— ...продажний тип діє давніми методами: змовлятися з буржуазією і плутократією, служити інтересам важкої промисловості. Тобто, мій любий міністре, Фокар уже поклав мене з вами в один мішок і тільки чекає нагоди, щоб пожбурити нас у воду.
— В один мішок, кажете? І не вбачає в нас ніякої, різниці?
— Аніякісінької. В один мішок, повірте.
Остання стріла проникла глибоко в Лювелине марнославство, заподіявши йому криваву рану. Цей дурноверхий щойно сказав йому таке, що справді боляче його вразило; подумати тільки: люди не вбачають ніякої різниці між ним, Лювелою, блискучим викладачем університету, і цим колишнім корчмарем, вартим зневаги. Ця відвертість аж ніяк не могла прихилити Лювелу до Бурдільї, ба навіть зробила останнього йому ще осоружнішим. гІ він почував тільки одне бажання — швидше вже урвати цей візит. Міністр непомітно натис на сховану під стільницею кнопку дзвінка. Як і завжди по цьому— сигналу, йо-!му подали фіктивне термінове повідомлення, яке нібито вимагало від нього негайної відповіді якійсь високопоставленій особі республіки. Це був випробуваний васіб здихуватися набридливих відвідувачів. Але, зрештою, І сам Бурділья бачив, що нічого нового не повідомить, та й клошмерльський розрух став цікавити його куди менше, відколи він довідався, що Фокар його випередив. Він во-хтаннє попросив міністра дати суворі настанови, аби вжито рішучих заходів, але попередній його запал уже згас.
— Можете розраховувати на мене, мій любий друже,— заявив Лювела, тиснучи йому руку.—Я сам старий республіканець, вірпий великим засадам партії, і ставлю понад усе свободу думки, яку ви завжди так самовіддано бороните.
Обидва добре знали, що такі запевнення, якими вони щедро обмінювались при кожній зустрічі,— порожні звуки. Але що ж іншого мали вони казати в таких випадках? Вони не любили один одного й неспроможні були цього приховати.
Ві Лювела по збрехав про візит Фокара, і цой візит молодого, честолюбпого й рішучого політика його непокоїв. ЇУ ньому крилась погроза. Але ще поважніша погроза
крилася в третьому потаємному візиті — преподобного каноніка. Трюда, що звичайно правив за посланця паризького архієпіскопату. Цей— спритний служитель, вкрадливий нашіптувач вдачею, дуже добре поінформований про підводні течії в політиці, прийшов тільки для того, щоб натякнути Лювелі, що церква, стурбована клошмерльськими подіями, покладається на протекцію міністра, якому вона в певному випадку й в іншому високому місці обіцяє протекцію зі свого боку. "Голос церкви — хай і через інші голоси — буде кінець кінцем завжди почуто, пане міністр",— мовив цей посередник з рукою, набитою на торгах, що провадяться з півслова й завжди далекі від вульгарного цинізму. 4
Залишившись наодинці, Алексіс Лювела задумався над цими трьома візитами. Він намагався передбачити небезпеки, які вони звістували. Змушений вибирати між двома ворожими таборами, що повсякчас буває на такій, як у нього, службі, він був повний рішучості приєднатися до сильнішого угруповання, давши іншому видимість гарантії. Церква, безперечно, в найближчому майбутньому не допоможе йому в здійсненні його честолюбних мрій щодо Академії, і належної підтримки треба шукати десь-інде. Поки що вистачить спритно діяти, щоб Бурділья і Фокар не висунули проти нього формальних доказів. У всякому разі, їхнє невдоволення йому було відоме: обидва дорікали йому за місце, яке він посідав. Але хоч би там як, а сонце Бурдільї, що згорів на партійній роботі, було вже на вечірньому прузі. З цих двох найдужче треба остерігатись Фокара, бо йому пророкують неабияка майбутнє. Він мав авторитет, його вплив зростав, але йому ще бракувало того хитрого досвіду, що дає змогу збільшувати число залежних від тебе й здобувати через них підтримку більшості. Міністр прошепотів:
— Оцей Фокар трохи зелений, щоб виступати з обвинуваченнями проти мене! Зрештою, найпростіше буде...
Лювела знав з досьє поліції, що Фокар був у великій грошовій скруті: він заліз у борги через надмірні, як на його можливості, запити вельми дорогої коханки. Людину в такому становищі завжди можна втягти в якусь фінансову пастку. Раз спіймавшись, він буде вже в твоїх руках. Лювела перевірив, кого з неофіційних агентів поліції — хлопців надійних, дуже досвідчених у таких справах і спритних створювати нагоди для перетворення чесної людини в нечесну й податливішу,— можна буде викосристати. І поклав собі негайно переговорити з цього приводу з начальником поліції. Все іще. неспокійний, він терміново викликав до себе начальника відділу.
і
Вийшовши від міністра, начальник відділу зайшов просто до начальника спеціального секретаріату.
— Не знаю,— сказав він,— що там отой придуркуватий Бурділья намолов шефові. Від'їжджаючи, шеф був страшенно злий.
— То він поїхав?
— Так. На відкриття чогось спортивного, а потім він має обідати з якимсь фінансистом. А у мене важливе побачення з редактором однієї великої газети. Ось вам, любий друже, папка. Розгляньте клошмерльську справу й зробіть, що потрібно. Гризня між кюре та муніципалітетом в якійсь маленькій порі на Ропі. На мій погляд, якась дурниця, але Лювела НАДАЄ цьому певного значення. Тут два-три рапорти й кілька газетних вирізок. Ви відразу побачите, в чому суть. Категоричний наказ шефа: ніяких ускладнень з ліонським архієпіскопатом. Це головне. Зрозуміло?
— Цілком зрозуміло,— відповів начальник секретаріату, кладучи папку біля себе на стіл.
Лишившись сам, він окинув поглядом море паперів .на столі і почав бурчати, думаючи про міністра й начальника відділу:
— Дивні люди! Залагоджують свої інтереси, ходячи до фінансових тузів та редакторів газет, а я, мов та машина, розв'язуй усякі дражливі питання. А якщо де яка помилка, то, звісно, мені й влетить! Але взагалі...
Знизавши плечима, він виявив своє примирення з таким станом речей, тоді викликав дзвінком першого секретаря й передав йому папку разом 8 інструкціями.
Перший секретар, Марсель Шуа, нещодавно написав дві сценки до наступного номера журналу "Паризькі безумства". Його попросили внести кілька поправок з метою посприяти виставам такої собі Бебі Мамур, юної зірки, що, казали, була в найкращих стосунках з Люсьєном Варамбоном, колишнім президентом ради, який мав незабаром зпову ним стати. Догодити цій юній особі значило догодити й Варамбонові і прив'язатись таким чином до колісниці політичної фортуни. Можливо, все майбутнє Шуа залежало ВІД оцих ДВОХ сценок. Тож у дану