Флорентіно Аріса переносив труднощі подорожі з тупою терплячістю, яка й раніше засмучувала його матір і дратувала друзів. Він не спілкувався ні з ким. Цілими днями просиджував біля борту, дивлячись, як вигріваються на сонці каймани, лежачи на піску й пороззявлявши пащі, куди часом потрапляли необачні метелики, як зненацька злітають над болітьми табуни наполоханих чапель, як годують своїх малят морські корови, повиставлявши розбухлі вимена, схожі на величезні жіночі цицьки і лякаючи пасажирів своїми людськими зойками. В один і той самий день він побачив аж трьох утоплеників — вони пропливли повз них, роздуті й зелені, а на плавучих трупах сиділи стерв'ятники. Спершу їх проминули тіла двох чоловіків, один був без голови, а потім трупик малої дівчинки, чиє волосся медузи довго звивалося в кільватерному шумовинні пароплава. Флорентіно Аріса не знав — і ніколи про це не довідався, — чи були то жертви холери, чи, може, війни, але огидний сморід забив у його пам'яті спогад про Ферміну Дасу.
Так було завжди: будь-яка подія, добра чи лиха, мала зв'язок із нею. Ночами, коли пароплав швартувався до берега, і більшість пасажирів невтішно прогулювалися по палубах, він переглядав ілюстровані випуски романів, що їх знав майже напам'ять, сидячи біля карбідної лампи в їдальні, єдиної, яка горіла до самого ранку, і стільки разів перечитані драми набирали своєї первісної магії, коли він ставив на місце уявних героїв своїх знайомих із реального життя і залишав для себе та для Ферміни Даси ролі нещасливих закоханих. Іншими ночами він писав їй тривожні листи, які потім рвав і кидав клаптики на воду, що підхоплювала їх і несла назад, до неї. Отак і збавляв він найтяжчі години, втілюючись то в боязкого принца, то в паладина кохання, а то й перебуваючи у власній напеченій сонцем шкурі знехтуваного коханця, аж поки починав віяти перший ранковий легіт, і він ішов подрімати в одному з крісел біля бортових поручнів.
Однієї ночі, коли він урвав читання раніше, ніж звичайно, і неуважно йшов у напрямку вбиралень, перетинаючи порожню їдальню, двері, які він саме проминав, зненацька розчинилися, чиясь рука вчепилась у рукав його сорочки, мов пазуриста лапа сокола, і через мить він опинився замкнений у каюті. Не встиг він радше відчути, аніж побачити в темряві голе жіноче тіло без певного віку, мокрісіньке від гарячого поту, як вона, хрипко дихаючи, повалила його горічерева на койку, розстебнула пряжку його пояса, розстебнула ширінку і, розкарячившись над ним, безславно позбавила його цноти. Обоє, корчачись у агонії, полетіли в порожнечу бездонної прірви, де пахло припливом і креветками. Якусь мить вона лежала на ньому, судомно хапаючи ротом задушливе повітря, а тоді розчинилась у темряві.
— А зараз ідіть геть і про все забудьте, — сказала вона. — Вважайте, що нічого не було.
Напад відбувсь раптово і завершився так тріумфально, що аж ніяк не скидався на божевільну витівку, вчинену з нестерпної нудьги, а радше здавався наслідком ретельно обміркованого плану, де в усіх найдрібніших подробицях було враховано його розпорядок та його звички. Ця втішна переконаність підсилила неспокій Флорентіно Аріси, котрий на вершині насолоди зробив одкровення, в яке не міг повірити, в якому навіть відмовлявся собі признатись, а саме, що ілюзорне кохання до Ферміни Даси могло знайти собі заміну в земній пристрасті. З такою думкою він і заповзявся розкрити таємницю тієї, котра так спритно його згвалтувала і в чиєму інстинкті пантери він, можливо, знайшов би ліки від свого нещастя. Але це йому не вдалося. Навпаки, що більше заглиблювався він у розшуки, то далі, як йому здавалося, відходив від істини.
Напад на нього відбувся в останній каюті, але через внутрішні двері вона сполучалася з передостанньою і в такий спосіб дві каюти утворювали ніби одну сімейну спальню з чотирма койками. Там подорожували дві молоді жінки, з ними ще одна, значно старша, але дуже гарна на вроду, й одна з молодших мала кількамісячне немовля. Вони сіли на пароплав у Барранко-де-Лоба — так називалася пристань, де брали на борт вантаж та пасажирів з міста Момпокса, після того як воно залишилося далеко від пароплавних шляхів унаслідок петляння річки, — і Флорентіно Аріса звернув на них увагу тільки тому, що вони несли у великій пташиній клітці сонне немовля.
Одягалися вони так, ніби подорожували на шикарному трансатлантичному лайнері, з турнюрами, підкладеними під шовкові спідниці, зі стоячими оздобленими мереживом комірцями, у крислатих капелюхах, прикрашених матер'яними квітами, і дві молодші жінки повністю міняли одяг по кілька разів на день, отож здавалося, ніби вони везуть із собою свою власну весняну атмосферу, тоді як інші пасажири задихалися від спекоти. Усі троє надзвичайно вправно орудували парасольками та віялами з пір'я, але здавалися потайними, як і всі тогочасні остров'янки з Момпокса. Флорентіно Аріса не міг навіть збагнути, у яких вони між собою взаєминах, хоча, безперечно, усі троє належали до однієї родини. Спочатку він подумав був, що найстарша доводиться іншим двом матір'ю, але потім усвідомив, що для цього вік у неї недостатній, а крім того, вона носила напівжалобу, якої дві молодші не розділяли. Він не міг собі уявити, що одна з них зважилася вчинити те, що вчинила, у той час, як дві інші спали на сусідніх койках, і єдиним слушним припущенням було те, що вона скористалася зі зручної, а може, умисне влаштованої нагоди, коли залишилася сама-одна в каюті. Він з'ясував, що дві з них часто виходили подихати повітрям, тоді як третя залишалася доглядати немовля, але одного, дуже задушливого вечора на палубу вийшли всі троє, несучи сонне немовля в клітці з лозових прутиків, накритій клаптем марлі.
Не маючи ніяких певних доказів, Флорентіно Аріса, проте, відразу відкинув можливість того, що напад на нього вчинила найстарша, а потім звільнив від цієї підозри і наймолодшу, яка була найвродливіша і найзухваліша. Він це зробив без видимих підстав, тільки тому, що пильне спостереження за всіма трьома спонукало його шукати підтвердження своєму щирому бажанню, щоб його скороминущою коханкою була мати ношеної в клітці дитини. Це припущення так його звабило, що він почав думати про неї частіше, аніж про Ферміну Дасу, незважаючи на очевидні докази того, що молода мати жила тільки для своєї дитини. Вона мала не більше двадцяти п'яти років і була струнка та русява, з португальськими повіками, які робили її ще неприступнішою, і для всякого чоловіка вистачило б і малої частки від тієї ніжності, яку вона дарувала дитині. Починаючи від першого сніданку й аж поки надходив час лягати спати, вона опікувалася нею, тоді як дві інші грали в китайські шашки. Коли їй щастило приспати немовля, вона підвішувала лозяну клітку біля борту, там де віяв свіжий вітрець. Вона не забувала про малого навіть тоді, коли дрімала, погойдуючи клітку й мугикаючи крізь зуби весільних пісень, поки її думки пурхали далеко від злигоднів нелегкої подорожі. Флорентіно Аріса вчепився за ілюзорну надію, що рано чи пізно вона себе викаже, хай навіть одним жестом або гримаскою. Він невідривно стежив за нею, помічаючи навіть зміни в ритмі її дихання по тому, як погойдувався медальйон на батистовій блузці; він і не збирався приховувати, що дивиться на неї поверх книжки, яку вдавав, ніби читає, і з обміркованою зухвалістю взяв за звичку пересідати в їдальні на інше місце, так, щоб завжди вона була в нього перед очима. Але так і не зміг помітити найменшого знаку, який би підтвердив, що вона справді володіла другою половиною його таємниці. Єдине, що залишилося йому від неї — бо наймолодша якось покликала її — було ім'я без прізвища: Росальба.