Хто зважиться — вогняним наречеться

Сторінка 23 з 37

Бердник Олесь

Обличчя героя було незворушно-серйозне, лише біля вуст інколи з’являлася легка, лагідна усмішка. Така, як в дитини, коли вона вві сні бачить щось прекрасне, приємне.

Славко закінчив свою оповідь, і космонавт ще кілька хвилин сидів непорушно. Потім розплющив очі. Поклав руку на плече хлопця.

— Я заздрю вам обом, — сказав він.

— Нам? — здивувався Славко. — Мабуть, насміхаєтесь?

— Правда. Таке стрічається не кожному. У нас, у космонавтів, теж буває незвичайне… таке, про що не пишуть в газетах, в книгах, але щоб так…

— То що ж ви нам порадите? — несміливо запитала Ліна.

— Та хіба ж тут потрібна порада? — палко сказав Король, щиро дивлячись на неї. — Друзі мої, не до мене ж зверталася чудо-цвіт, Нанті, чарівна істота з далекого краю? Чуєте? Не до мене, а до вас! Чому ви забули про це? Чому шукаєте відповіді поза собою?

— Я… ми думали, що старші…

— Які старші? — здивувався космонавт. — Хіба в казці старші добувають жар-птицю? Хіба не наймолодший? Хіба не той, над ким насміхаються, глузують? Братці ви мої! Не ждіть відповіді від учених чи космонавтів! У них — своє, у вас — своє! У нас — наукова казка, у вас — просто казка! І та й та — прекрасна! Ви гадаєте, що у нас все гладенько? Ого! Такі бурі гримлять, що страх! Буває, якийсь вчений чи космонавт висуне нову гіпотезу або проект, а на нього — стріли, стріли! Абсурд, кричать, безумство, авантюра! А далі — глядь! — минає час, і "авантюра" летить в небо, або відкриває нові частки, або дає для пізнання нові шляхи в теорії чи практиці. Наука, братці ви мої, це теж дивовижна казка! І хто хоче йти у ній широким шляхом — той не відкриє нічого нового. Отак і ви… в своїй чарівній казці не шукайте поради того, хто не звідав небувалого шляху…

— А де ж ті, хто звідав? — гірко запитав Славко.

— Будь ти перший! — твердо мовив космонавт.

— Я? — завмер від несподіванки хлопець.

— А чому б і ні? Хтось же повинен бути піонером?

— А куди йти? Де шукати?

— Піонери не питають, а йдуть! Там, де пропадеш сам, і коня згубиш, — дивно всміхаючись, сказав Король. — Таку стежку завжди вибирали лицарі-звитяжці. Ну, мені пора! Виходьте з машини. Там, мабуть, ваші друзі вже непокояться…

Діти вийшли на дорогу. Космонавт обняв їх за плечі, пригорнув до себе.

— У мене ще більша тривога, — прошепотів Славко. — Я гадав, що ви…

— Що я? — сумно од казав Король. — Ти забув мої слова, що я заздрю вам, любі мої! Відкиньте смуток, дивіться довкола розплющеними очима. Казка знайде вас, якщо ви її діти. Чуєте? Вона знайде. Тільки й ви вічно прагніть до неї.

Машина рушила з місця, курява заслала її. І ось уже не видно нічого. Тиша залягла в лісі. Славко з Ліною, взявшись за руки, пішли до села.

Славко мовчав, а перед ним пливло привітне, усміхнене обличчя космонавта, чувся приглушений голос: "Хто хоче йти відомими шляхами, той не відкриє нічого нового… Будь перший!"

НЕБЕСНА ФЕЄРІЯ

Навесні, в квітні місяці, сталося дивне явище.

На північному заході, годині о сьомій вечора, в небі з’явилося феєричне видиво: попереду летіло щось велике, темне, а за ним — рядами — десятки менших утворів із своїми розмаїтими хвостами. Все це разом переливалося, вигравало райдужними барвами — від фіолетового до червоно-вишневого — і безшумно прямувало на південний схід.

Феєрію бачило багато людей — і закохані пари, і хлопчаки, що ганяли обручі та гралися у війну за селом, і дядьки та тітки біля магазину.

Та найбільше тим видивом захопилися Ліна з Славком. Воно знову будило затаєне прагнення до небувалого, збурило душу. Славко не спав цілу ніч, перевертався з боку на бік. А вранці запитав Максима Йвановича:

— Ви не дзвонили до Києва? Що воно було?

— Не дзвонив, — знизав плечима астроном. — Підождемо, може, хтось виступить по телевізору чи радіо…

— А самі?

— Що самі?

— Самі поясніть нам. Що ви думаєте про це явище?

Астроном згодився. Надвечір вся школа зібралася в обсерваторії. Учні поїдали очима Максима Йвановича, ждали незвичайних одкровень. Він, примруживши очі, скептично усміхався.

— Знаю — всі чекають чогось фантастичного. Розчарую вас: я не вірю в пришельців. Адже ви про них думали?

— Правда! — закричали діти.

— То були пришельці!

— А що ж інше? Таких ракет у нас нема!

— Тихо, — притишував їх астроном. — Справді, явище незвичайне! Але чому пояснювати його неодмінно пришельцями, інопланетними космонавтами? Це вже стало звичкою. Інколи — поганою звичкою. Бо всі інші гіпотези відкидаються як нецікаві. А в науці нема нецікавого. Наука вимагає лише одного — факту, істини.

— То що ж воно було? — зашуміли учні.

— Може, метеорологічне явище електричного походження. Ніби кулясті блискавиці. Ми ще мало знаємо про електромагнітні сили атмосфери, про їхній взаємозв’язок з космосом. Також це могли бути уламки ракет або метеорити.

— Не могли! — похмуро заперечив Славко.

— Чому?

— Бо уламки б летіли безладно. І світилися б однаковим кольором. А тут — різні барви, наче у веселці. Всі ті штуки летіли рядочком… наче журавлі у вирій… Так метеорити не літають, і уламки ракет теж так не літають.

— Слушно, — згодився Максим Іванович. — Логічно. Але ж довести, що то інопланетні кораблі, ти теж не зможеш? Є, може, ще тисячі варіантів, про які ми не знаємо…

— Але перший варіант — найцікавіший, — підхопила одна восьмикласниця. — Мені дуже хочеться, щоб то були брати з інших світів.

— Мало чого нам хочеться, — знизав плечима Максим Іванович. — Треба тверезо дивитися на світ. В нашій системі Земля, певно, єдина заселена планета, яка має мислячих істот. Може, є життя на Вен ері або навіть на Юпітері, але якесь примітивне. Що ж до мислячих істот, то треба відкинути всякі ілюзії…

— А може, вони прилітають з інших зірок, — не здавалася дівчина. — Там теж можуть бути заселені планети…

— Можуть бути, — згодився астроном. Він підійшов до зоряної карти. — Ось гляньте: найближча зоря — Проксима Центавра, біля неї — Альфа Центавра. Промінь летить звідти чотири роки. Звичайна ракета летіла б сотні тисяч років…

— А фотонна? — вихопилося у Славка.

— Є такий проект, — кивнув астроном. — Потужний потік фотонів або квантів — частинок світла — штовхає гігантське дзеркало, розганяє його до променевої швидкості, це дає можливість житловій каюті, що прикріплена до дзеркала, подолати зоряну безодню за кілька років. Прекрасно, заманливо! Та хочу повідомити, що розрахунки показують абсурдність того проекту.