Це була вона. Ферміна Даса якраз переходила через Соборну площу у супроводі Гали Пласідії, яка несла кошики для покупок, і вперше він побачив її не в шкільній формі. Вона вигналася вгору, відтоді як поїхала, стала витонченіша й напруженіша, вираз уже дорослої людини надав завершеності її красі. Коса в неї знову почала відростати, але не спадала по спині, як раніш, а була перекинута через ліве плече, і ця проста переміна звільнила її від останніх рис дитинності. Флорентіно Аріса сидів приголомшений і не міг зворухнутись, аж поки дівчина з його мрій перейшла через площу, весь час дивлячись просто перед собою. Але та сама неподоланна сила, яка паралізувала бідолашного закоханого, змусила його ж таки кинутися слідом за нею, коли вона завернула за ріг собору і пірнула в гамірний натовп базарного лабіринту.
Він ішов за нею, не потрапляючи їй на очі й відкриваючи для себе безліч нового: легкість рухів, грацію ходи, передчасну зрілість цієї найдорожчої для нього істоти, яку він оце вперше побачив у всій невимушеності її поведінки. Його вразило, як упевнено прокладала вона собі дорогу в натовпі. Тоді як Гала Пласідія раз у раз наскакувала на людей або кошики в неї застрягали, і вона мусила знов і знов підбігати, щоб не згубити господині з очей, Ферміна Даса пливла посеред метушливої юрми так, ніби була оточена власним простором і часом — ні з ким не стикаючись, як ото кажан у темряві. Їй не раз доводилось ходити по крамницях з тіткою Есколастікою, але то завжди були покупки дрібні, бо її батько взяв на себе обов'язок постачати дім усім необхідним, і не тільки меблями та харчами, а й жіночим одягом. Отож цей перший вихід у світ був для неї чудесною пригодою, про яку вона часто мріяла ще малою дівчинкою.
Вона не зважала ні на заклики ворожбитів, які пропонували сироп — засіб, щоб зберегти вічно кохання, ні на квиління жебраків, що сиділи біля крамниць, виставляючи напоказ бридкі виразки, ні на фальшивого індіанця, який намагався продати їй дресированого каймана. Вона робила довгий і ретельний обхід без певних намірів, із зупинками, що не мали іншої мети, як повтішатися неквапливим і вдумливим спогляданням речей. Вона заходила в кожні двері, де щось продавалося, і всюди знаходила речі, які зміцнювали в ній прагнення жити. Вдихала пахощі індійського нарду, що струміли від скринь з одягом, загорталась у вибивні шовки, сміялася невтримним сміхом, перевдягшись у мадрідську дівчину з високим гребінцем у косах та квітчастим барвистим віялом у руці й стоячи перед люстром на повен людський зріст у "Золотому дроті". У крамничці колоніальних товарів відкрила барило з оселедцями в розсолі, що нагадали їй про вечори на північному сході країни, в Сан-Хуан-де-ла-Сьєназі, коли вона була ще малою дівчинкою. Їй дали покуштувати кров'яної ковбаси з Аліканте, яка мала присмак локриці, й вона купила два кільця для суботнього сніданку, купила також кілька штук тріски та пляшку міцної смородинової настоянки. У рундуці спецій — тільки для того, щоб навтішатися пахощами, — розтерла в долонях листя шавлії та майорану і купила жменю духмяної гвоздики, жменю зірчастого ганусу і дві жмені імбиру та ялівцю і вийшла звідти, заливаючись слізьми сміху, що стільки чхала від випарів кайєнського перцю. У французькій ятці, куди вона зайшла купити мило "Ретер" та бензойної води, їй капнули за вухо парфумів, що були саме в моді в Парижі, й дали таблетку дезодоранту, яку ковтають після куріння.
Вона гралася в купівлю, це так, але речі справді їй потрібні купувала без зайвих розмов, з авторитетністю, яка не давала підстав думати, що вона це робить уперше. Її окриляла щаслива думка, що скуповується вона не лише для себе, а й для нього: дванадцять ярдів лляного полотна для скатертин, які накриватимуть їхній стіл, перкаль для шлюбних простирадел, що вбиратимуть соки їхніх тіл — вона купувала найвишуканіші товари, бачачи в уяві, як вони втішатимуться ними вдвох у оселі кохання. Вона торгувалась і вміла домогтися знижки, сперечалася з гідністю та грацією, аж поки виторговувала найкраще, і платила золотими монетами, що її крамарі перевіряли на справжність тільки заради втіхи почути, як видзвонює шляхетний метал на мармурових прилавках.
Флорентіно Аріса дивився на неї, мов зачарований, ішов слідом, тамуючи подих, кілька разів натикався на кошики служниці, яка на його вибачання відповідала усмішкою, і кохана дівчина проходила так близько від нього, що він уловлював її пахощі, і якщо вона тоді його не побачила, то тільки через гордовиту манеру своєї ходи. Вона видалася йому такою гарною, такою знадливою, такою відмінною від усіх жінок, аж він не розумів, чому ніхто не тремтить від хвилювання, слухаючи цокіт її підборів по вуличному бруку, чому ні в кого не завмирає серце від шелестіння оборок на її сукні, чому всі не божеволіють від кохання, вдихаючи її дзвінкий сміх. Він не пропустив повз увагу жодного її жесту, жодної зміни виразу на її обличчі, але не посмів підійти, боячись порушити чари. Одначе, коли вона звернула в Портал писарів, де юрмився найгустіший натовп, Флорентіно Аріса збагнув, що ризикує втратити нагоду, про яку мріяв протягом років.
Ферміна Даса поділяла зі своїми приятельками по колежу думку, яка передавалася від одного покоління школярок до іншого, що Портал писарів — то місце згуби, а отже, й заборонене для пристойних панночок. Це була така собі галерея під аркадами, розташована біля майдану, на якому була стоянка найманих екіпажів та запряжених віслюками вантажних підвід; там завжди вирувала густа й гамірна базарна юрма. Свою назву те місце дістало в часи колонії, бо ще відтоді там прилаштувалися сидіти мовчазні писарі в сукняних жилетах і в накладних рукавах, які за невелику, приступну біднякам плату писали на замовлення найрізноманітніші документи: скарги на завдані збитки, прохання, заяви в суд, візитні картки з привітаннями або висловами співчуття, любовні записки для закоханих будь-якого віку. Проте не їм завдячував цей галасливий базар свою лиху славу, а гендлярам, котрі з'явилися значно пізніше і пропонували з-під прилавків усілякі сумнівні речі та пристрої, привезені контрабандою на кораблях, що прибували з Європи, від непристойних листівок та збудливих мазей і до знаменитих каталанських презервативів з гребенями ігуан, які ворушилися, коли були в ділі, або з квітами на кінці, що розпукували пелюстки за бажанням того, хто вживав цей прилад. Ферміна Даса, ще мало обізнана з вуличними звичаями, звернула під портал, не придивляючись, куди йде, просто вона шукала затінку від пекучого сонця одинадцятої години дня.