— Саме це я подумала, — дивуючись, згодилася Марія.
— Бо мислиш прямолінійно. Індивідуальність — не всеосяжність, а лише можливість всеосяжного росту і прояву. Це ідеальне розумово-чуттєве дзеркало, котре відображає будь-яке явище чи сутність у всебутті об’єктивно. Не я, а ти! Зняти опір протилежного, подолати відчуження. Тобто сформувати пуповину контакту, я вже тобі казав про це. І тоді, лише тоді настане пора говорити про невмирущість індивідуальності конкретної, ось цієї… Тобто, така істота, ставши пластичною, гнучкою, мінливою, оволодіє закономірностями вічного мета-морфозу і збереже естафету власної свідомості, збагачуючи її, поглиблюючи, розширюючи до масштабів всепланетних.
— Навряд, — засміялася Марія. — Схема твоя досить лоґічна, але сприйняти це за істину…
— Так, так, — лагідно згодився Промінь, — визнати таку ідею — означає синтезувати її, сприйняти, зробити її своєю, а, отже, оволодіти свідомістю Всебуття. Ти тепер не сприй-меш цього.
"Здорово обкручує він мене, — подумала Марія. — Щось не дуже допомагає ключ прямоти…" Уголос же додала:
— Таке мислення, хоч і цікаве, але… як би то сказати…
— Не треба, — хутко відізвався Промінь, і в його очах пробігла хмарка суму, — Я відчув твою думку. Ненормальне мислення, ти так подумала. Не заперечуй. Ти ж сама закли-кала до відвертості.
Марія опустила погляд. Хворий дав їй урок етики. Але як він перехоплює думки? Теле-патично? Цілком можливо. Саме в тонких, вразливих натур, навіть у психічно недужих, час-то проявляються паранормальні здатності.
— Я згоден з тобою, — помовчавши, продовжував Промінь. — Моє мислення, справді, на твій погляд, ненормальне. Але що таке норма? Стандарт, прийнятний для певного рівня розвитку. Усяка ж норма, стандарт старіють, коли розвиток іде далі. Вони відкидаються, замінюються новими.
Ви ще не можете без упину мінятися, розвиватися. Матерія цього світу дуже інертна. А там, де матерія пластична, динамічна, норма, стандарт стали б просто неможливими для творчості. Невпинність метаморфоз, самозмін, саморозкриття, самогоріння, самоформування — ось мета розуму. Думка мислячої істоти і її вияв у матерії в такому світі невіддільні, тотожні. Ви ще пливете в потоці еволюції, як інертні тіла за водою. А треба стати свідомими плавцями. Перші кроки до цього вже зроблені. Але цього мало. Треба здійснити прорив за межі власного самообмеження, проломити шкаралупу відчуження.
— Зачекай, — попросила Марія.
Вона підвелася з каменя, пройшла кілька кроків, зупинилася над берегом. Серце сильно й тривожно калатало в грудях, і знову, як і раніше, горіли щоки, пощипувало пальці.
"Хто ж він? — стукотіло в її свідомості. — Хворий? Чи не забагато для хворого? За-надто струнка й лоґічна схематика його світогляду. То що ж тоді, допустити реальність того, про що він розповідав? І прийняти його як гостя з іншого світу? Ні, ні, це абсурді Не можна про це навіть заїкатись кому-небудь, засміють! Єдиний вихід — ітн далі, до кінця. Якщо це хвороба, його свідомість не витримає напруги невпинного фантазування. Треба довести його в перехресних запитаннях до межі неймовірного. Лише так можна спіймати на непослідовності або на патолоґічності…"
Вона різко обернулася, поглянула на Променя. Він сидів, як і раніше, непорушно, за-горнувшись у синій халат і розглядав квітку шипшини. Відчувши погляд дівчини, підвів го-лову. І раптом запитав:
— Маріє, а для чого мене сюди привели? — Голос хлопця був ніжним і сумним. А без-одня прозорих очей вимагала правди.
Він вперше торкнувся головного. Відчув парадоксальність і химерність ситуації, в яку потрапив? Обережніше.
Марія зробила кілька кроків назустріч, шукаючи відповіді на несподіване запитання.
— Це лікарня, — просто сказала вона.
Він легко кивнув головою. Зітхнув.
— Я так і зрозумів. Мене вважають хворим? Психічно неповноцінним? Я згадав свій досвід у світах, подібних до Цього. Мені зустрічалися такі явища. І все-таки дивно, наскільки люди в полоні інерції. Все, що не вкладається в стандарт їхнього мислення, вважається патолоґічним, хворобливим. Це біда вашої планети.
— Що ж, багато в чому ти правий, — сказала вона обережно, а разом з тим подумала: "Тут його й можна спіймати".
— Послухай, Променю, — несподівано й ніби непослідовно запитала Марія, — ти твер-див, що прийшов із якогось об’єднаного буття, із всебуття. Отже, ти всезнаючий, всюдису-щий, всемогутній? Цими атрибутами наділяли богів. То що ж, ти бог?
Промінь вислухав запитання й засміявся. Тихим, ніжним, як дзвіночок, сміхом.
— Яка ти дитина, Маріє. Що таке "бог"? По-перше, ваші пращури, творці мови, вклали в це поняття зовсім інше значення, не те, що тепер у нього вкладається. "Бог", "біг" — озна-чало рух, життя, розум, світло. Ваше слово "небіжчик" пояснює це дуже гарно. Позбавлений бога, отже, позбавлений життя, руху. Збіжжя, багаття, збагнути — все це розуміння того, що предки сприймали "бога" як буттєву динаміку, вогонь, думку. А десь у потоці історії відбулася заміна, і богом нарекли потойбічну, надсвітову особу, котра нібито владарює над буттям. Такі "боги" виникають і зникають. Але людина-мислитель — існує вічно. Майже всі мови Землі зберегли суть поняття. А найкраще — ваша мова. Чоло-Вік. Вічний Розум, і Вічний Шукач, Лідер, Впередідучий. Саме людина творить богів і скидає їх. Вона посланець великої матері природи, єдиного життя. Бог, боги різних реліґій — ваші власні проекції на екран забобонів та страху, знаки невігластва. Та зверни увагу: вони хоч і наділені великими силами, відчуженими від людей, але ті сили обмежені, статичні, незмінні. А людина — все-осяжна сила. Боги, Маріє, то ваша біда, ваш полон, витворені вами деспоти для власної душі й серця. Думка людини оформлює стихійні сили в ґіґантів добра чи зла. А досягнувши прозріння, збагнувши істину, руйнує їх. Та, навіть зрозумівши це, зруйнувавши витвори своєї дитячої фантазії, людина все одно вигадує безліч проміжних, відчужених — наукових чи там якихось інших — богів. Коли мислитель збагне, що він сам ядро космотворчості, тоді йому непотрібні стануть леґіони богів. Людина стане всесильна, злившись із потоком вселенської еволюції.