-З 2—1599
УРОЧИСТЕ ВІДКРИТТЯ
Мов той чарівливий трубадур, що примушував колись цікавих вихилятися з вікон і відразу ставав улюбленцем дам, з'явилась якогось ранку весна — на добрих п'ятнадцять днів раніше від того часу, коли починає підійматись перша завіса з передбачених режисерами пір року. Ніжний і зухвалий паж, пропонуючи букети фіалок, фарбував щоки жінок у ясно-рожевий колір персикового цвіту і лагідно виявляв ознаки уваги, від яких вони ніяковіли, не можучи й зітхнути до ладу, і зоставались геть схвильовані в радості та чеканні, і зберігали на устах запах квіт тів, садовини й кохання.
Почалося з раптового підвищення температури. В віч на 5 квітня 1923 року невеличкий подув північного вітру, обтяженого пахощами Бургундії, влаштував велике небесне прання, подівши не знати куди чорне лахміття, яке напередодні тяглося з заходу на схід і засмучувало мешканців Клошмерля біля підніжжя Азергських гір, ледь помітних у.бризках брудних хмар, що плювались дощем. За одну ніч сторожа блакиті геть усе вимела, порозгортала полум'яне драпрі й попідвішувала жирандолі. І сонце в цьому голубому атласі, розтягненому в нескінченність, сяяло, сміючись повними щоками, раділо від щирого серця й робило перші квіточки зворушливими, хлопців — ве-
селими, дівчат — поступливішими, старих — не такими буркотливими й напучливими,і батьків більш тямущими, жандармів — трохи .розумнішими, чесних людей і богомільних жінок — терплячішими, а економів — щедрішими, одно слово, повнило всі груди лагідністю. Доводилось хоч-не-хоч примружувати око цьому небесному хитрунові, що видобував веселі іскри зі смарагдових слоїків та герані Пуальфара. Пані Фуаш продавала більше тютюну, кав'ярня при Торбайоновому заїзді була щовечора напхом напхана, кюре Поносе збирав найбільше пожертвувань, аптекар плакав донесхочу, лікар Мураль лікував одним влучним ударом, нотар Жіродо готував шлюбні угоди, Тафардель поліпшував світ, і його дух відгонив резедою, ЇГєшю потайки потирав руки, а між декольтованими персами красуні Жюді спала зморена ніжністю ранкова зоря.
Все оновилось, прибравши свіжого полиску, перед серцями зазоріла низка нових ілюзій, що полегшували тягар життя. З горішнього містечк.а було видно ще рудуваті кістякуваті ліси, щойно звільнені від зимових сповивал; брунасту жирну землю, повтикувану мокрими стеблам и; ніжні поля, порослі зеленим пушком жита, що викликали у клошмерлян бажання стати випущеними на волю лошатами, які брикають задніми ногами вище носа, або отими шмаркатими маленькими телятами, які ніби десь понакрадали кожне по чотири патички з огорож і поробили з них собі ніжки. Клошмерль потрапив у вир теплого трепету в. загальне відродження невидимих міріад тварин; повсюди відбувалися хрестини: перші кроки, перші злети, перші крики. Світ хтозна вже вкотре відлучувано від груді, і геть нескромне сонце плескало людей по плечі, мов. давній приятель при зустрічі.
— Господи! — казали клошмерляни.— Яка благодать — такий день!
Від цього їх розпирала сверблячка бажань, давніх як світ, які і є законом світу, вищим від вузькоглядних людських законів та моралі. Ожила прадавня потреба вганяти за гарними свіженькими дівчатами, з .широкими мов вічність стегнами, грудьми та литками з утраченого раю і накидатись на цих тремтливих незайманок, на цих жалісних сарн кохання переможними напівбогами. А у жінок знов прокидалось біблійне одвіку їм притаманне бажання ставати спокусницями, нагими німфами на луках, де вітер пестить їм непокірні кучері, а довкола стрибають великі присвоєні звірі, прийшовши полизати пилок у них з уквіт-
3*
67
чаного тіла, тоді як вони чекають появи переможця що перед ним загодя визнали свою нібито поразку, яка насправді е перемогою цих. облудниць. Правічні потяги змішувались у головах клошмерлян з тьмяними думками, які їм навіяла цивілізація, і в сукупності їх бентежило ціле плетиво занадто складних помислів. Це була знаменита весна, що звалилась без попередження їм на голову, на лопатки, на хребет. Вона їх украй схвилювала й ошелешила.
І ця пора мала тривати ще довго.
Початок її збігався саме зі святом урочистого відкриття, призначеного на післязавтра, сьоме квітня, суботу, після чого ще була можливість добре відпочити в неділю.
Ця маніфестація мала закріпити перемогу Бартелемі П'єшю й Тафарделя. Вбиральня, споруджена під стіною Божолейських галерей, при вході до завулка Ченців, стояла црикрита брезентом. Прийнявши пропозицію мера, що завжди намагався привабити до Клошмерля помітних політичних діячів, муніципальна рада постановила влаштувати з цієї нагоди по-селянському бучне свято, яке відзначило б поступ у впорядкуванні провінційних міст. Було оголошено збори з питання "Свято клошмерльського вина", але справжню причину становила вбиральня. Розраховували на присутність супрефекта, депутата Арістіда Фокара, численних департаментських радників, мерів сусідніх містечок, трьох голів виноробних синдикатів, кількох місцевих ерудитів, а також поета Бернара Самотраса (справжнє його ім'я та прізвище було Жозеф Гамель), котрий мав зачитати присвячену цій події-оду. І, нарешті, пообіцяв прибути на свято також найвидатніший вихі-дець із Клошмерля — екс-міністр Александр Бурділья.
Всяк, хто в Клошмерлі сповідував прогресивні ідеї, радів з цієї маніфестації, тоді як консерватори навпаки — приготувались до бойкоту. Пані баронеса де Куртебіш, запрошена через третю особу, відповіла з властивою їй зухвалістю, що вона "не хоче мати нічого спільного з бевзями". Слівце було з тих, що їх важко вибачити. На щастя, трохи його загладила поведінка її зятя, Оскара де Сен-Шуля. Не маючи ані фаху, ані здібності до чогось, ця шляхетна особа готувалася до ще не визначеної політичної діяльності, тим-то обережність підказувала йому не протиставляти себе марно жодній партії, поки не проголошено його політичного кредо, що він збирався зробити в останню мить, щоб не наразитись на помилку, спричинену поспіхом. Посланцям від; демократів,— дещо розгубленим від його самовпевненого вигляду в пенсне та надмірної уважливості, з-під якої проглядало презирство,— він дуже чемно відповів, що баронеса репрезентує іншу добу і йде за тогочасними передсудами, а ось він має ширшу концепцію громадського обов'язку і вважає, що кінець кінцем ніяке законне починання ("я не кажу "протизаконне",— зауважте це, панове!" — з хитрою усмішкою підкреслив він) не залишить його байдужим.