Головне й украй тривожне питання: хто має покривати збитки? Безперечно, Туміньйон, кажуть прибічники церкви: мовляв," смертельного удару святому Рокові завдав же чоловік Жюді, хоч він це категорично й заперечує. Велике зацікавлення цією боротьбою думок виявив Тафардель. Він попросив, щоб йому розповіли всю пригоду до найменших деталей, а надто щоб повторили всі образи.
— Рогоносець, кажете? То Нікола взивав Туміньйона рогоносцем?
— Та ще й не раз!—засвідчили Ларудель, Торбайон та інші.-
Тафардель на знак радості зняв свою знамениту панаму, низько вклонився порожній церкві й кинув виклик останній опорі обскурантизму такими словами:
— Панове Лойоли, ми ще посміємось, повірте моєму слову!
На думку Тафарделя, клошмерльського ерудита, прізвисько "рогоносець", наліплене отак привселюдно,— це образа, що моше завдати серйозної шкоди як доброму йменню, так і родинним стосункам ображених. Отже, Туміньйон з дружиною мають підстави правити збитки з Ніколи. Якщо ж церковники й далі переслідуватимуть його за те, що він розбив святого, Ту міньйонові нічого не залишиться, як закласти позов.
— З вами ще буде розмова, пане Поноссе! — прорік Тафардель, ще раз глянувши на церкву.'
По цьому він подався до мерії й відразу сів до праці. Ця пригода у церкві мала дати йому матеріал для двох сепсаціііїшх шпальт у часописі "Віспик виноградаря", що видавався в БольвІллі-на-Саоїіі. З його чудового допису читачі обурено дізнаються, як церковні посіпаки, розпалюючи ревнощі, штовхають подружжя чесних клош-мерльських комерсантів на розлучення, а то, може, й на вбивство.
Оце вже справді-таки буде новинаї
Чи ж хто-пебудь це помітив? Поки там весь Клошмерль нуртує, один-єдиний персонаж зостається незримий: мер Бартелемі П'єшю. Цей розважливий чоловік і мудрий політик, який своєю вбиральнею дав поштовх скандалові, знає ціну мовчанню й відсутності. Нехай запальні рвуться вперед і компрометують себе, нехай балакуни базікають,— віп зачекає, поки на поверхні океану марних слів з'являться вигідні уламки нраидн. Віп мовчить, спостерігає, міркус, вваисус "зи" і "проти", перш ніж пустити в дію клошмерлян, псмов ш'шакіїї па шахівниці свого честолюбства.
Бартелемі П'єшю дивиться далеко вперед, про його мету ніхто не відає, крім Ноемі П'єшю, дружини. Але ця жінка — могила, справжній сейф, найскупіша жінка на весь Клошмерль, найнещиріша в розмові і завдяки цьому найкорисніша жінка, яку тільки доля могла дібрати мерові громади, де народ неспокійний і норовистий. Гарна порадниця оця Ноемі, запаслива мурашка, знай, невтомно гребе до себе, часом навіть перебирає міру, бо робить помилки в розрахунках через надмір розрахунків. Вона завжди ла'дна посварити дві сім'ї за один екю, чи то скочити з ліжка удосвіта, щоб пошпигувати за служницею. Жінка, яка до нестями любить; щоб інші працювали" на неї, і намагається, вважаючи ;це цілком слушним, вичавити з людини останню крапл ю поту на свою користь,— одно слово, прагне до негайного прибутку — і це єдина її вада. З такою вадою вона, згіможнішаючи, може пустити декого з торбою. Не зобов'язаний постійно сидіти в мерії, Бартелемі П'єшю може відлучатись у інших справах, лишаючи за себе Ноемі. Ця адмініструє так круто, що люди часто приходять до нього скаржитись на жорстокість його дружини. Мер їх зустрічає приязно, завжди готовий піти на якусь незначну поступку./ Оці поступки створили йому славу несперечливої приступної людини, не "собаки",— чудова репутація, яку він ще підкріплює своєю манерою говорити, здвигуючи плечима: "Що ви хочете — жінка! А жінки, знаєте..." Отож про П'єшю часто кажуть: "Якби не його жінка..." Сприяючи прихильній громадській думці про нього, вона йому дуже корисна, як адміністраторові.
Ще одна перевага Ноемі: вона зовсім не ревнива. Це жінка, яка анітрохи не цікавиться питапнями ліжка, що часом посідають таке важливе місце в подружніх справах. Від ліжка вона ніколи не мала втіхи. На початку свого заміжжя вона, природно, хотіла знати, що воно таке. Спершу була цікавість, потому марнославство, далі скупість, як і завжди в аналогічній ситуації: пішовши багатою заміж за Бартелемі П'єшю, який тільки й мав того добра, що здоров'я та молодість та ще славився як сильний м&жчина вона не хотіла і з цього боку показати себе гіршою? Ї мусила визнати, що Бартелемі справлявся гарно. Либонь, він узяв її задля грошей, але віддавав із свого добра сторицею, особливо спершу. Це була виключно його заслуга, бо Ноемі не захоплювалась цією справою, не бачивши з неї пожитку. Однак кілька років поспіль вона вважала себе зобов'язаною послуговуватись цим прибутком від посагу Бартелемі. Це аж до часу, поки народилося двоє дітей, Гюстав і Франсина. Тоді Ноемі поставила перед Бартелемі вимогу дати їй спокій..Мовляв, з неї досить і того, що вона тримає на своїх плечах будинок — з дітьми, челяддю, кухнею, пранням та розрахунками, щоб іще гаяти призначений для сну час на дурниці, які вже напам'ять знає. Вона дала наздогад Бартелемі, що коли він зустріне в своїм житті жінок, яким "це дає втіху", то може мати цілковиту свободу дій. "Мені буде менше клопоту",— сказала вона. Пані Ноемі почала ревно відвідувати церкву й зробилася ще скупіша, і в цьому й полягала вся її радість4
Оце зняття певних сімейних обов'язків було тільки наруч Бартелемі. Його дружина завжди була кістлява шкапа, та така неприваблива, що він би сам охоче залишав її в спокої на ліжку під стіною, не маючи до неї ніякого почуття, крім усвідомлення, що він її чоловік. А після народження дітей вона ще й дужче споганіла. Такий тру-долюб, як Бартелемі, щоразу через силу, дуже довго збираючись, ставав до подружньої праці. Тим-то йому припало до вподоби нічне неробство, яке заощаджувало у ньо7 го великий запас енергії. А жінки його завжди цікавили. В міру того як віп старішав, почесті давали йому ті переваги, що їх забирав вік. Бувши спершу муніципальним радпиком, а опісля мором, П'сшго ніколи пе минав сприятливої пагоди. Якщо нопароком охоплопий бажанням він, бувало, накидався на Ноемі, вона йому казала: "І коли вже ти відвикнеш від своїх манер?" — та ще таким крижаним тоном, що треба б мати юнакову сліпу пристрасть, щоб далі допоминатися свого. Отож уже віддавна, принаймні в час, про який ми розповідаємо, він не йшов на експромти, вкладаючи й в амурні справи оту завбачливість, яка в усьому становила його силу. Тепер Бартелемі П'єшю вважав свою дружину чимсь па кшталт інтенданта,, що в деяких моментах може бути його спільником. Пані Ноемі тільки на тому завжди наполягала, щоб спати в одному ліжку. Бо це був привілей дружини, яким вона відрізнялася від жінок, з якими зустрічався й міг мати пригоди її чоловік. Крім того, це сусідство було їй зручно, щоб погомоніти про "всякі задуми, особливо взимку, коли ночі довгі. І, нарешті, цо сусідство було вигідно тим, що по троба було палити грубку в холодній кімнаті. А це вже цінна економія.