Клошмерль

Сторінка 82 з 90

Габріель Шевальє

' Клошмерльський скандал мав свій останній спалах уранці в неділю 16 жовтня. Стояла ще тепла золота "осіпь. Однак щовечора, десь після шостої години, холодні подуви провіщали близьку зиму. її перших патрулів зауважили на високих вершинах Азергських гір, де вони якось їнад ранок носпипялися інеєм у засідках. Сонце без бою

9 2--1598

265

розігнало цих зухвалих північних гусарів, що забралися надто далеко й надто рано, і вони мусили поховатись на' день по лісах, щоб там зачекати підкріплення, посланого рівноденням,— головних хмарних підрозділів, які вже збиралися над Атлантикою. Але всі знали, що патрулі холоду близько і погрозливість їх надавала останнім гарним дням ще дужчої чарівності, хоч трохи й болісної, бо присмеркові тумани навіювали сум. Земля мала скинути своє літнє зелене вбрання й перевдягтися у зимове, вовняне. Схили гір де-не-де були позначені темними латками голизни. В долині на полях крізь рештки змитої і перетвореної дощем на добриво рослинності проглядав чорнозем. І ось ця осіння декорація стала тлом для незвичайної події. Нам випадає нагода ще раз і востаннє надати слово Сіпрієнові Босолейлю.

— Отож сталося це вранці в неділю наприпочатку великої меси, десь так кілька хвилин на одинадцяту, щоб сказати точніше. Як і завше, поки жінки були в церкві, чоловіки сиділи по пивничках. Усі поважні клошмерляни збиралися, звісно, у Торбайона. Артюр уже вернувся з лікарні. Він волів радше сидіти вдома з рукою на перев'язу, аніж лежати в ліжку, де його аж тіпало на думку про закритий заїзд, а ще дужче тіпало — коли він уявляв собі, що його завсідники ходять пити до "Ластівки" або до матінки Бокка, в її поганючий шинок у долішньому містечку. Отож, кажу, він вернувся, не долікувавшись, а свою Адель зоставив там повільно видужувати. Цеї неділі кав'ярня при заїзді, як і давніш, була повна народу, і народ балакав про все, що хочте, а надто про загублений урожай винограду та всі оті нещастя, що спородила баталія. Бувши заразом і поранений, і явний рогоносець, Артюр зробився тихіший, лагідніший вдачею, і його через це стали більше поважати. А це означає, що люди повинні скуштувати якогось лиха, щоб трохи порозумнішати.

Отже, у заїзді люди собі пили й мирно гомоніли, позираючи на вулицю, бо там вряди-годи проходили жінки/ а ті, що запізнюються до меси, завше гарніше вбрані й привабливіші на вигляд. Якби не оці запізнілі парафіянки, то вулиця була б зовсім безлюдна. Стільки за цей рік переживши всіляких знегод, люди думали, що вже нічого гіршого трапитись не може, та й смішнішого також, коли говорити, скажімо, про Тафарделя, що так до кінця й не оклигав після удару по макітрі йіскрізь по містечку заводив мстиві розмови, ладний трощити все упень. Від цих несамовитих балачок йому пересихало в горлі, і він мало не щодня напивався. А коли він перебирав міри, то робився страшний. За свою думку він би рідного батька-ма-тір віддав на муки. Ніколи ще я не бачив чоловіка, котрий би з лагідного ставав такий лихий від якоїсь кварти божолейського! А це означав, що думка, коли вона засяде у слабку голову, може призвести до лиха.

Отож ми всі спокійно сиділи собі там, аж розімлівши з задоволення — як ото бував, коли хильнеш вина натщесерце,— нічого особливого, правду кажучи, ми не думали й нічого не чекали, крім закінчення меси, щоб іще раз побачити, як проходитимуть наші клошмерлянки, та добре на них роздивитись, бо це у нас велика недільна втіха. Аж ураз хтось десь нестямно закричав. Усі схопилися на рівні й кинулись хто до дверей, хто до вікна. А то, що ми побачили, було безглузде поза всяку міру й до того ж моторошне. Уявіть собі таке, якщо зможете!

Від завулка Ченців перехильцем на один бік ішла страшна стара жінка, гола, як мати породила, тільки —підперезана чотками й у маленькім капелюшку на маківці. І вгадайте — хто? Пюте, мій добродію. Гола-голісінька, з божевільним лицем ступав отак і, знай, говорить, знай, говорить, вимахуючи руками, та таке свинство меле, що від неї втікав би цілий полк зуавів. Геть здуріла, бачите. Напало на неї таке божевілля, що ото ротичним називається.:.

— Еротичним, пане Босолейлго?

— О-о, саме так. На Пюте напало еротичне. божевілля тієї неділі в жовтні в годину великої меси. Либонь, воно в неї взялося від її знаменитої цноти, що вона так і не здолала нікому віддати. Ну, і врешті та цнота вдарила їй у голову. А це означає, що коли зле користуватися цнотою, то вона може зашкодити. Така довга повздержливість негігієнічна, як ото опісля сказав лікар Мураль,— а він же, певне, на цьому краще знається, ніж Поносе. А втім, мова не про це.

Отож Пюте чимчикує отак вбрана, як я вже вам казав, а ми всі стоїмо, хто де, й повитріщались на неї радше з цікавості, аніж з задоволення, бо все те, що вона виставляла, було страх яке негарне. Боже праведний! Та Ьли б ото хто з пас побачив Жюді, Адель чи то кого ще з десятка-двох інших жінок, отако виряджених, то дивився б на неї радо-радісінько і мав би велику охоту підбігти до неї на поміч, звісно, приклавши до цього діла руки. А ця Пюте — викликала тільки прикрість, жаль і огиду. Побачивши її отаку потворну та страшну, міг уже не дивуватись, чого вона така люта. Ця зловмисна святенниця була худа — просто жах, чисто як оті привиди, що лякають нас уночі: самі тобі кістки, обтягнені в'ялою шкірою, а на шкірі щетинясте волосся, мов у тої худобини та ще й таке руде. А голос скрипучий, мов іржаві завіси. Отож куди не глянь, усюди бридота — геть усюди.

Ніхто ще не встиг отямитися з подиву, а вона, наві-жена, отак як була голяка, так і поперла просто в церкву через великі двері, горлаючи свої псалми з усіляких соромітних слів. Ми всі бігцем кинулись туди, подумавши собі, що оцей її захід у ровну церкву серед меси буде неабияка дивовижа.

А дивовижа була ще більша, ніж хто міг би подумати. Без угаву горлаючи, вона йшла великим проходом, і наші парафіяни заверещали з жаху, немов побачили диявола, що перекинувся жінкою, від чого став іще страшніший. Поносе, що саме збирався мовити до парафіян "Боттиэ УОЫЭСШП" !, сторопіло вирячився на неї й тільки спромігся пробелькотати: "Але ж, моя люба панно... моя люба панно... так негоже..." Ці слова привернули до нього увагу цієї найпобожнішої католички, і вона заходилася шпетити кюре на всі заставки, винуватячи його в усіх найбільших неподобствах, що їх чоловік може заподіяти слабшим істотам. А сама бачить, що всі порозгублювалися, та й шасть на амвон і давай виголошувати таку несамовиту проповідь, якої ще, либонь, зроду-віку не чули в жодній церкві. Нарешті Нікола прийшов до тями, поклав свою алебарду й кинувся до амвона, щоб стягти з нього негідницю. Але тільки-но він став ногою на першу приступку, як йому просто на голову полетіли святі книги Поноссові, а за ними й ослінчик, що його ця божевільна пошпурила з усієї сили. Якби не трикутний капелюх з пір'ям, був би Ніколі капець. Але ослінчик його, таки приголомшив, і він не зміг нічого далі робити, тим паче, що був уже й так кволий у ногах, після того удару Туміньйона, якому він тоді тільки в зуби заїхав. Отож Пюте стала господинею становища, стоячи голяка на амвоні