— Я, та нічого не зроблю?
— Смішиш людей, та й квит. Кричати то ти вмієш — зоддалеки. Та щоб сказати щире слово там, де треба, то ти такий самий мастак мовчати, як і іншії Поносе може говорити що завгодно в своїй церкві і не боятись таких, як ти.
— То ти гадаєш, я злякаюся твого Поносса?
— Він тебе примусить пити свячену воду з чаші, бідолахо Франсуа! А коли дійде твоя черга лягати в дощану скриньку, ти пошлеш до Поносса. Краще йди ляж спати, а не плети тут усякі нісенітниці. Я вже мовчу про те, що коли Жюді побачить, в якому стані ти виходиш звідси, то будуть тобі непереливки, Франсуа.
Все було добре розраховано. На марнославця такі за1-спокійливі слова впливають просто страхітливо. Франсуа Туміньйон ухопив пляшку за шийку й 8 розгону гепнув нею об стіл, аж склянки попідскакували.
— Чорт забирай! — вигукнув він.— Заб'ємось об заклад, що я піду просто до церкви?
— Мені тебе шкода, Франсуа! — відповів нібито розчаровано під'юджувач.— Іди спати, кажуть тобі!
Новий виклик вразливій честі питця. Туміньйон гепнув пляшкою вдруге. Він розсердився не на жарт,
— То заб'ємось, що я скажу Поноссові все в вічі?
— Пхе, що ж ти йому скажеш?
— Що мені на нього наплювати!
Жюль Ларудель відповів тільки зневажливою мовчанкою, яку супроводили сумовита посмішка та навмисне неприховане підморгування, чим небезпечний підбурювач запрошував чесних людей бути свідками маячних нахвалянь шаленця. Ці вкрай образливі гримаси й зовсім розлютили Франсуа Туміньйона.
— Сто богів 8 боженятами та ще той кілочок, на який бог шапку вішав! —вагорлав він.— То я, по-вашому, зовсім безклепкий? Цейсмердюк насмілюється дзявкати, що я туди де підуі Побачите, як я не піду! Побачите, боюсь я поговорити 8 Попоссом чи пі. Ех ви, лайнюки, обрезклі гепи! Кажете, я не піду? То я зараз іду просто до церкви! І відразу скажу цьому попові, що я про нього думаю! А ви підете?
Але пішли вони всі цілою громадою: Артюр. Торбайон, Жюль Ларудель, Бенуа Плокен, Філібер Дабар, Дельфін Лагаш, Оноре Бродекен, Тонен Машавуан, Ребулад, Пуа-панель та інші — назбиралось десь чоловік із двадцятеро.
СКАНДАЛ ВИБУХАЄ
Знявши ризу й надягши на сутану саму тільки куца-вейку, кюре Поносе повільно й тяжко піднявся на амвон. Спершу він сказав:
— Помолімось, браття мої.
Далі він проказав молитви за небіжчиків та доброчинців парафії, що дозволило йому звести дух. А надто молилися на всіх клошмерлян, померлих від знаменитої пошесті 1431 року. Коли скінчено молитись, кюре Поносе зачитав тижневі оголошення, а також сповістив про заручини. Після цього він прочитав недільний витяг з євангелія, що мав правити за тему його напучення,— сьогодні-бо йшлося про вельми важливе напучення, яке мало дійово вразити уми парафіян і до якого він підходив не без тривоги. Отож він заходився читати:
— "В ТОЙ ЖЕ ЧАС, КОЛИ ЇСУС НАБЛИЗИВСЯ ДО ЄРУСАЛИМА Й ЗАБАЧИВ ЦЕ МІСТО, ВІН СТАВ ОПЛАКУВАТИ ЙОГО ДОЛЮ, ПРИМОВЛЯЮЧИ:<ГАЙ-ГАЙ! ЯКБИ БОДАЙ ХОЧ СЬОГО ДНЯ, ЯКИЙ ТОБІ ЩЕ ДАНО, ЗНАВ ТИ, ЩО ТОБІ МОЖЕ ПРИНЕСТИ МИР! ТІЛЬКИ Ж НИНІ ВСЕ ЦЕ ПРИХОВАНО ВІД ОЧЕЙ ТВОЇХ. І НАСТАНУТЬ ДЛЯ ТЕБЕ НЕЩАСЛИВІ ДНІ, І ВОРОГИ ТВОЇ ОТОЧАТЬ ТЕБЕ, ЗАМКНУТЬ ТЕБЕ, СТИСНУТЬ З УСІХ БОКІВ І ПОВЕРГНУТЬ ДО НІГ СВОЇХ ТЕБЕ Й ДІТЕЙ ТВОЇХ, ЩО ПРОБУ ВАЮТЬ У МУРАХ ТВОЇХ, І НЕ ЗАЛИШАТЬ ВОНИ КАМЕНЯ НА КАМЕНІ, ТОМУ ЩО НЕ ВІДАВ ТИ ЧАСУ, КОЛИ ДО ТЕБЕ ЗАВІТАВ ГОСПОДЬ..."
5 2—1599
129
Наснажившись отак, кюре Поносе осінив себе святим хрестом, і то з неквапною величчю, в яку намагався вкласти надзвичайну й загрозливу врочистість, бо ж він узяв на себе досить-таки неприємну місію. Йому до того було прикро, що знак хреста, який він вважав величним, насправді надав йому вигляду чи то хворобливості, чи то якоїсь провини. Але кінець кінцем він спромігся на силі й розпочав так:
— Ви щойно чули, любі браття мої, що сказав Ісус на горі Оливній: "ГАЙ-ГАЙ! ЯКБИ БОДАЙ ХОЧ СЬОГО ДНЯ, ЯКИЙ ТОБІ ЩЕ ДАНО, ЗНАВ ТИ, ЩО ТОБІ МОЖЕ ПРИНЕСТИ МИР!" Любі браття мої, заглибімось у себе самих, поміркуємо. Чи ж Ісус, переходячи сьогодні нашу щедру божолейську сторону й наглядівши з вершини однієї з гір наше пишне містечко Клошмерль,—чи ж не мав би Ісус нагоди мовити слова, що їх він колись мовив, бачачи розділений Єрусалим? Чи ж маємо ми, любі браття мої, мир, тобто милосердя, оцю любов до ближнього, яку проповідував син божий, поки й умер за нас на хресті? Звісно, господь у своїй безмежній терпимості не вимагає від нас пожертв, що були б понад наші жалюгідні сили. Він для нас приберіг ласку, давши нам народитись у час, коли вже непотрібне мучеництво для утвердження віри. Тим паче, любі браття мої, коли вже нам так полегшено заслугу...
Не варто подавати в цілому розвиток думки кюре Поносса. Розвиток цей не був блискучий. Впродовж добрих двадцяти хвилин кюре навіть затинався декілька разів. Він починав вибиватися із звичної колії. Тридцять років тому з допомогою свого приятеля, кюре Жуффа, він склав десятків зо п'ять проповідей, яких мало вистачити на всі обставини віроповчання в спокійних умовах. Відтоді клошмерльський ,кюре і тримався за цей благочестивий репертуар, який повністю вдовольняв духовні потреби клошмерлян, що їх надто мінливе плетиво думки тільки збивало б із пантелику. Але ось цього дня 1923 року кюре Поноссові довелось удатись до імпровізації, щоб увести в свою проповідь кілька натяків на оцю судну вбиральню. Ці натяки, кинуті з. високості амвона, та ще й у день містечкового свята, мали згуртувати круг церкви християнські сили й викликати несподіване сум'яття в супротивному таборі, що обіймав поміркованих, безпартійних, хвальків, але де справжніх безбожників було дуже мало.
Двічі кюре Поносе непомітно виймав годинника, а його красне слово й далі плуталося в лабіринті фраз, із якого не знаходило виходу. Щоб гіиграти час, воно раз у раз мусило відступати назад до гаких рятівних зворотів, як "гм!" "е-е-е", "любі браття мої" тощо. Треба було з цим кінчати. Клошмерльський кюре благав небо: "Господи, дай мені відвагу, надихни мене!" І врешті він кинув рішучі слова:
— "1 МОВИВ ICY С у ВИГАНЯЮЧИ ТИХ, ЩО ЗІБРАЛИСЯ В ХРАМІ: "ДІМ МІЙ — ЦЕ ДІМ МОЛИТВИ, А ВИ ЙОГО ЗРОБИЛИ ВЕРТЕПОМ РОЗБІЙНИКІВ". Отож, любі браття мої, візьмімо собі за взірець твердість Ісусову. 1 ми, християни Клошмерля, так само знаємо; що треба вигнати тих, хто встановив нечисть у сусідстві любої нам церкви! По каменю, по ганебних блюзнірських стінах завдамо спасенного удару кайлом. Браття мої, любі браття мої, ми її зруйнуємо!