Вже через три тижні Ферміна Даса усвідомила, як бракує їй візитів Флорентіно Аріси. Вона не нудьгувала, часто зустрічалася зі своїми постійними подругами й почувала себе дедалі краще в міру того, як час віддаляв її від покійного чоловіка. Лукресія дель Реаль дель Обіспо поїхала до Панами лікувати вуха, вони в неї дуже боліли, і від того болю нічого не допомагало. Через місяць вона повернулася, вельми задоволена, але чула тепер ще гірше, ніж до того, і коли слухала, то вкладала у вухо спеціальну рурочку з розтрубом на кінці. Ферміна Даса була подругою, яка вміла терпіти мішанину з її безладних запитань та відповідей, і це так припало до вподоби Лукресії, що не було майже дня, коли б вона не з'являлася в її домі о будь-якій годині дня чи вечора. Проте ніщо не могло замінити для Ферміни Даси ті вечори, які вона бавила в компанії Флорентіно Аріси.
Пам'ять про минуле не могла вплинути на майбутнє, як йому вперто хотілося вірити. Навпаки, Ферміна Даса щодалі тільки зміцнювалася в своєму давньому переконанні, що оте гарячкове хвилювання у двадцять років було справді чимось благородним і прекрасним — але не коханням. Попри свою грубувату прямодушність, вона не збиралася відкривати це йому ані в листах, ані в розмові; так само не вистачало їй духу сказати йому, наскільки фальшивими видавались їй сентиментальні звіряння в його листах, та ще й після того, як вона познайомилася зі справжнім чудом утішання в його друкованих на машинці роздумах; і як принижували його в її очах ліричні недоречності і як шкодила його намірам маніакальна жадоба воскресити те, що давно померло. Ні — жоден рядок з його останніх листів, як і жодна мить із її власної осоружної молодості не були причетні до її сьогоднішнього стану, не пояснювали, чому вівторкові вечори тепер здавалися такими нескінченними без нього, такими самотніми і нудними.
Під час одного з нападів туги, коли її опанувало непереборне бажання відмовитися від усього зайвого в своєму житті, вона звеліла винести в сарай радіоприймача, якого чоловік колись подарував їй на день народження і якого вони обоє думали віддати в музей, оскільки то був перший радіоприймач у місті. В сутінках своєї жалоби вона постановила більш ніколи не користуватися ним — адже вдова з таким гучним ім'ям не могла слухати хай там яку музику, не ображаючи пам'яті про покійного чоловіка, хоч би й робила це на самоті. Але після того як минув третій вівторок без візитів Флорентіно Аріси, вона звеліла знову принести радіоприймача до вітальні, але не для того, щоб, як раніше, втішатися легкими сентиментальними пісеньками, — їх передавала радіостанція в Ріобамбі, — а щоб скрасити порожнечу своїх мертвотних годин сльозливими романами із Сантьяго-де-Куби. То була чудова думка, бо коли в неї народилася дочка, вона почала втрачати звичку до читання, яку так старанно прищеплював їй чоловік від часу їхньої весільної подорожі, а коли в неї почав швидко псуватися зір, вона перестала читати зовсім і дійшла до того, що по кілька місяців не згадувала, де лежать у неї окуляри.
І ось тепер вона приохотилася до радіороманів із Сантьяго-де-Куби і щодня нетерпляче ждала тієї години, коли почнуть читати черговий розділ. Вряди-годи слухала вона й новини, аби знати, що відбувається в світі, а в кількох випадках, коли залишалася вдома сама, слухала, притишивши звук, далекі виразні меренги із Санто-Домінго та плени[9] з Пуерто-Ріко. А одного вечора почула трагічне повідомлення, яке передала невідома їй станція, що раптом заговорила так гучно і чітко, ніби була в сусідній кімнаті: старе подружжя, яке протягом сорока років їздило в одне місце, повторюючи свою подорож медового місяця, убив веслом човняр, який возив їх на прогулянку, убив, щоб забрати в них гроші, — а вони мали при собі всього чотирнадцять доларів. Її враження набагато посилилося, коли Лукресія дель Реаль переповіла їй цю історію, надруковану в одній місцевій газеті з усіма подробицями. Поліція з'ясувала, що двоє старих, забитих ударами весла, — вона мала сімдесят вісім років, він — вісімдесят чотири, — були таємними коханцями, які проводили разом вакації протягом сорока років, хоч обоє були одружені, жили в міцному та щасливому шлюбі й мали великі родини. Ферміна Даса, яка ніколи не плакала, слухаючи радіоромани, тепер ледве стримала сльози, що клубком підступили їй до горла. У своєму наступному листі Флорентіно Аріса без жодних коментарів послав їй вирізку з газети, де було надруковано цю історію.
Та то були не останні сльози, які довелося стримувати Ферміні Дасі. Флорентіно Аріса ще не відбув своїх двох місяців ув'язнення, коли "Справедливість" на всьому обширі першої сторінки розповіла з багатьма подробицями та з фотографіями героїв про таємні любощі, яким нібито віддавалися покійний доктор Хувенал Урбіно і Лукресія дель Реаль дель Обіспо. Газета розводилася про всі таємні деталі цього зв'язку, про те, як часто зустрічалися коханці і в який спосіб кохалися, згадували там і про поблажливість чоловіка Лукресії, що тим часом розважався з педерастами, яких знаходив серед негрів на своїй цукроварні. Ця розповідь, надрукована під величезним криваво-червоним заголовком, вибухнула, наче гуркіт катаклізму посеред роз'єднаної місцевої аристократії. А проте, в усьому цьому не було й крихти правди: Хувенал Урбіно та Лукресія дель Реаль близько приятелювали ще в молодості, до того як поодружувались, і не поривали дружніх зв'язків і згодом, але коханцями вони ніколи не були. В усякому разі, навряд чи публікація мала на меті облити брудом ім'я доктора Хувенала Урбіно, чию пам'ять усі щиро шанували, вона була явно спрямована проти чоловіка Лукресії дель Реаль, якого тиждень тому обрали президентом Світського клубу. Скандал затерли за кілька годин. Проте Лукресія дель Реаль перестала навідувати Ферміну Дасу, і та витлумачила це як визнання нею своєї вини.
Правда, дуже скоро з'ясувалося, що й сама Ферміна Даса не була захищена від небезпек, які загрожували всьому її класу. Невдовзі "Справедливість" напалася й на неї, скориставшись єдиним вразливим місцем у її репутації — давніми оборудками батька. Коли йому довелося проти своєї волі покинути місто, вона знала лише про один епізод з його сумнівної комерції — той, про який розповіла їй Гала Пласідія. Згодом і доктор Урбіно підтвердив їй це після своєї зустрічі з губернатором, але вона лишилася переконана, що батько став жертвою обмови. А сталося нібито ось що: два агенти урядової поліції прийшли в дім біля парку Євангелістів, маючи наказ про вилучення майна, обшукали його згори донизу, проте не знайшли того, що сподівалися знайти, і насамкінець наказали відчинити гардероб із дзеркальними дверцями в колишній спальні Ферміни Даси. Гала Пласідія була на той час сама в домі й нічому не могла перешкодити, проте відчинити шафу вона відмовилася під тим приводом, що в неї немає ключа. Тоді один з агентів розбив дзеркальні дверці руків'ям свого револьвера, і виявилося, що весь простір між склом і дерев'яною стінкою був набитий фальшивими стодоларовими банкнотами. Це стало кульмінацією вистеження цілої низки слідів, які привели до Лоренсо Даси як останньої ланки широкої міжнародної змови. Гроші було підроблено дуже майстерно, аж до водяних знаків. А власне, якимсь хімічним способом, мовби чарами, було стерто всі зображення на білетах в один долар і натомість на тих самих папірцях видрукувано стодоларові купюри. Лоренсо Даса заявив, що гардероб було куплено багато пізніше після заміжжя дочки і що, либонь, його привезли в дім уже із захованими банкнотами, проте поліція з'ясувала, що шафа стояла там і тоді, коли Ферміна Даса ходила до школи. Ніхто, крім її батька, не міг заховати фальшиве багатство за дзеркальними дверцями. Ось це й розповів дружині доктор Урбіно, коли переконав губернатора вислати тестя на його батьківщину і так затерти скандальну справу. Але газета розповіла набагато більше.