для командира набагато більше, ніж я: він кмітливіший за мене, і наполегливіший, і сміливіший!
Про все моє теперішнє життя ви знаєте від Колі. Правда, Білка пише, що всі ображаються на нього за те, що мало про мене розказує. Та хіба він винен, що я у своїх листах не про себе писала, а більше про ці ось завдання, які він виконував.
Тепер я частіше розповідатиму вам про школу, в якій учуся, і про своїх товаришів, до яких потрошку вже звикаю. І про наше Заполяр'я, яке, бачиш, уже почала називати "нашим".
Привіт усім нашим. І поцілуй Тимка. Нехай він мене не забуває.
Олі пише не Коля
Дорога Олю!
Я дуже радий, що програв заклад.
Спасибі, що допомогла Колі довести, "на що він здатний". Для цього я й бився об заклад!
Фелікс
Оля пише не Колі
Шановна Олено Станіславівно і батько Колі (не знаємо, на жаль, вашого імені та по батькові)!
Навіть сюди, до самого Заполяр'я, докотилися чутки про вашого чудового сина Миколу Незлобіна! Ми пишаємося ним і хочемо наслідувати його, бо він дуже здібний, кмітливий і сміливий. Але головне — дуже здібний!
Нам стало відомо, що його обрали командиром "Загону Справедливих", хоча він через скромність може вам про це навіть не розповісти. Його вирішили обрати за те, що він зразково виконав важливі й відповідальні завдання.
І тому ми вважаємо його надзвичайно здібним! Ми вже писали про це, але хочемо підкреслити ще раз. Адже Коля і оповідання добре пише, і вірші. Тільки він вам їх не показує, бо він надто скромний.
Ми дружимо із уральськими піонерами і знаємо, що вони також пишаються чи принаймні скоро пишатимуться вашим сином Миколою Незлобіним! Ми хочемо, щоб і ви ним пишалися! Певна річ, в душі… А йому про це знати не обов'язково. І, звичайно ж, не кажіть йому про цей наш лист, бо він дуже розсердиться, розстроїться, а йому зараз потрібні міцні нерви, щоб командувати "Загоном Справедливих".
Якщо ви не повірите, що лист цей і справді прийшов із Заполяр'я, гляньте на поштовий штемпель — і одразу переконаєтеся!
Заздримо, що у вас такий чудовий син!
Від імені заполярних піонерів
Ольга Воронець, Володимир Артамонов
Коля пише Олі
Дорога Олю!
Вчора Олена Станіславівна сама нагодувала моїх риб. В обох акваріумах… Коли я увійшов до кімнати, батько тримав у руках тарілку з крихтами, а вона сипала крихти у воду і при цьому чомусь промовляла: "Ціп-ціп-ціп…" Нібито в акваріумах плавали курчата. Мабуть, вона годувала риб уперше в житті.
Я до того здивувався, що навіть не подякував їм. А Олена Станіславівна сказала, що "раціон у риб має бути різноманітніший", що вона візьме в одного інженера у їхній проектній конторі книгу Брема і довідається точно, чим "слід годувати". Що з ними обома сталося — і з батьком, і з нею? Не можу зрозуміти!
А сьогодні на великій перерві Левко Звонцов влаштував бесіду зі мною, або, як він сказав, інтерв'ю. Він попросив, щоб я розповів "нашим радіослухачам про деякі подробиці переселення Ганни Іллівни в нову квартиру і про своє шефство над нашими молодшими товаришами-жовтенятами". Я нічого не сказав.
Тоді Левко на всю школу оголосив, що інтерв'ю вийшло дуже цікаве і змістовне. Він сказав, що радіослухачі, звісно, оцінять. мою скромність і що вона прикрашає кожну людину, а надто командира "Загону Справедливих".
Тепер, значить, я командир. Але як командувати, не знаю. Може, ти, як і досі, даватимеш мені завдання, а я їх виконуватиму? Чи просто підказуй мені, що робити. Чекаю на твої листи!
Коля
Оля пише Колі
Дорогий Колю!
Підказувати я тобі більше нічого не буду. Адже не підказувала ж я тобі налякати Єрьомкіних дитячою кімнатою чи зробити Білку моєю особистою "посланкою". Ти сам здогадався. І все інше сам придумаєш. Я впевнена!
У мене до тебе є одне прохання. Надішли мені, будь ласка, свою фотокартку. Артамонов теж дуже хоче поглянути на тебе. Правда, у мене є фотографія всього нашого класу, і я сказала Артамонову: "Відшукай тут Колю!" Він у десяток облич тицьнув пальцем, а в тебе ні, бо ти на цій фотографії зовсім не такий, як насправді. Ти там похмурий і злий. Одне слово, Коля Свистун! Я раніше думала, що ти такий і є. А тепер я хочу мати фотографію справжнього Колі Незлобіна, того, з яким я листуюся.