До роздумів над загрозами, які несе в собі тотальне й безжальне розчакловування, зокрема ж, спроби раціоналізувати релігію, Лешек Колаковський звертається й у глибокому (на моє суб'єктивне враження — найкращому в усій книжці) есеї "Ілюзії демітологізації". Твердження, що розклад мітологічної спадщини в християнській цивілізації та занепад релігійної чутливості нібито є наслідком розвитку науки, не слід приймати беззастережно: науковий метод справді витіснив релігійні вірування, проте головним чинником тут була не наука, а сцієнтистський раціоналізм, який є радше ідеологією. Зневага до релігійної чутливості постала як наслідок того, що люди віддали перевагу тим видам розумової діяльності, які дають змогу розширити обсяг влади над природою (бо почали вважати панування над нею найвищою вартістю), — а успішно застосувати задля цього пізнавальний зміст релігійної віри, твердить сцієнтизм, неможливо. Змішуючи віру зі знанням — силкуючися залишитися раціональним знанням поряд із наукою та водночас підтримуючи віру в технічну ефективність обрядів і молитов — християнство опинилося в хисткій позиції та саме сприяло розростанню атеїзму.
По тому, як відбуяли століття Просвітництва, ми опритомніли посеред розумового та морального безладу, а вигляд світу, який занапастив свою релігійну спадщину, вселяє небезпідставний страх. Місце здеконструйованих мітів посіла не освічена раціональність, а жахливі світські карикатури тих-таки мітів. І хоча можна спостерігати деякі ознаки релігійного відродження, проте ми (тобто, уточнює Колаковський, філософи, соціологи, психологи, антропологи та історики) не можемо бути активними учасниками цього процесу, позаяк зберігати та зміцнювати людську участь у sacrum можна тільки через священство, пророцтво й акти живої віри.
5
У порівнянні з ранішими творами Колаковського, слушно зауважує польський рецензент Марек Стичинський, у "Моїх слушних поглядах на все" про Бога говориться менше, натомість про диявола — значно більше. Диявол спокушає нас трактувати вторинні й відносні блага як добро саме по собі, схиляючи таким чином до ідолослужіння, позаяк хвала, належна Творцеві, переноситься на створіння. Комунізм, партія, колективна ідентичність, політика, ірраціональність у політиці тощо — філософ прискіпливо аналізує діяльність кожного із цих "створінь", кожному відмовляючи в його претензіях на винятковість і безапеляційність ствердження libido dominandi, що часто подається як право на самореалізацію. Слушними можуть бути тільки вироблені погляди, далекі від потурання масовим доксам та очевидностям. Переконуєшся в цьому, читаючи титульний есей книги, власне, відповідь на лист колишнього колеги з "лівих", у якому філософ послідовно й аргументовано доводить причини, котрі спонукали його назавжди зневіритись у комуністичній ідеології, філософії та практиці (лист було опубліковано 1974 року). Утопісти — це люди, що мріють надати людству статус рантьє, що безтурботно жив би на відсотки з одноразово набутого капіталу. "Не вірю, щоб суспільство як цілість могло коли-небудь стати щасливим рантьє, який живе у достатку й безпеці з відтинання купонів. Ситуація людства нагадує радше ситуацію поденного робітника, який мусить турбуватися про те, як пережити день сьогоднішній", — підсумовує невтомний поденник, який доробився до статусу короля інтелектуальної Речі Посполитої кільканадцяти націй.