— Отакої! — закричала Люсі. Вони обережно підходили все ближче й ближче.
— А де ж гості? — запитав Юстас.
— Панове, ми можемо легко виправити ситуацію, — сказав Рине.
— Погляньте! — різко сказав Едмунд.
Тепер вони опинилися між колонами, на краєчку кам'яної підлоги й глянули у той бік, куди показав Едмунд. Не всі стільці виявилися порожніми. На чолі столу і на двох сусідніх місцях щось сиділо — або ж хтось сидів.
— Що ж це таке? — пошепки запитала Люсі. — Немовби за столом сидять троє бобрів.
— Або це велике пташине гніздо, — сказав Едмунд.
— А мені це схоже на копицю сіна, — сказав Каспіян.
Рипічип вирвався вперед, заскочив на один зі стільців, а звідти на стіл і побіг по ньому, спритно балансуючи, наче танцівник, між коштовними келихами, пірамідами фруктів та сільничками зі слонової кості. У такий спосіб він дістався аж до таємничої сірої маси в кінці столу, оглянув її й повідомив:
— Гадаю, вони не збираються битись.
Тоді всі наблизилися і побачили, що на трьох стільцях насправді сиділо троє чоловіків, хоч дивлячись здалека здогадатися про це було вельми важко. Їхні обличчя від чола і майже всуціль вкривало сиве волосся, бороди спадали на стіл, накриваючи й обвиваючи тарелі й келихи, як ожина обвиває пліт, і врешті все волосся спадало аж на підлогу, сплутуючись внизу в одне велике плетиво. А волосся, що росло з потилиць, звішувалося через бильця стільців, цілковито їх закриваючи. Можна сказати, що трійко незнайомців складалися майже винятково з волосся.
— Вони мертві? — запитав Каспіян.
— Здається, живі, — відповів Рипічип, видобуваючи чиюсь руку з волосяного плетива. — Ця рука тепла, і я чую пульс.
— Отже, вони просто сплять? — запитав Дриніян.
— Але ж і довгий у них сон, — зауважив Едмунд, — якщо їм так волосся повідростало.
— Мабуть, вони зачакловані, — сказала Люсі. — Щойно ми вийшли на берег, як він видався мені наповненим чарами. Чи не здається вам, що ми опинилися тут саме для того, щоб їх розбудити?
— Треба спробувати, — сказав Каспіян і заходився трусити найближчого зі сплячих. І спочатку здалося, що це вдасться, оскільки чоловік глибоко зітхнув і пробурмотів:
— Я не попливу далі на схід. На веслах до Нарнії.
Але промовивши ці слова, він одразу ж занурився у ще глибший, ніж досі, сон: його важка голова впала на кілька сантиметрів нижче і всі спроби підняти її вдруге успіху не принесли. З другим було так само:
— Ми народилися не для того, щоб жити, як тварини. Пливімо на схід, поки можемо… землі позаду сонця… — і знову впав у сон.
Третій забурмотів лише: "Подайте гірчицю" — і міцно заснув.
— На веслах до Нарнії, так? — сказав Дриніян.
— Так, — відповів Каспіян. — Ти правий, Дриніяне. Гадаю, ми досягли мети нашої подорожі. Погляньте на їхні персні. Так, ось їхні герби. Це лорд Ревіліян. Це лорд Арґоз. А це лорд Мавраморн.
— Але ми не здатні їх розбудити, — сказала Люсі. — Що робити?
— Вибачте, Ваші Високості, — промовив Рине, — я лише хотів запитати, чому б нам не сісти за стіл, поки Ваші Королівські Милості зволять про все це дискутувати? Не щодня такий обід побачиш.
— Не роби цього, якщо тобі життя дороге! — закричав Каспіян.
— Вірно, вірно, — підтримали його кілька моряків. — Забагато тут містики. Що швидше повернемось на борт, то краще.
— Треба врахувати те, — сказав Рипічип, — що саме після вживання цієї їжі трійко лордів провалилися в семирічний сон.
— Я не торкнуся цієї їжі, навіть якщо подихатиму з голоду, — сказав Дриніян.
— Темнішає, — зауважив Ринельф.
— Вертаймось на борт, вертаймось на борт, — загомоніли моряки.
— Гадаю, вони мають рацію, — сказав Едмунд, — адже ми можемо і завтра вирішити, що робити з цими трьома сплячими лордами. Нам бракує сміливості скуштувати цих наїдків, і сенсу залишатися тут на ніч теж немає. Тут усюди суцільні чари… і небезпека.
— Я цілковито згоден з королем Едмундом, — сказав Рипічип, — якщо йдеться про всіх. Бо якщо мова про мене, то я сидітиму за цим столом аж до світанку.
— Але чому, скажи заради Бога? — запитав Юстас.
— А тому, — відповіла миша, — що це велика пригода. Жодна небезпека не видається мені більш грізною, ніж одна лише думка про те, що, повернувшись до Нарнії, я пам'ятатиму, як налякався і залишив цю загадку нерозв'язаною.
— Я залишаюся з тобою, Рипічипе, — сказав Едмунд.
— Я теж, — сказав Каспіян.
— І я, — сказала Люсі. А після неї добровольцем зголосився бути і Юстас. Гадаю, він у цю мить повівся дуже сміливо, оскільки ніколи не читав про такі речі й не чув про них, поки не опинився на борту "Досвітнього Мандрівника". Тож йому було важче прийняти рішення, ніж іншим.
— Благаю вас, Ваша Королівська Милосте… — почав Дриніян.
— Ні, капітане, — перервав його Каспіян. — Твоє місце на кораблі, до того ж ти увесь день працював, поки ми байдикували.
Капітан ще довго його переконував, але Каспіян урешті-решт залишився при своїй думці.
Коли команда помарширувала в напрямку узбережжя і зникла в темряві, кожен з тих, хто зостався, — можливо, крім одного Рипічипа — відчув якийсь дивний холод у животі.
Вибір місця за столом забрав у них багато часу. Вочевидь, кожен думав про те саме, але ніхто не сказав цього вголос. Адже це був не надто приємний вибір. Важко сидіти цілу ніч у присутності трьох страшних постатей, яких — навіть, попри те, що вони не були мертві, — точно не можна було б назвати живими у звичному значенні цього слова. З іншого боку, сидіти на протилежному кінці столу і бачити, як ці постаті поступово поглинає темрява, а можливо, й узагалі зовсім перестати їх бачити десь близько другої ночі, — ні, про це навіть страшно подумати. Тому вони походжали раз по раз навколо столу, примовляючи: "Може, розташуємось тут?" і "А може, трохи далі?" або "Чому б і не з того боку?", але нарешті вмостилися десь посередині, хоч трохи ближче до сплячих, ніж до протилежного кінця столу. Вже було близько десятої і майже зовсім стемніло. На сході засяяли нові незнані сузір'я. Люсі почувалася б краще, якби побачила на небі своїх старих друзів з наринського неба — Леопарда і Корабель.
Всі мовчки сиділи і чекали, кутаючись у моряцькі куртки. Спочатку були якісь спроби завести розмову, але з цього нічого не вийшло. Вони просто сиділи. І весь час було чути гуркіт хвиль, що розбивались об берег.