Справа посувається І Чудово, дужо чудово! (Нім.)
— Вона свіжа, мій генерале, дуже свіжа... ця смерть! І тоді помер, як бідний ідіот, великий чи малий — це
вже не мало ваги. А генерал про нього давно забув. "Він казав:
— Оце життя просто неба омолоджує мене років на двадцять. Але якщо війна протриває рік або два, я закінчу її столітнім дідом!
"А може, й маршалом..." — тільки цього він уже не мовив уголос, боячись, щоб хтось не переказав його слів іншим генералам, що були,— звісно, як колеги,— дуже хитрі паскудники, кожен охочий проскочити в маршали попереду іншого і тому ладен підвести сусіда під поразку.
Перший бій зовсім не припав до вподоби Тардіво. Зрозуміла річ, що він хитрував і храбрував так само, як і інші, хто вижив, та проте на саму тільки думку, що доведеться знов туди повернутись, йому аж ставало млосно. На щастя, в долині, куди відступила рота Тардіво, лежало сільце, де в льохах було повно бочок і пляшок зі сливовою наливкою та мірабелем. Перше ніж повернутись до лісу, всі понапивалися, і коли рота пішла в багнетну атаку через галявину, прострілювану кулеметами, то галявину вони подолали, втративши лише три чверті солдатів. Увечері овіяні славою недобитки в числі тридцяти двох чоловік вернулися в тил. Підполковник, що зупинив їх, сказав:
— Молодці, друзі мої! Ви таки молодці!
— Ми були п'яні як ніч, мій підполковнику! — просто відповів Тардіво, бажаючи цим сказати, що люди змогли впоратися з нелюдським завданням тільки тому, що вони вже не були, власне, людьми.
При цих словах підполковник насупив брови. Таке довільне тлумачення героїзму йому не сподобалось.
— Я ще вас матиму на прикметі! — заявив він Тардіво. На щастя, через кілька хвилин цього підполковника
вбила випадкова шрапнель (один з тих нечисленних за весь день набоїв, що справді зробили щось путнє), і ця смерть урятувала репутацію Тардіво, який тепер зрозумів, що не слід необдумано бовкати.
Але він не перестав мізкувати над першими воєнними пригодами. І невдовзі дійшов важливого відкриття: НА ВІЙНІ П'ЯНИЙ СОЛДАТ ХОРОБРО ЙДЕ ВПЕРЕД.
Згодом німці почали підбадьорювати своїх солдатів спиртним, казали, навіть ефіром. Як і багато інших винаходів, що їх ми не зуміли використати, цей чудовий винахід теж французький, і заслуга його відкриття належить простому унтер-офіцерові французьких колоніальних військ.
Тардіво більше не наважувапся потикатись на нородову, не зарядившись спершу добрячою кількістю спиртного. Він напивався майже1 до нестями й відчувай тільки шалену лють, яка йому чудово прислуговувалась у боях. Завдяки цій методі його швидко помічено за добру поведінку. А що військові кадри вигідно рідшали, то його незабаром підвищено до старшого унтер-офіцера, а далі й до молодшого лейтенанта. Прибувши під Верден, він уже мав дві лейтенантські нашивки і саме під час цієї битви остаточно вкрив себе великою славою. Коли посилився артилерійський обстріл, Тардіво зрозумів, що для зміцнення бойового духу треба збільшити порцію морального тоніза-тора. Але перебрав міру, і коли рота пішла через бруствер в атаку, він скотився, п'яний як чіп, у вирву з-під снаряда між позиціями, де мирно проспав уперемішку з трупами годин з тридцять, в самому осередді найруйнів-нішої бойової акції, яка будь-коли стрясала землю. Прийшов він до тями в загрозливій тиші передишки, підвладної радісному співу ластівки, що купалась у небесній блакиті. Тардіво не мав найменшого уявлення, що з ним перед цим було, але побачивши поруч два трури, від яких ішов уже досить густий сморід, відразу збагнув що до чого. І сказав собі, перш ніж подумати про свою безпеку: "Гаразд, свинюко, але цікаво, що скаже на це старий..." Старий, тобто майор, страшенний горлань. Проте лишатись між позиціями нічого не дало б, і він поповзом став добиратись до свого окопу, куди скотився зовсім приголомшений. Підлеглі не могли отямитися а подиву, побачивши його.
— То ви втокли від пих, мій лойтепанто?
Йому доповіли, що були захопили німецьку траншею, звідки їх потому вибито контратакою і вони повернулись на вихідну позицію. Все це не обійшлося без значних втрат. Тардіво пішов до майора, котрий уже почув про його чудесне повернення й чекав лейтенанта в дверях бліндажа.
— Тардіво,— вигукнув він,— ви* б'єте на орден Почесного Легіону! Як вам пощастило вирватися їм з лап?
Тардіво знав, що .ніколи по треба перечити вищій інстанції. І як стій вигадав бойовий подвиг,
"— Я повбивав вартових,— відповів він.
— І багато.їх було? —
— Два, мій майоре, два здоровила, з яких вийшло два цілком пристойних трупи.
—— І ви мали МОЖЛИВІСТЬ ПОХОДИТИ ПО ЇХНІХ ПОЗИЦІЯХ?
— Не дуже, мій майоре. Я потім убив ще двох-трьох паскудників, які ніби надто пильно приглядались до мене.
— Молодець, Тардіво,— сказав майор,— вам чимало довелось пережити! То як, вип'єте кварту після такої пригоди?
— Не відмовлюсь, мій майоре. З цієї нагоди я б і з'їв чогось.
Слава заволоділа цим подвигом, розмалювавши його як взірцевий. Через пошту, велосипедистів та обози десята версія дійшла до журналістів, які привезли її свіженькою до Парижа, і тут, нопиваючи на дозвіллі пиво, ці лакувальники надали легенді остаточного блиску. Один з помітних представників громадської думки, коли заволодів цією легендою, надрукував на першій сторінці великої газети статтю, що починалась такими словами: "ЧУДОВОЮ РИСОЮ ФРАНЦУЗЬКОЇ НАЦІЇ В ТЕ, ЩО ВОНА ІМПРОВІЗУЄ, ПРИ ЦЬОМУ ЛИШАЮЧИСЬ ВЕЛИЧНОЮ, І РОБИТЬ ЦЕ ПРОСТО, СПОКІЙНО Й КЛАСИЧНО, ЩО СВІДЧИТЬ ПРО ЇЇ НЕВМИРУЩИЙ ГЕНІЙ". Наступного тижня приплив золота до Французького банку збільшився на тридцять відсотків. Так виправдалось те, що сержант Тардіво, цей самоук у військовій справі, передбачив з першого дня війни: важливість спиртного у війні. На жаль, навіть коли його підвищено до лейтенанта, віп залишився надто незначною фігурою, щоб ці широкі відголоски дійшли до його відома. Але армійським орденом його таки було нагороджено, а незабаром у нього з'явилася й третя нашивка.
Останнє підвищення викликало в нього здорові, тобто корисні для його здоров'я міркування. "Ось я,— мовив він до себе,— у шкурі капітана. Це вже неабищо!" Він подумав, що ризикувати тепер життям було б великою, згубною дурницею. Одно слово, він був обстріляний і, як такий, дуже цінний для майбутньої армії. Офіцерів запасу (про яких він думав з презирством) скільки завгодно, але офіцерів, що вислужились від рядового, охоронців чистих традицій казарми, замінити не так легко. Було важливо зберегти кількох таких, сказати б, для вишколу майбутніх поколінь. Тардіво завважив, що він не один міркує отак, що він навіть запізнився" Багато кадрових офіцерів,