— Я прокажу вам чаклунське закляття, і ви все знатимете. Наче ж я його ще не забув?.. — Суботик якусь мить подумав, кивнув головою, присунувся ще ближче до вуха пана Пляшкера й зашепотів:
Як п'ятниця вступається суботі, в ту опівнічну пору спати — годі! Бо саме настає цятковий час — на дах, мов на коня, мерщій вилазь! Як повний місяць в небо випливає,
згадай: у світі чарівні слова є! Нехай тоді одне з них пролуна — його лише одна істота зна. Хоч то ім'я тії істоти, так, але його читати слід навспак!
— Здається, ніде не помилився. Нічого не забув. Ви все зрозуміли, тату?
— Не так щоб дуже, правду кажучи, — відповів пан Пляшкер. — Хіба що ти мені розтлумачиш те, чого я не втну. Ось хоч би вже перше речення — про п'ятницю, що "вступається суботі".
— Цсс-сс! — просичав Суботик. — Не так голосно! Та це ж ясно: коли відходить п'ятниця і настає субота — опівночі!
— Потім там сказано про цятковий час. Це як розуміти?
— А ви й не здогадалися? Та це ж той час, коли здобувають цятки для здійснення бажань!
— А-а... — прошепотів пан Пляшкер. — Зрозуміло! А що там ще про коня?..
Суботик захихотів.
— Там не про коня, татку, а про дах. Бо коли сидиш на даху, на самісінькому гребені, поспускавши ноги обабіч, то наче ти на коні.
— Он як! А що там про місяць? Він неодмінно має бути повний?
— Авжеж, татку, саме так! Отже, ви все зрозуміли.
— Та де там! Я не второпав найважливішого: про слово, яке має пролунати.
Суботик ще раз проказав останні два рядки свого чаклунського закляття:
Воно — ім'я тії істоти, так! Але його читати слід навспак!
— Якої істоти? — Пан Пляшкер геть розгубився.
Суботик зареготав.
— Та моє! Ця істота — то ж я.
— Ти? — Пан Пляшкер став міркувати: — Твоє ім'я — Суботик. І треба його прочитати навспак, з кінця. Тобто це слово — "Китобус"!
— Саме так, "Китобус" — це і є наше слово. Добре його запам'ятайте. На той випадок, якщо я забуду, — прошепотів Суботик. — Отепер ви знаєте, як нам добути сині цяточки для здійснення бажань!
— Чи таки справді знаю? — мовив пан Пляшкер. — Перекажу-но я краще все це ще раз своїми словами. Аби ти впевнився, що я зрозумів тебе як слід, нічого не перекрутив. Отже, нам доведеться якось опівночі з п'ятниці на суботу, при повному місяці, вилізти на дах. І там, угорі, ти рівно о дванадцятій годині промовиш слово "Китобус"! А Що ж тоді станеться?
— Тоді я знову матиму сині цятки для здійснення бажань!
— Це просто чудово, — сказав пан Пляшкер. — Але я так і не збагнув одного: чого й мені неодмінно треба дертися з тобою на дах? Хіба ти сам не можеш здобути своїх синіх цяток?
Суботик похитав головою.
— На жаль, ні, — сказав він. — Цятки здобувають неодмінно удвох. Один — той, хто приймає їх на себе, і другий — той, хто загадує бажання. Інакше не можна.
— Ну гаразд. То вилазьмо на дах уже наступної п'ятниці, — прошепотів пан Пляшкер.
— Як-то — наступної п'ятниці? Ви ж переказували чаклунське закляття своїми словами і самі сказали: опівночі при повному місяці. А наступної п'ятниці на небі видно буде хіба що три чверті місяця.
— Ох, та це, виявляється, значно тяжче, ніж я собі думав, — прошепотів пан Пляшкер. — Сподіваюся, він не забариться, той повний місяць.
— Він з'явиться наступного тижня.
— Наступного тижня? Чудово!
— Але, на жаль, у вівторок чи в середу.
— Та це ж просто підло з його боку! — обурився пан Пляшкер. Так наче місяць на злість йому навмисне здумав стати повним не в п'ятницю, а десь серед тижня. Аби лишень "варити воду" з пана Пляшкера! — А коли ж потім випаде повний місяць?
— Та днів за тридцять. Хіба ж ви не знаєте?
— За тридцять днів! — простогнав пан Пляшкер. — А чи буде ж тоді п'ятниця?
— Цього я й сам не знаю. Доведеться просто чекати.
— Ні-ні-ні! — Пан Пляшкер підхопився. — Я знаю, як нам це з'ясувати. Адже в моєму кишеньковому календарику це вказано. Гайда в кімнату й поглянемо, не відкладаючи!
І вони разом кинулися бігти коридором до кімнати пана Пляшкера. Пані Моркван рвучко розчинила двері своєї спальні й вигукнула:
— Чи буде коли змога бодай одну ніч проспати в цьому помешканні спокійно, так, щоб пан пожилець не гупав, як слон, коридором? І це о четвертій ранку!
Щоправда, було в цьому подвійне перебільшення, навіть наклеп. Бо ж, по-перше, пан Пляшкер доти ніколи не гупав уночі коридором, а по-друге, була не четверта година ранку, а лише третя година п'ятдесят дві хвилини.
Та ні пан Пляшкер, ні Суботик не протестували проти цих неправдивих звинувачень. Бо, власне, й не чули їх — так прудко перебігли обидва до кімнати пана Пляшкера й зачинили за собою двері.
Пан Пляшкер ухопив свій кишеньковий кален-дарик і кинувся квапливо гортати його сторінки, аж доки врешті знайшов те, що шукав.
— Ось воно, дивися! Тут зображено маленький білий круглий місяць. І це якраз п'ятниця! Третього серпня. Як нам пощастило! Адже повний місяць міг з'явитися аж десь у вересні чи в жовтні.
— Буває так, що й за цілий рік не випаде повня в п'ятницю, — статечно повідомив Суботик. — Вам таки справді надзвичайно поталанило, татку!
— Колись же та має поталанити, — задоволено сказав пан Пляшкер.
Він ліг у ліжко, позіхнув від щирого серця й промурмотів:
— Так, а тепер нумо мерщій досипати!
— А це вже не вперше вам так страшенно поталанило! — мовив Суботик перед тим, як і собі лягти в ліжко й шаснути під ковдру.
— Не вперше? — перепитав пан Пляшкер. — А хіба мені вже випадало таке щастя?
— Навіть ще й більше, — відповів Суботик, позіхнув і глибше заліз під ковдру.
— Справді? І коли ж, на твою думку, це було?
— Тоді, як до вас прийшов я і залишився з вами, — відповів Суботик.
— Авжеж, твоя правда, — згодився пан Пляшкер, уже напівсонний. Не минуло й хвилини, як обидва поснули.
П'ятий розділ Пан Вівторакус дає поради
Уже наступного дня пан Пляшкер почав сумлінно готуватися до майбутнього сходження на дах. Або, краще сказати, його почав готувати Суботик. І сам готувався разом із татком. Тільки-но пан Пляшкер, прийшовши з роботи, втомлено опускався в улюблене крісло, щоб трохи перепочити, малий одразу вигукував:
— Уставайте, татку, потренуємося, щоб у голові не паморочилось.
І пан Пляшкер справно підводився з крісла й розпочинав свою першу вправу. Вона йому навіть подобалася, бо була зовсім легенька: він ставав на стілець і дивився вниз, на підлогу.