— Ну, я пішов, — махнув рукою Іван. — Розбирайтеся тут самі.
Двері зачинилися. В приймальні запанувала тиша. Хлопець не зводив очей з обличчя Марії, йому подобалася вродлива дівчина. Але він не міг збагнути, чому вона хмуриться. Чому в неї зсунуті докупи темно-русі брови? Чому опушено повіки і на чистому чолі залягла тонка зморшка?
— Навіщо мене привезли сюди? — запитав незнайомець.
Марія зітхнула.
— Вас привезли до друзів, — Примірялася до хворого, намагалася зрозуміти його стан. — Вам буде тут добре.
— Мені тут подобається, — згодився хлопець. — Але я не розумію, чому "вас"? Адже я один? І не збираюся розділятися.
"Почалося марення", — подумала Марія. Моргнула санітарам:
— Залиште нас.
— А якщо він… — почав санітар з осторогою.
— Залиште, — повторила Марія. — Нам треба поговорити.
Санітари вийшли, недовірливо поглядаючи на хворого. Марія показала на диван, сіла. Незнайомець охоче примостився біля неї.
Знову зустрілися їхні погляди. І знову Марія відчула подих якоїсь безодні. Може, якась нова форма недуги? Манія величі, уявлення себе пришельцем з далеких світів? Тепер це ду-же просто пояснити: космічна ера, польоти, маса фантастичних та філософських книг. Легко можна уявити себе ким завгодно.
— Я б хотіла, — озвалася Марія, — щоб ви… щоб ти був відвертий… "Раз хочеш на "ти" — хай буде так", — подумала вона.
— Відвертий? — повторив хлопець, — Вертіти… відвертати… певно, відкривати? Не-точний вираз… Ти бажаєш, щоб я був відкритий?
— Так, — дружньо заохотила його Марія.
— Я ніколи не закриваю себе. Мій розум, серце, почуття завжди відкриті. Без цього відсутнє пізнання. Без цього відсутнє життя.
"Цікаве мислення, — подумала Марія. — Що ж, треба користуватися його ключем, щирістю і прямотою, відкритістю".
— Домовились, я теж ніколи нічого не приховую. Я розповім тобі про себе. А ти мені — про себе. Отже, перше запитання: хто ти і як тебе звати?
Хлопець уважно подивився на Марію, здивувався:
— Хіба той, хто привів мене сюди, не сказав тобі?
— Я не зрозуміла.
— Я говорив чітко. Але можу повторити для тебе. У тебе хороший погляд. Ти мені подобаєшся.
Щоки Марії зарожевіли. Чому на неї так дивно діють його очі, його спокійний, тихий голос? Треба розібратися в химерній плутанині, треба дізнатися, хто він і звідки?
— На вашій планеті ім’я лише якийсь набір понять, що зовсім не стосуються того, кого тим найменням кличуть, — озвався незнайомець. — У нас відсутні такі імена.
"Знову марить", — майнуло в голові лікарки. А хлопець ласкаво продовжував:
— У нашому світі кожна індивідуальність неповторна. Вона несе в собі свою суть. Ви-яв цієї суті і є ім’я. Його не перекладеш на умовні звукові сигнали вашої мови. Але ти якось хочеш звати мене? Тоді дай мені ім’я сама.
Обличчя Марії залишалося спокійним, зосередженим, але внутрішньо вона весело засміялася. Хворий легко й хитро обвів її довкола пальця. Вона хотіла знати бодай ім’я та прізвище незнайомця, що дозволило б почати розшуки. Що ж, доведеться йти іншим шля-хом.
— Там, де ти з’явився, — промовила Марія — щось спалахнуло. Люди бачили яскра-вий промінь. Там знайшли тебе. Промінь — хай буде твоє ім’я.
— Промінь, — повторив хлопець. — Про… пра-прі… перший… древній… давній… мінь… ммм… звук першооснови… мінливість… час… хвиля… народжуватись… матерія… Першонароджений… першотворний… Чудове поняття, воно відповідає суті нашого світу. Світло, котре вічно у самовідтворенні, самонародженні. Промінь — це гарно.
"Мабуть, лінґвіст, займався етимологією, — майнула думка в Марії. — Десь навчався. Цікавиться космогонією, футурологією, фантастикою. Перенапруга. Треба буде послати за-пити в найближчі інститути, університети".
— Тоді з цим покінчено, — сказала вона. — Підемо далі. Ти говориш, ваша планета, моя планета, інший світ. Що це означає?
— Хіба ці поняття двозначні? — здивувався Промінь. — Чи ти теж не сприймаєш про-сту суть моїх слів, як і той, хто привів мене сюди?
— Ні, я вірю тобі. Але давай розберемося. Якщо ти з іншого світу, то розумієш, що для людей Землі це дивно. Ми ще не бачили пришельців.
— Хіба? — жваво перепитав Промінь. — Щохвилини на твоїй планеті наявні пришельці з материнського лона. Промені сонця, зірок, метеори, не зрима вам радіація, міжзоряна матерія. Космічні потоки того, що ви звете порожнечею, вакуумом, обмивають вас.
"Начитався космогонічних теорій, гіпотез, трактатів, — подумки відзначила Марія, — Його не спіймаєш. Спіймати можна лише на неточності, на алоґічності. Зброя щирості — єдиний ключ…"
— Я згодна з тобою, — промовила вона, — але маю на увазі пришельців не будь-яких, а мислячих істот, людей або людиноподібних. Таких ми ще не бачили в реальності.
— Нереальних фактів нема, — уточнив Промінь. — Будьякий факт — реальний. І взагалі в світі відсутнє будь-що нереальне…
— А уява, марення? — запитала Марія.
— Уява… у… яв… переводити в реальність… марити… ілюзія… мор… мер… вмира-ти… не бути… не існувати… Перше поняття — це переводити ідею в реальність, створене думкою — в конкретність, у зриму форму. Отже, уява — не вигадки, не нереальне, як ти гадаєш, а процес творчості. А марення — умовне поняття. Воно означає викривлення, зату-манення, порушення реальності. Реальності, розумієш? Отже, навіть марення — то реальність. Але спотворена.
— Гаразд, — згодилася Марія. — Ти мислиш лоґічно. Але перейдемо до справи. З якої ти планети?
— Планети? — перепитав Промінь. — Площина… рівень… сфера… Ага, я розумію суть твого запитання. Ти маєш на увазі планети фізичні як матеріальні форми?
— Безумовно.
— Всі ваші планети в системі Сонця, а також безліч планет біля інших сонць-зірок, в інших зоряних спіралях та скупченнях, усе це належить до вашого світу. Я ж прийшов з об’єднаного буття, із Всебуття.
"Манія величності, — блискавкою майнула думка в лікарки. — Всебуття, всевидіння, всесутність — аспекти бога. Але як тримається, як лоґічно мислить. Дуже дивний випадок. Зачекай, як ти виплутаєшся зі свого Всебуття?.."
— Я не уявляю Всебуття, — Марія пильно подивилась на незнайомця.
Він по-дитячому всміхнувся, ласкаво хитнув головою.
— Нема нічого дивного. Ми уявляємо лише те, до чого Доросли, що є в нашій свідомості. Ти живеш у світі розділення, відокремлення, тому й не можеш збагнути об’єднаного буття.