Коли відпочивають янголи

Сторінка 5 з 8

Марина Аромштам

Ці слова справили жахливе враження. З місця піднялася одна дуже поважна дама, доктор наук. В її товстій-претовстій дисертації розповідалося про педагогічні цінності. Цілих сто сторінок про те, як учитель повинен бути влаштований зсередини, ще сто – що повинно бути у нього зовні, і двісті – як це сумістити. Від студентів, які навчалися в педагогічних інститутах, вимагалося зміст дисертації запам'ятати і чітко на екзамені викласти. А якщо їх зусилля ні до чого не приводили, не було ні найменшого шансу отримати диплом.

І ось доктор наук встала і сказала: їй не раз доводилося зіштовхуватися з людьми, не здатними назвати педагогічні цінності. Однак такий ступінь самонадійного цинізму вона спостерігає вперше. Вона не розуміє, що Марсем, цей так названий передовий учитель, робить на конкурсі. Їй і в клас-то не можна дозволяти заходити!

Всі співчутливо захитали.

Але тут взяв слово член журі на прізвище Зубов. Зубов був маленький сивенький старенький, який тихенько дрімав у кінці суддівського столу. Перший раз він проснувся під час виступу В.Г. – але тут же знову заснув. Потім відкрив очі, коли на сцені з'явилася одна дуже юна вчителька в короткій спідничці і в туфлях на височенних підборах, і іще – коли Марсем вчила конкурсантів рахувати пальці на ногах. Тоді він дуже сміявся. Тепер Зубов знову сидів з відкритими очима і з цікавістю спостерігав за тим, що відбувалося.

Старенький був відомою людиною, видавцем. Він вважався оригіналом, завжди голосував проти загальних рішень або мав "особливу думку".

— Маргарито Семенівно, — Зубов звернувся до Марсем з підкресленою поштивістю, від чого даму-доктора пересмикнуло, — ми дивилися відеозаписи ваших уроків. Я помітив: у вас у класі висить портрет Януша Корчака. Адже ви знаєте його головний педагогічний труд?

Марсем кивнула – ніби злегка вклонилася Зубову на знак подяки за підмічену деталь.

— Не могли б ви пояснити, чому ви повісили цей портрет над своїм столом?

— Тут? Зараз? Ні. Думаю. Не можу.

Старенького відповідь чомусь задовольнила. Від прихильно кивнув, а дама-доктор пішла плямами. Марсем відпустили і викликали на сцену іншого конкурсанта. Але зал іще деякий час перебував в оціпенінні.

А потім, під час церемонії нагородження, цей старенький, Зубов, піднявся на сцену, щоб повідомити публіці свою особливу думку – відмінну від думки журі. Серед усіх учасників конкурсу Зубов виділив одну вчительку. Це Марсем. Він відмітив її здатність вигадувати. Але справа не тільки в цьому. Справа в особливій сміливості – заглядати всередину себе. Вкрай важливі якість! І важко виконувана!

А взагалі – він за те, щоб педагоги як можна більше "якали".

Тут Зубов зробив невелику паузу, спостерігаючи вироблений ефект, а потім роз'яснив: пройшов час, коли в педагогіці вимагалося задавати питання "Що?" — "Що робити?". Тепер настав час іншого питання – "Як?" — "Як робити це "що"?"

Тут всі зрозуміли, що старенький – гуморист і вигадник, і з полегшенням розсміялися. А він оголосив, що нагороджується Марсем спеціальним призом: вона поїде на практику в Швецію, в одну незвичайну школу. Зубов обійняв і розцілував Марсем і подарував їй квіти. Вийшло, що вона теж перемогла.

Як і В.Г.

7

[…]

Щоденник Марсем

…Я повісила над столом портрет Корчака. Чому?

Тому що закінчується на "у"!

По-моєму, вичерпна відповідь. Є речі, які краще не пояснювати – будуть вважати ідіотом. Або вийде вульгарщина – схоже на любов до дітей чи до всього людства.

І яка нелегка занесла мене на цей конкурс? Директор уговорив? Оригінальний метод роботи? Самобутнє бачення проблем?

Випендритися захотілося – от і погодилася. А раз погодилася, треба було грати за правилами.

Вийти і сказати: "Корчак – це наше все! І скоро вчені відкриють в мозкові центр демократії. Приймеш пігулку – і готовий демократ!"

Глядиш – і обскакала б цього В.Г. з його хімічною любов'ю.

Так ні ж! Не вистачило сміливості публічно збрехати.

А може, треба було чесно сказати: я була молода і глупа, коли повісила цей портрет. Я і правда тоді думала: ось вони, мої цінності. І збиралася втілювати їх у своєму класі. Я мріяла, як прийду і скажу дітям: беріть! Все моє – ваше.

І в один прекрасний день дійсно сказала: давайте придумаємо закони і будемо за цими законами жити. Дітям пропозиція здалася цікавою, і вони швидко – за два уроки – на придумували багато різних законів, записали їх на альбомний листок і здали мені, щоб я вклеїла листок в рамочку і повісила на самому видному місці.

Я, дуже задоволена, принесла підсумок колективної праці додому і стала трудитися над рамочкою. Поки рамочка сохла, я вирішила вникнути в зміст. І чим далі читала, тим ясніше розуміла: діти, яких я п'ять років вчила прекрасному, доброму і вічному (з чотирьох рочків), – повні кретини. А можливо – навіть напевно – кретини не вони, а їх учителька. Вже вона-то повна кретинка. Демократка. І треба щось з цим робити. І з учителькою, і з цими законами.

Я вирішила: треба спробувати іще раз. По-іншому. Я сказала: подивіться на цю фотографію. Це Януш Корчак. Фашисти відправили його в табір смерті разом з дітьми, і там вони загинули в газових камерах. Але це сталося, коли почалася війна. А до війни Корчак писав книжки і придумував для дітей свята. Він придумав свято першого снігу. У цей день в інтернаті відмінялися уроки, і всі – діти і дорослі – бігли на вулицю грати в сніжки.

Коли випадає сніг, ми теж влаштуємо таке свято. Хочете?

Діти хотіли. І я думала, що успішно впроваджую цінності. Треба тільки дочекатися снігу.

І сніг нарешті випав.

Краще б він не випадав. Це бажання зайвий раз підтверджує кретинізм учительки: адже в наших широтах воно нездійснене. Але я тоді не один раз подумала: "Краще б він не випадав!" […]

Другий запис

Я ніколи не обзивала дітей.

Ні кретинами, ніким. Тому що демократичні цінності зобов'язують поважати чужу особистість. А про себе я думала, що вони – мої перші, мої неповторні, мої неповторні, мої незабутні і не замінимі. Коли вони придумали ці ідіотські закони, я просто впала у відчай. Що в мозкові немає центру демократії. Що не можна послати туди електричний розряд і встановити в класі свободу, рівність і братерство. Іще я зрозуміла, що погано їх учила. Раз вони видумали такі закони. І такі покарання. А до цього я думала, що вчу їх добре. Що їм взагалі зі мною добре. Але виявилося, їм часто бувало погано. Навіть тоді, коли я думала, що їм добре.