– Я також дуже радий, Мімі, – проказав я, потискаючи руку Йоргенсену. Він був років на п'ять молодший за дружину, високий, худий, смаглявий, вбраний з голочки й пещений, із вкритим лаком волоссям та напомадженими вусами. Вигнувши спину, він промуркотів:
– Добридень, містере Чарлз.
В його голосі відчувалася німецька вимова, долоня була вузька і міцна.
Ми зайшли до вітальні. Після церемонії знайомства Мімі вибачилась перед Порою за вторгнення:
– Перепрошую, але мені так хотілося знову зустрітися з вашим чоловіком. До того ж відомо: щоб витягти звідкілясь моє кошеня, треба хапати її за барки. – Вона посміхнулась до Дороті. – Ти б перевдягнулася, кицю.
Киця прогарчала з повним ротом їжі, мовляв, не розумів, чому це вона мусить стирчати цілий день у тітки Аліси, хай навіть і на різдво.
– Гілберт, напевне, не збирається туди йти.
Мімі зазначила, що Аста гарненька собака, і поцікавилась, чи я не знаю, де може бути її колишній чоловік.
– Ні.
Продовжуючи бавитися із собакою, вона докинула:
– Він справді таки божевільний, бо лише несповна розуму може зникнути в такий момент. Нічого дивного, що поліція спершу запідозрила його.
– А тепер кого вона підозрює? – поцікавився я.
Мімі скинула на мене очі.
– Ти що, не читав газет?
– Ні.
– Убивця такий собі Мореллі. Гангстер. Колишній коханець небіжчиці.
– Його схопили?
– Ще ні, але він її вбив. Мені треба розшукати Клайда. Від Маколея ніякої допомоги. Він запевняє, що йому невідомо, де Клайд, але ж це просто кумедно. Він довірений Клайда в усіх питаннях, і я певна – має з ним зв'язок. Як ти гадаєш, чи можна вірити Маколею?
– Він адвокат Клайда. Не бачу причин, щоб він тобі відкрився.
– І я такої ж думки. – Вона посунулась на дивані. – Сядь-но! В мене тисяча запитань до тебе.
– Може, спершу щось вип'ємо?
– Тільки не яєчний лікер. Мене від нього нудить.
Коли я повернувся з комірчини, Нора з Йоргенсеном змагалися у знанні французької, Дороті удавано порпалася в тарілці, а Мімі знову бавилася із собакою. Я роздав напої і примостився поруч з Мімі.
– В тебе чудова дружина, – зазначила вона.
– Я її кохаю.
– Зізнайся мені, Ніку, Клайд, на твою думку, справді божевільний? Тобто чи може він внаслідок своєї схибленості щось викинути?
– Звідкіля мені те знати?
– Я хвилююся за дітей, – пояснила вона. – Особисто в мене до нього претензій нема – вони всі були вирішені під час розлучення, – а ось у дітей можуть виникнути. Ми зараз на безгрошів'ї, й мене турбує майбутнє дітей. Якщо він хворий, то може розтринькати геть усе і лишити дітей без цента. Скажи, що мені робити?
– Ти хочеш запроторити його до божевільні?
– Ні-і, – заперечила вона нешвидко. – Але поговорити з ним бажаю. – Вона схопила мене за руку. – Ти можеш його розшукати.
Я похитав головою.
– Невже ти не допоможеш мені, Ніку? Ми ж були друзями. – Її великі блакитні очі дивилися ніжно і благально.
Дороті з підозрою стежила за нами з-за столу.
– Боже мій, Мімі, – відказав я, – та в Нью-Йорку тисяча детективів. Найми будь-кого. А Я цим уже не займаюся.
– Знаю, але… А що, Доррі вчора була дуже п'яна?
– Може, я сам був під чаркою, – мені вона видалась нормальною.
– Ти не вважаєш, що вона стала гарнесенькою лялечкою?
– Я завжди був такої думки.
Вона замислилась на хвилю, а тоді попередила:
– Вона ще зовсім дитина, Ніку.
– Ти про що?
Мімі вишкірилась.
– То ти йдеш одягатися, Доррі?
Дороті похмуро повторила, що не розуміє, чому це мусить гайнувати цілий день у тітки Аліси.
– Місіс Чарлз така люб'язна, – обернувся Йоргенсен до дружини, – що пропонує нам замість…
– Так, – підхопила Нора. – Чому б вам не залишитись? У нас збереться невелике товариство. Не обіцяю, що буде щось незвичайне, але… – Вона махнула рукою зі склянкою.
– Я б з радістю, – відповіла Мімі, – та боюся, що Аліса…
– А ти вибачся перед нею по телефону, – запропонував Йоргенсен.
– Давай я подзвоню, – озвалася Дороті.
Мімі кивнула.
– Будь з нею лагідна.
Дороті рушила до спальні. Всі якось відразу повеселішали. Нора перехопила мій погляд і радісно підморгнула, я моргнув їй у відповідь тим охочіше, що помітив, як Мімі стежить за мною.
– Ти б ліпше послав нас під три чорти, правда? – спитала Мімі.
– Звісна річ.
– В кожному жарті… Ти ж бо був палким поклонником бідної Джулії.
– "Бідна Джулія" – в твоїх устах це звучить глумливо. Вона справді мені подобалась.
Мімі знову схопила мене за руку.
– Вона зруйнувала наше з Клайдом життя. Природно, що я її ненавиділа… тоді… Але це було давно. Коли я пішла до неї в п'ятницю, то не відчувала вже люті. Особливо, коли побачила її мертвою. Така молода. Просто жах! Байдуже, як я до неї ставилась раніше, тепер тільки можу жаліти. Саме це я і мала на увазі, сказавши "бідна Джулія".
– Мені невідомо, що у тебе насправді на думці, – зауважив я. – Що у кожного з вас на думці.
– У кожного з нас? – перепитала вона. – Хіба Доррі була…
Дороті вийшла зі спальні.
– Я з нею домовилась, – повідомила вона, цмокнула матір у губи й сіла поруч.
Мімі витягла пудреницю й, зазирнувши в дзеркальце, чи не розмазалася помада, спитала:
– Вона не образилась?
– Ні, я її умовила. Що треба зробити для того, щоб випити?
– Треба підійти до столика в комірчині, на якому стоять пляшки, – пояснив я, – цеберко з льодом, і налити.
– Ти надто багато п'єш, – зауважила Мімі.
– Менше за Ніка. – Дороті рушила до комірчини.
– Ох, ці дітоньки! – похитала головою Мімі. – Виходить, ти був у захопленні від Джулії Вулф?
– Вам теж налити, Ніку? – голосно спитала Дороті.
– Будь ласка! – відгукнувся я, а тоді повернувся до Мімі:– Вона мені подобалась.
– Ну ти й слизький! – пробурмотіла вона. – Невже вона тобі подобалася, скажімо, більше за мене?
– Ти про ті кілька згаяних нами вечорів?
Мімі щиро розреготалась.
– Іншої відповіді я й не чекала. – Вона обернулася до Дороті, яка несла склянки. – Треба буде купити тобі такий блакитнуватий халатик, люба. Він дуже тобі пасує.
Я взяв у Дороті свою склянку і сказав, що піду перевдягатись.
7
Нора з Дороті були в спальні, коли я вийшов з ванної. Нора розчісувала дівчину, яка сиділа на краєчку ліжка, вимахуючи панчохами.
Дружина послала мені рукою поцілунок у дзеркалі. Вона виглядала щасливою.