В описаних далі подіях чимало нажить розташування псиних місць. Якби топографія Клошмерля не була така, як нона є, то дужо ймовірно, що ці події і взагалі не відбулися б. А щоб читач мав змогу уявити собі клошмер-льські краєвиди, нема кращого способу, як показати йому витяг з кадастрального плану, доповнивши його деякими поясненнями. .
Вибудуване із заходу на схід понад дорогою, що, підіймаючись, оперізує бік горба, містечко Клошмерль багато разів перебудовувалось протягом віків. Його було закладено на нижній частині схилу, де менш дошкуляли негоди, в добу, коли засоби захисту від холоднечі були ще дуже недосконалі. Найвище стояв тоді монастир, колишнє розташування якого видно по теперішній церкві, а також по кількох давніх мурах, що нині правлять за стіни деяким будинкам. Розбудова містечка внаслідок розвитку виноградарства потроху йшла в східному напрямку, але досить несміливо, причому будинки тулились один до одного, бо люди за тих часів по наважувались відокремлюватись від громади, потрібної їм повсякчас. Звідси й плутанина ділянок, і те, що найдавніший район містечка зробився центром. Внаслідок перебудов увесь вільний простір пересунувся на схід, аж до крутого повороту, де з великого горба виступав відріг. Проти цього відрогу 1878 року розбито велику клошмерльську площу, край якої 1892 року побудовано нову мерію, що править одночасно й за школу.
З цих пояснень видно, що запланована Бартелемі П'єшю споруда не змогла б гаразд прислужитися на великій площі, оскільки ця цлоща розташована на околиці містечка, яке витяглось на чотириста метрів уподовж єдиної вулиці. Щоб усі могли користуватися вбиральнею;-
місце для неї треба було знайти легкодоступне, так, щоб не падати переваги одній частині Клошмерля на шкоду іншій. Найкращим виходом було б, звісно, поставити три вбиральні на однаковій відстані одна від одної — в горішньому кварталі, в долішньому і в центрі. Мер так і надумав вробити. Але як на початок то була б завелика ставка. Він міг вдобути успіх, тільки діючи обережно, інакше скоро зажив би неслави, узявшись за таку надміру широку програму, яка б дала привід ворогам галасувати про його безгосподарність: Клошмерль обходився без жодної вбиральпі тисячу років 8 гаком, і зовсім не відчував потреби мати їх відразу аж три, та ще й вибудувані громадським коштом. Тим паче, що користування вбираль-ною потребувало попередньої просвіти клошмерлян, можливо, навіть постанови муніципалітету. Люди, що мочилися від діда-прадіда під стінами або по закутках,— це вже де заскочить потреба,— випорожнюючи сечовий міхур І8 щедрістю, що її викликає клошмерльське вино, благодійне, як кажуть, для нирок, не дуже були б схильні ходити в одне певне місце, яке позбавило б їх приємних розваг, підказаних вигадкою, як от, скажімо, збити влучно скерованою цівкою якусь кувку, зігнути бадилинку, зчинити переполох у мурашнику або поганяти павука в павутинні. У провінції, де так мало забав, треба не занедбувати й найменшої нагоди. А так само й чоловічого привілею подзюрчати навстоячки, відкрито, хвацько, що підтримує чоловічий авторитет перед жінками, яким час від часу слід нагадати про їхню недовершеність, щоб вони стримували свої нищівні язики та стишували галас, від якого тріщить голова.
Все це Бартелемі П'єшю по помипув своєю увагою. Тим-то він і надавав неабиякого значення виборові місця й прийняв ухвалу тільки добре подумавши. Слід, крім того, зазначити, що відсутність бічних вулиць дуже утруднювала цей вибір,— адже велика клошмерльська траса була всуціль обставлена будинками, крамницями, порталами та ґратчастими огорожами — межами приватної власності, на яку муніципалітет не мав ніяких прав.
Наздоженім тепер наших двох знайомих. Перетявши площу;" вони спустилися вулицею аж до середмістя, позначеного церквою, в яку Тафардель ніколи не заходить, а П'єшю заглядав дуже рідко. Перший утримується з фанатичних переконань, другий іде на компроміс через політичну терпимість, не бажафчи погіршувати стосунки з віруючою частиною адміністрованого ним люду. Між іншим, мерова дружина регулярно відвідує церкву, а їхня донька Франсина, з якої хочуть зробити панянку, дістає освіту в богословській школі Макона. Такі компроміси припустимі в Клошмерлі, де сектантство, пом'якшене добрим* гумором від божолейського вина, не видається непримиренним. Клошмерляни розуміють, що така могутня особа, як Бартелемі П'єшю, повинна спілкуватися з розумними людьми в обох таборах, виказуючи на словах непримиренну ворожість до клерикалів, що становить важливий пункт його політичної програми.
Перед церквою Бартелемі П'єшю повільно спинився, аби дуже цікаві подумали, що він став просто так, без жодних адміністративних намірів. Порухом голови, не тикаючи пальцем, він вказав на місце.
— Ми її поставимо он там,— мовив віп.
— Там? — тихо й у подиві перепитав Тафардель.— Убиральню?
— А що? — відказав мер.— Де ж буде краще?
— Ніде більше — це правда, пане П'єгаю. Тільки ж так близько від церкви... А ви не думаєте, що кюре...
— То тепер уже ви, Тафарделю, боїтеся кюре?
— Боюся, пане П'єшю? Пхе! Ми ліквідували шибениці й обрубали пазури цим панам у мантіях. Це я просто собі зауважив, а насправді цих людців нічого боятися. Вони завжди стають на дорозі поступу...
Мер завагався, але все не викладав своєї потаємної думки. Він тільки прибрав свого найдобродушнішого вигляду.
— Може, Тафарделю, ви бачите краще місце? То покажіть його мені.
— Та кращого немає, це вже напевне.
— Отож! Хіба ж ми підпесемо добробут, оглядаючись на вузькі місцеві інтереси? Поміркуйте самі, Тафарделю, адже ви справедливий і вчений чоловік.
Отакими дрібними лестощами можна було добитися від учителя безмежної відданості. П'єшю це знав і як ніхто ко-ристався з такої можливості.
— Пане мер,— поважно вирік Тафардель.— Я особисто захищатиму проект перед, комітетом, якщо на це вапіа воля. Дуже вас прошу доручити мені цю справу.
Бувши хитрим, мер примусив просити себе. Він владав сільським талантом ні на що не давати легко згоди і завершувати найвигідніший торг з преглибоким смутком на обличчі. Воліючи, щоб Тафардель узяв на себе цю нелегку місію, він хотів створити враження, ніби той у нього випрошує цієї ласки. Що більше він вигравав, то дужче виявляв прикрість і жаль. Його радість виступала, перебрана розпачем. Коли якась справа вдавалася напрочуд добре, то, відмовляючись від утіхи попишатися привсе-людпо своїм розумом, П'єшю тільки скромно казав: "Справа оборпулась для мене непогано, хоч я й не приклав до пої рук". Віп видобував тільки користь, послуговуючись такого формулою: "Якщо до справи підходити чоспо, боз бажання мати надмірну вигоду, то рідко буває, що вона по дасть тобі эадоволепня". Ця система створила йому славу чесної людини, яка має тверде слово й завжди здоровий глузд. Люди в притузі охоче приходили питати його поради, звіряти йому свої родинні історії та грошові інтереси. Озброєний усіма такими даними, П'єшю опісля міг крутити своїм світом не без вигоди задля себе. Тож-бо зрозуміла річ, що мати Тафарделя під своєю орудою йому було за іграшки.