Запитання
Над морем пустельним, морем нічним
Юнак одинокий стоїть,
В думках його сумнів, на серці — журба,
Він хвилі питає похмуро:
"О, відкрийте, скажіть мені загадку мудру
життя,
Болючу цю згадку давню!
Вж© скільки над нею мудрило голів —
Голів в шапочках з ієрогліфами,
Голів у тюрбанах і чорних беретах,
Голів з париками і тисячі інших,
Спітнілих від дум бідолашних голів.
Скажіть мені: що таке в світі людина?
Звідки прийшла? І куди вона йде?
І хто живе там, урогі, на зірках золотих?"
Шумлять собі хвилі, як вічно шуміли,
І вітер гуляє, і хмари пливуть,
Байдужо-холодні зірки мерехтять,
А дурень стоїть і чекає одвіту.
Епілог
Як в полі пшеничне колосся,
Так само ростуть, визріваючи, думи
В душі у людини.
А ніжні думки про кохання —
Це веселоцвітні між ними
Червоні і сині квітки!
Червоні і сині квітки!
Сердитий жнець викидає вас геть,
Вас ціп дерев'яний молотить глузливо,
І навіть убогий мандрівець,
Що тішиться вами,
Він також хита головою
І каже: гарненький бур'ян.
І тільки дівчатко селянське,
Що любить сплітати вінки,
Вас любить і рве,
І вами прикрашує коси собі,
І, вами прибравшись, до танців біжить,
Де весело грають сопілки і скрипки,
Чи до тихого гаю,
Де голос коханого їй ще миліший,
Ніж скрипки й сопілки.