І князь Лев став приготовляти Львів, щоб був відповідний на столицю князя. Терем, що його побудував був на горі король Данило, поширив, прикрасив і сильніше укріпив. Під горою побудував собі другий, т. зв. літній терем. Довкола просторого майдану в середині города побудував будинки на крамниці. Для жінки побудував церкву латинського обряду, а при ній дім для пароха цієї церкви.
На вістку, що князь Лев переносить столицю з Галича до Львова, стали туди зїздитися і тут поселюватися ремісники свої й чужі. З чужинців найбільше приїздили німці.
Одного дня з'явилося в князя Льва дивне посольство.
Були це люди з довгими чорними бородами, каблукуватими носами й темного кольору обличчям.
Провідник цих людей говорив до князя Лева:
— Славний і могутній княже! Ми, вірмени геть із-далека, з Азії. Нас там переслідують чужинці, за віру, хочуть нас вигубити. Отже приходимо до тебе, щоб ти дозволив нам у твоїх містах, головно тут у городі Львові, поселитися.
Князь Лев спитав:
— А ви якої віри і чим займаєтеся?
— Ми християни, як і ви, тільки наш обряд трохи відмінний від вашого. З нами є й наші священики. Займаємося ж ми здебільша купецтвом.
— Це добре, — сказав князь Лев, — що ви християни. Що ви іншого обряду, це ніщо! У мене тут у Львові й по інших городах є теж християни інших обрядів, найбільше ж латинників. Добре, я дозволяю вам тут поселитися.
І велів печатникові Захарії Витановичеві списати грамоту про дозвіл поселятися вірменам по городах, правитися своїм правом, вільно будувати свої церкви і відбувати богослуження в своїм обряді.
Князь Лев загосподарював свою державу і укріпляв городи. Будував церкви й манастирі, щоб духовенство й черці дбали про поглиблення християнської віри.
І стала держава підійматися з руїни, завданої татарами. Татарські хани не йшли тепер за Дніпро, бо в них самих була колотнеча. А західні сусіди давали спокій князеві Львові, бо знали, що він у кожній хвилині може покликати татар собі на поміч.
Було це з початком 1270 р. Князь Шварно важко занедужав і прислав до князя Льва посла з листом.
— Приїдь, брате, — писав князь Шварно. — Я недужий, і то так важко, що ледве чи вже підведуся з постелі. Приїдь у Холм, я хочу тобі передати по моїй смерті Холм, Червень і Белз.
І князь Лев поїхав. Застав ще князя Шварна живого.
Князь Шварно передав йому свій заповіт, що вже був списаний, і по трьох днях переставився.
У місяць по смерті князя Шварна переставився теж і князь Василько Романович. Князь Володимир Василькович розіслав гінців з сумною вісткою до всіх князів роду Романового й до задніпрянських князів.
Похорон був величний, бо син Володимир не щадив коштів на батьків похорон. Тіло князя Василька положили в церкві Пресвятої Богородиці, в єпископії Володимирській.
Тепер верховним князем над усіма Романовичами став князь Лев Данилович.
Було це 17 грудня, на св. Даниїла пророка, в неділю. Князь Лев з княгинею Констанцією був у єпископській церкві, де правилося поминальне богослуження за його батька, короля Данила.
Саме скінчилося богослуження. Князь Лев подався назад у свій терем на горі. Зима почалася скоро, і увесь Львів білів уже під снігом.
Гарно різьблені залубні мчали швидко вулицями Львова.
— Як гарно тепер, як у казковій країні! — сказала княгиня Констанція.
— У вас на Угорщині немає таких гострих зим, як у нас. — сказав князь Лев.
— Це правда, у нас тепліше, і гарна наша країна, але й тут гарно. Я вже звикла до галицького підсоння.
Серед такої розмови заїхали на замкову гору перед терем.
Тут зараз приступив до князя Льва дворецький Василько Семкович і сказав князеві:
— Пригнав гінець із Кракова, каже — з важною вісткою.
Князь Лев спитав:
— А де ж він?
— Жде в гридницї.
— Хай зараз явиться в мене.
— Ти від кого? — спитав князь Лев, тільки побачив його.
— Від Мартина Бохенського, княжого стольника, — відповів отрок, кланяючись князеві, і зараз подав йому листа і сказав ще: — Князь Болеслав помер.
— Іди спочинь, а я тимчасом прочитаю, що пише пан Мартин.
А пан Мартин писав:
— Ласкавий і мудрий княже! Доношу Тобі, що князь Болеслав помер, і як знаєш, безпотомно. Треба Тобі якнайскоріше здобути краківський престіл, що Тобі його покійний князь Болеслав обіцяв. Нас тут більше, Твоїх прихильників, і ми всі будемо старатися з'єднати Тобі краківських панів. Спішися, ласкавий княже, бо поспіх тут рішає. Це пишу я, Твій вірний і щирий прихильник, і кланяюся Тобі низько.
Князь Лев прочитав листа і сховав його між важні грамоти, і негайно післав гінця до князя Юрія.
— Приїжджай, сину, з дружиною великою, рушаю на Краків! Болеслав помер! — писав йому.
Князь Юрій прибув незабаром у Львів до батька із своєю дружиною.
Рушили в похід.
Коли військо перейшло в межі Краківського князівства, князь Лев, отаборившись, післав гінця до Мартина Бохенського в Краків, щоб цей подав відомість, як стоїть справа.
До тижня дістав князь Лев відповідь:
— Не можна вже нічого зробити! — переказував пан Мартин. — Більшість панів заявилася проти Тебе, милостивий княже!
Князь Лев став радитися з сином, що йому діяти. Князь Юрій радив вертатися.
— І я так думаю! — сказав укінці князь Лев. — Одначе за страту зажадаю окраїнних городів і, силою їх добуду, як не дадуть.
І князь Лев рушив на Краків. Але похід не вдався. Ні з чим мусів вернутись у свою землю.
Тепер князь Лешко, вибраний краківським князем, пішов із помсти на Галицьке князівство, здобув город Переворськ, побив у ньому всіх людей, забрав багато добичі, а город підпалив, і вернувся назад.
Польські князі Болеслав, князь Плоцький, і Конрад, князь Черський, посварилися тимчасом і виповіли один одному війну. Болеслав попрохав помочі у Лешка, князя краківського, і його брата Володислава Локетка, князя Сєрадського, а Конрад звернувся за підмогою до князя Володимира Васильковича, двоюрідного брата князя Льва.
І зараз став князь Володимир готуватися до походу. Негайно післав теж до свого небожа, князя Юрія Львовича, щоб і він дав поміч. І вислав усе військо під проводом досвідчених воєводів.
Ще перед походом вислав він був посла до князя Конрада, що заявив:
— Так тобі каже брат Володимир: Я радо поміг би тобі помститись за зневагу, однак не можу, бо нас тривожать татари.