— А що, як я переспала з кимсь іншим? Ти не думав?
— Ні.
— Чому?
— Я не відрізняюся особливою інтуїцією, але в цьому я впевнений.
Ми сиділи за столом у кухні й пили вино. Було вже пізно, навколо панувала повна тиша. Примруживши очі, Куміко розглядала залишки вина в склянці. Зазвичай вона майже не вживала хмільного і лише іноді, коли не могла заснути, наливала собі вина. Для цього їй вистачало однієї склянки. У таких випадках і я складав їй компанію. Вишуканих келихів для вина ми не мали, а тому пили з маленьких пивних склянок, отриманих як подарунок у сусідній винній крамничці.
— А хіба ти мала з кимсь роман? — наважився я запитати.
Засміявшись, Куміко кілька разів захитала головою.
— Та ні! Я, здається, до такого не схильна. Просто теоретично подумала про таку можливість. — Вона підперла голову руками, її обличчя стало серйозним. — Хоча, правду кажучи, іноді я багато чого не розумію. Що правда, а що ні? Що насправді сталося, а чого не було? Іноді…
— І зараз саме такий час?
— Та як тобі сказати… А з тобою такого не буває?
Я трохи задумався.
— Ні, чогось такого не можу пригадати.
— Як би це пояснити… Між тим, що здається мені реальністю, і справжньою реальністю існує якийсь розрив. Інколи в мене таке відчуття, начебто в мені криється щось маленьке… ніби в дім забрався злодій і ховається в шафі. Час від часу воно вилазить назовні й порушує весь порядок і всю логіку. Так магніт вносить розлад у механізми.
Я уважно подивився на Куміко.
— Ти вважаєш, що між твоєю вагітністю і цим чимось маленьким існує певний зв'язок?
Вона похитала головою.
— Не має значення, існує такий зв'язок чи ні. Просто іноді я перестаю розуміти справжній порядок речей. От що я хотіла сказати.
Потроху в її словах почало з'являтися роздратування. Стрілки годинника перейшли за другу ночі. "Пора закінчувати розмову", — подумав я і, потягнувшись через вузенький столик, взяв її за руку.
— Дозволь мені самій розібратися в усій цій справі, — сказала Куміко. — Я добре розумію, що ця серйозна справа стосується нас обох. Ми докладно її обговорили, і твоя думка загалом мені відома. Тож дай мені подумати. Маємо в запасі ще принаймні місяць. Так що на певний час перестаньмо про це говорити.
Я перебував на Хоккайдо, коли Куміко зробила аборт. Таку, як я, конторську дрібноту у відрядження не посилали, але того разу їхати було нікому, тож відправили мене, щоб відвезти портфель з документами, дати короткі пояснення нашим партнерам, взяти в них папери й повернутися назад. Документи вважалися дуже важливими, а тому їх не довірили ні пошті, ні сторонньому кур'єрові. Зворотного авіаквитка до Токіо не вдалося дістати, і я переночував у Саппоро, у бізнес-готелі. Куміко тим часом поїхала до лікарні, перервала вагітність, а після десятої вечора подзвонила мені в готель:
— Я сьогодні пополудні зробила аборт. Вибач, що телефоную постфактум. Просто мені несподівано призначили час, і я подумала, що нам обом буде краще, якщо я сама, поки тебе нема, усе вирішу.
— Можеш не турбуватися, — сказав я. — Якщо ти вирішила, то нехай так і буде.
— Хотілося б розповісти тобі все, але наразі не можу. Хоча, гадаю, треба.
— Як повернуся в Токіо — тоді й поговоримо про все.
Поклавши слухавку, я одягнув пальто, вийшов з готелю і без жодної мети побрів вулицями Саппоро. Березень тільки починався, і на узбіччі лежали високі кучугури снігу. Було страшно холодно, білі клубочки пари від дихання перехожих піднімалися в повітря і відразу зникали. Люди в теплих пальтах і рукавицях, закутані шарфами по саме підборіддя, обережною ходою рухалися по заледенілих тротуарах. Мимо проїжджали таксі, лунко шурхочучи шипованими шинами. Коли вже мені стало нестерпно холодно, я зазирнув у перший-ліпший бар, випив кілька порцій нерозведеного віскі й знову вийшов на вулицю.
Я досить довго вештався містом. Раз по раз у повітрі то падав, то переставав дрібний недовговічний сніг, що скидався на давні спогади. Другий бар, куди я заглянув, містився у підвалі й виявився набагато просторішим, ніж мені здавалося з дверей. Збоку від шинквасу була невелика сцена, де худий чоловік в окулярах співав щось під гітару. Він сидів на металічному стільці, поклавши ногу на ногу. Поряд на підлозі лежав футляр від гітари.
Я сидів за шинквасом, пив і мимоволі слухав музику. У перервах співак розповідав, що всі пісні, слова й мелодію, пише сам. Він мав років тридцять, обличчя без особливих прикмет, на носі окуляри в брунатній пластмасовій оправі. У джинсах, високих шнурованих черевиках і крапчастій фланелевій сорочці навипуск. Які це були пісні, важко пояснити. Нічого особливого — одноманітні акорди, прості мелодії, невигадливі слова.
За звичних обставин я таку музику не слухав би, а випив би віскі, розплатився б і подався б до готелю. Але того вечора я промерз до самих кісток і нізащо не збирався йти, поки як слід не зігріюся. Я випив порцію віскі й відразу замовив ще. Пальта і шарфа тим часом не знімав. Бармен спитав, чи не принести чогось на закуску, і я попросив сиру, з'їв тільки шматочок. Спробував зібратися з думками, але голова відмовлялася працювати. Зрештою, про що мав думати? Я наче перетворився на порожню кімнату, де музика звучала сухим відлунням.
Коли чоловік закінчив співати, пролунали ріденькі оплески — не захоплені, але й не байдужі. Відвідувачів у барі було небагато — гадаю, чоловік десять-п'ятнадцять. Співак встав зі стільця й уклонився. Кинув якийсь жарт, і кілька чоловік засміялися. Я підкликав бармена й попросив третю порцію віскі. І нарешті зняв шарф і пальто.
— На цьому сьогоднішня пісенна частина програми скінчилася, — оголосив співак і, зробивши паузу, оглянувся навколо. — Та оскільки тут, напевне, перебувають люди, яким мої пісні не сподобалися, то для них я приготував невеличку розвагу. Зазвичай я її не влаштовую, так що вважайте, що вам дуже пощастило.
Він поклав гітару біля ніг і добув із футляра товсту білу свічку. Запалив її від сірника й поставив на тарілку, накапавши туди воску. Потім з виглядом грецького філософа підняв тарілку над головою.
— Можна зменшити світло? — попросив співак. Один з офіціантів трохи пригасив його. — Будь ласка, ще. — У барі стало темно, полум'я свічки в його руках заяскріло. Зігріваючи долонями склянку з віскі, я стежив за співаком та його свічкою.