Лише одне для втаємниченого може правити за ознаку тих кількох змін, що відбулися за цей час. Тепер і в горішньому містечку проти мерії стоїть вбиральня, і в долішньому, біля пральні,— разом з отією, що в завулку Ченців, вони доводять до трьох число цих вигідних споруд. Наявність їх засвідчує повну перемогу Бартелемі П'єшю, сенатора П'єшю, програму якого терпляче здійснювано пункт за пунктом, аж нарешті його честолюбство увінчала дуже доречна смерть старого сенатора Проспера Луеша.
Шанований Проспер Луеш помер у віці шістдесяти трьох років, саме перебуваючи в одному інтимному закладі, де він небезпечно стомлював своє серце забавками, для яких виразно був уже застарий. Його останнє зітхання виказувало втіху, та ще й у такід позі, що особа, яка співпрацювала з ним задля його Задоволення, цілу хвилину не могла збагнути, чому він такий бездіяльний. А потім з жахом зауважила, що обіч неї тлінь, чиї очі перекосила вже не хтивість, а вічне блаженство. Вона пронизливо заверещала, робота по сусідніх кімнатах урвалась, і на її вереск позбігались, мов ті здивовані наяди, молоді'жінки з розмаїтими й довершеними тілами: адже цей будинок був найперший у Парижі за попитом, бо вдовольняв найвибагливіших клієнтів, у тому числі навіть скинених королів.
За розумною порадою господині, жінки з головою, ці дами сквапно заходились придумувати для Проспера Луе-ша скромне виправдання, відповідне до його сенаторської гідності. Сповіщена телефоном префектура вжила всіх належних заходів. На десяту годину ранку тіло перевезли до приватних апартаментів сенатора, і тоді офіційно сповістили про його скін. Ще за кілька годин у газетах можна було прочитати:
"Цей великий трудівник помер на службі, вивчаючи допізна справу, де розглядались соціальні питання. Всім відомо, що Проспер Луеш завжди захоплювався цими питаннями й набув у них незаперечного великого досвіду. Остання його думка була про бойовий люд наших промислових передмість, звідки він сам родом. З життя пішла велика й прекрасна людина".
Того ж дня в кулуарах сенату й палати чулися різні коментарі до цього некролога.
— Ця знаменита справа — то юна Pipi,— мовив якийсь єхида.
— Ви маєте на увазі будинок матусі Йоланд?
— А то ж який! Pipi була Просперова улюблениця. "Малявка з пальчиками феї",— казав віп.
Ця блискавично поширена новина скерувала весь персонал законодавчого корпусу до будинку пані Йоланд, де потому кілька місяців казково процвітали справи. Там відбувалось об'єднання в національному масштабі представників різних партій. Що ж до юної Pipi, то вона відразу зажила слави, і незабаром її конфіскував один страшенно багатий дід-одинак, для якого спогад про останню хвилину Проспера Луоша був єдиним збуджувальпим засобом, який па нього ще якось там діяв. :л Не без ролчулешш сприйняв новину про смерть свого .давнього товариша сенатор до Вільпуль. Він зумів перебороти свій біль і вирік у тісному колі кілька похвальних слів на адресу небіжчика:
— Гарний кінець для старого бійця! Вмер, згорівши ПА грудях у юності. Жаль тільки, що без покаяння. Але господь буде милосердний до цього штукаря: у нього був непоганий смак. Pipi — чудова дівка.
— Казали, що він трохи зловживав...— вкинув хтось із співбесідників, але як стій дістав сувору відповідь:
— Що ви називаєте зловживанням? Краще скажіть: це був чоловік із великим шиком! — відрубав пан де Віль-пуль зі слізьми в очах.
Однак він знов подолав свій біль та породжені ним похмурі передчуття.
"Зрештою,— подумав він,— Луеш був старший від мене на три роки!" Перспектива такої відстрочки його підбадьорила. Але він подумав собі, що слід дійово розвіятись після такого згубного удару по його спокоєві, і визначив собі програму кількох спокійних утіх, що їх вирішив зажити того самого вечора у будинку пані Роз, іншому спеціалізованому закладі, де надзвичайно юний— персонал виказував вельми омолоджу вальний вплив на чоловіків його віку.
У крісло Проспера Луеша, завдяки підтримці Александ-ра Бурдільї та Арістіда Фокара, з якими він вмів ладнати водночас, сів Бартелемі П'єшю. А коли він став сенатором, то зав'язав стосунки з Гонфалон де Беками, віддавши свою доньку Франсину за нащадка цієї шляхетної родіши, яка відчувала велику потребу позолотити свій герб— і, власне, тільки й жила з нерівних шлюбів, вміло добираючи посполитих наречених із достатком. Посаг Франсини пішов на сплату деяких нагальних боргів та на ремонт даху лівого крила замку, де мешкали молодята, чекаючи, поки П'єшю прилаштує десь зятя. Тесть намірявся зробити з нього помічника префекта або ж пропхнути його в міністерство. Цей шлюб був досить обтяжливий (високородний Гаетан Гонфалон де Бек не мав грошей навіть на необхідні видатки родини), але лестив П'єшю, допомагаючи йому налагоджувати знайомства та стосунки в"різних сферах. Поступово П'єшю став важливою персоною, що надало йому можливість виступати посередником у всіх дрібних суперечках між Саоною та Азергськими горами. Він здобув славу безсторонньої, обдарованої здоровим глуздом людини. Кінець кінцем Клошмерль від цього тільки виграв. Тут стали влаштовувати сільськогосподарські виставки, сюди тепер навідувались різні політичні діячі, а це приваблювало до містечка чимало інших сторонніх, де води залишали свої гроші. На всіх довколишніх банкетах Ц'єшю рекламував клош-мерльське вино, і це теж добре прислужувалось інтересам містечка. Комерсанти та виноградарі не могли нахвалитися своїм бісовим пройдою П'єшю.
Гонфалон де Беки та Сен-Шулі виявились якимись дуже далекими родичами. Через Сен-Шуля можна було дістатись до баронеси, а через неї підтримувати добрі офіційні стосунки з архієпіскопатом, що було неабищо. П'єшю сказав собі, що завдяки цим новим зв'язкам він стане одним з* найзначніших. людей в Божоле, господарем принаймні десятка долин. Вміло підготований обома сторонами випадок звів докупи баронесу Куртебіш і сенатора. Розмова велась про Оскара де Сен-Шуля та його політичне майбутнє.
— Ви б змогли зайнятися моїм дурнем? — без манівців спитала баронеса. 1
— А що він уміє робити? — у свою чергу, спитав П'єшю.
— Дітей своїй жінці. І гаяти час. І більше нічого путнього. Чи цього досить, щоб з нього зробити депутата?