Останнім, мов той капітан з розбитого корабля,— шапка як приспущений прапор, тюлевий нагрудник зім'ято,— виходить кюро Поносе, а обік нього впритул іде Жюстина Пюто, яка тримає в руках понівечену голову святого Рока (і колись тож безстрашні жіпки ходили па площу страти, щоб підібрати відрубану кохапцову голову). Перед тлінними рештками святого, набухлими від води в чаші, мов труп потопельника, вона щойно присяглась відомстити. Геть перевтілена, немов нова Жанна Ашетт, цілком готова повторити високу місію Шарлотти Корде ця стара панна уперше в житті відчував, як" по ніколи й ніким не пещених стегнах її засудженого на гірку самотність тіла перебігав глибоке тремтіння, вістун повного екстазу. Тим-то, намагаючись іти в ногу з кюре, вона, хоче примусити його, щоб він показав твердість характеру, хоче скерувати його на політику насильства, згідну з традиціями великих епох в історії церкви, епох завоювання.
Однак кюре Поносса обдаровано впертістю слабовільних патур, які вдатні на величезні зусилля тільки задля зборожоппя власного спокою. Він протиставить Жюстині Пюто осклизлу байдужість, по якій всо ковзав і скочується в нездійсненність кволих бажань. Кюро слухав з уважним виглядом, ніби погоджуючись, але тільки-но вона змовкає на хвильку, як він їй відказує:
— Люба моя панно, господь вам буде вдячний за вашу хоробру поведінку. Однак треба звірити йому турботу в залагодженні труднощів, для чого наш людський розум недостатній.
Привабні перспективи для діяльного запалу старої панни! Вона щось збирається заперечити, але кюре Поносе додаєг
1 Жанна Ашетт — героїня оборони містечка Бове (під Парижем) під чао наступу бургундців (1472). Шарлотта Корде (1768—1793) — французька монархістка, що вбила Ж.-П, Маратаі
— Я нічого не можу вирішити, не побачивши пані баронеси, голови наших конгрегацій і— благодійниці нашої славної клошмерльської парафц.
г Слова, найпридатніші, щоб дршкульно вразити Жюсти-ну Пюте. Вона ще зустрічатиме на своєму шляху цю бундючну Куртебіш, що попогуляла замолоду, а тепер стає в позу благочестивиці, щоб завоювати повагу, яку їй не може більше дати розбещеність! Час уже взяти гору над цією баронесою, в якої таке переобтяжене гріхами минуле. Жюстина Пюте знає дещо, чого клошмерльський кюре, либонь, і не відає. їй з власницею замку дітей не хрестити, вона виведе ту на чисту воду.
Коли обоє підходять до церковного будинку, стара панна хоче теж увійти всередину. Але кюре Поносе її відстороняє.
— Пане кюре,— наполягає вона,— я б хотіла з вами переговорити в чотири ока.
— Відкладім цю розмову на пізніше, люба моя панно.
— А якщо я вас проситиму мене висповідати, пане кюре?
— Люба моя панно, зараз не час. Та й ви сповідались тільки два дні тому. Щоб зберегти шанобу святих тайн, не слід зловживати ними через дрібниці.
Після всього того, що вона вчинила, їй знову відмовлег но в любові! Вона ковтає цю цикуту з жахливою гримасою. А пат.ім таки кидає ущипливо:
— Краще б мені бути однією з отих соромітниць, що розповідають" усяку гидоту,— еге ж? Тих вам цікавіше слухати.
— Не судіте й судимі не будете,— стримано відповідає на це кюре.-— Місць по праву руку од господа не так багато, і їх збережено для милосердних душ. Я вам даю відпущення заздалегідь. Ідіть з миром, люба моя панно. А мені зараз конче потрібно переодягтися...
І клошмерльський кюре розчиняє двері до своєї господи.
ПЕРШІ НАСЛІДКИ
Коли вибило дванадцяту годину, натовп на головній вулиці Клошмерля став повільно розходитись невеличкими гуртами. В усіх були удавано стурбовані обличчя, і дехто впівголоса висловлював сповнені потаємною радістю думки: явно добромисна справа церкви зробила день святого Рока у 1923 році найнезабутнішим святом у — пам'яті клошмерлян. Запасшись удосталь новинами про церковну баталію, люди квапилися чимшвидше дістатись додому, щоб там піддатися нескромним розмовам, підказаним особистою уцороджоністю.
В Клошморлі, як ви вже зпаето, народ трохи потерпає від нудьги. * Звичайно над цим якось не задумуються. І тільки коли трапиться отака несподівана пригода, люди раптом відчувають різницю між одноманітним животінням і життям, де таки справді щось відбувається. Скандал у церкві був чисто клошмерльського, так би мовити, сімейною справою і зачіпав тільки втаємничених. Але в таких випадках увага глядачів зосереджується настільки, що з коштовної суті аніщо не пропадає. Ось як ставляться до цього клошмерляни, і серце їм наповнюють гордість та сподівання.
Зауважмо й те, що час видався якнайвдаліший для скандалу. Якби цю саму бучу збили у розпал збирання винограду, то вона була б приречена на поразку: спершу треба попорати вино, сказали б клошмерляни, а Туміньйон, Нікола, Пюте, кюре та інші не ай собі миряться між собою як знають. Але скандал учинився, ніби з волі неба, в час цілковитого байдикування!, в дозвільну пору — і якраз перед тим, як іти до столу, рта ще й у день, коли глибокі тарілки поставлено на мілкі й добуто з льоху пляшки зі старим вином. Таж це знаменито, справдешній дар небесний — отака пригода І Тут уже йдеться не про беззмістовні розмови, що їх завтра й забудеться, не про дрібні чутки від дому До дому, від родини до родини, які, звичайно, гинуть у зародку. Ні, тут достеменна солідна історія, з багатьма подробицями, історія, над якою сушить голову ціле містечко. І потім,— сто чортів! — це ж неабияка історія, і вона не скінчиться, як завбачали всі, просто так.
Тим-то клошмерляни з добрим апетитом посідали за столи, будучи певні своєї розваги на багато місяців уперед і цілком слушно пишаючись тим, що можуть запропонувати своїм гостям із довколишніх сіл історію зовсім свіженькою, ще з перших уст. Як добре, думали вони, що сюди нагодилися й чужі. Бувши заздрісними, як і всі люди, ч/жаки б нізащо не повірили, почувши десь-інде, що Нікола й Туміньйон усправжки затіяли бійку в церкві і що святий Рок отак постраждав від неї. Щоб святий та звалився в чашу й відбив собі голову завдяки спільним зусиллям церковника і єретика — таке не щодня побачиш.
Тільки-ло/. клошмерляни посідали вдома за столи, як увесь Клошмерль наче заціпенів у спекотному полудні: не відчувалось ані найменшого подиху вітерця. Містечко пропахло теплим хлібом, вареним тістом та смачним рагу. Небо висло синє-синє аж до болю в очах, сонце голомшило немов дрючком по головах, багрових з надміру потрав та напоїв. Ніхто вже не наважувався виткнути носа за поріг прохолодної господи. Мухи, що гули над купами гною, опанували містечко, яке без них видавалося б зовсім завмерлим.